Організаційні аспекти медико-соціальної реабілітації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячих інтернатних закладах (143058)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка











ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ У ДИТЯЧИХ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДАХ





Виконала

студентка групи








Полтава 2007


Сирітство, у тому числі соціальне, є феноменом, який притаманний всім країнам світу в цілому, за даними ЮНІСЕФ, кількість дітей-сиріт у 27 країнах європейського регіону та країн пострадянського простору становить 1,5% від кількості всіх дітей. Україна серед них знаходиться на 13 місці.

На сьогодні в Україні налічується понад 100 тисяч дітей-сиріт, більшість з них виховуються у системі державних інтернатних закладів, у тому числі спеціалізованих.

Загальна кількість дітей у державних інтернатних закладах усіх типів збільшилась за десятиріччя у більше ніж два рази, а кількість дітей-сиріт - у півтора рази.

Це вимагає від медичної галузі впровадження обґрунтованих заходів по організації якісної медико-соціальної допомоги вихованцям дитячих інтернатних закладів.

Система закладів державної опіки і піклування, що діє в Україні та у більшості країн і пострадянського простору, успадкована від часів радянської влади. Вона побудована на принципах колективного виховання, суттєво не змінилася за останніми роками і наведена на рис.1.

У ранньому віці діти-сироти виховуються у будинках дитини, підпорядкованих системі охорони здоров'я, де перебувають до 3 - 4 років, потім переводяться до дитячих будинків, які підпорядковуються системі освіти. В останніх діти виховуються до 7 років, після цього утримуються і навчаються у школах-інтернатах до 14 - 15 років (до закінчення 9 класу), або 16 - 17 років (до закінчення 11 класу). Перед направленням до дитячих будинків та шкіл-інтернатів дитина проходить медико-педагогічну комісію, яка оцінює стан її здоров'я та психологічного розвитку.

Діти з вадами розвитку утримуються в спеціалізованих дитячих будинках-інтернатах системи соціального захисту населення.


Прийомна сім'я

(вік до 18 років, у разі навчання до закінчення

закладу) 1-4 дитини

Дитячий будинок (вік 3-7 років) 25-250 дітей


Будинок дитини

(вік до 3-4

років) 50-200 дітей

Притулок

(дитина з вулиці потрапляє в систему державної опіки відповідно до віку)


Усиновлення (в країні та іноземне)

дитина вибуває із системи державної опіки

Спеціальна школа-інтернат

для дітей з вадами розвитку


Дитячий будинок сімейного типу (вік від 2-х до 18 років, у разі навчання до закінчення закладу) 5-10 дітей з власними

Школа-інтернат

(вік 7-17 років) 350-450 дітей


Дитячий будинок-інтернат для дітей з вадами розвитку


Дитячий будинок

змішаного типу (вік 3-17 років) 100-400 дітей


Рис. 1. Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування


Така державна система опіки над дітьми-сиротами передбачає як мінімум два переходи дитини із одного закладу до іншого, кожен з яких для неї є психо-травмуючим, оскільки відриває її від оточення, до якого вона звикла, вихователів. За результатами опитування вихованців шкіл-інтернатів, 35% неодноразово переводились, з одного закладу до іншого. Це вимагає вирішення проблеми психологічної підтримки вихованців.

Останніми роками в Україні почали функціонувати дитячі будинки сімейного типу, завдяки яким ліквідується перехід в інший інтернатний заклад у 7 роки, і діти у них виховуються з 3 - 4 до 16 - 17 років. Ці заклади мають ряд переваг, оскільки в них дитина виховується досить тривалий час і звикає до постійного режиму, дорослих і дітей з якими спілкується.

З метою збереження родинних зв'язків вихованців, для забезпечення сприятливого психологічного стану у школах-інтернатах доцільно створювати дошкільні установи відділення, де можуть виховуватися діти-родичі у межах одного закладу.

Однією з нових форм інтернатних закладів малокомплектні дитячі будинки, на 10-15 дітей, які формуються за різновіковим принципом та за місцем проживання родичів дітей. До переваг таких закладів можна віднести те, що невелика кількість вихованців дає змогу вихователям індивідуально підходити до кожної дитини, також полегшується забезпечення захисту їх майнових та житлових прав. Більш широкому соціальному досвіду вихованців сприяє те, що вони навчаються у територіальних загальноосвітніх школах.

Здоров'я дітей формується під впливом багатьох факторів, які мають безпосередній зв'язок з деякими соціально-гігієнічними факторами, станом організації медичного обслуговування, особливостями педагогічної роботи.

З погляду соматичного і психічного здоров'я "групу ризику" складають діти, що мають несприятливий період пренатального розвитку, тяжкі умови життя в ранньому віці та народилися і виросли в асоціальних родинах. Це впливає на рівень здоров'я дітей та формування відношення до власного здоров'я.

Для дітей-сиріт характерний низький рівень фізичного розвитку та соматичного здоров'я: найчастіше має місце дизгармонійний фізичний розвиток, частота якого зменшується з віком - його мають три чверті дітей раннього віку; половина дошкільнят і молодших школярів; менше третини старших школярів.

Значний вплив на систему заходів реабілітації має те, що 80,0% дошкільників віднесені до третьої групи здоров'я, чисельність якої зменшується, починаючи з 10 років життя. Разом з тим, до закінчення школи лише 9% дітей-сиріт має першу групу здоров'я, що до речі, не відрізняється від популяційних показників.

Поширеність захворювань у дітей сиріт перевищує популяційні показники у 1,5 - 2 рази. У цілому для цього контингенту дітей характерний низький рівень здоров'я, і у більшості зустрічається поєднання кількох захворювань. Заслуговує уваги збільшення пограничних нервово-психічних розладів, які частіше розвиваються у дітей молодшого і середнього шкільного віку, коли мотиваційна напруженість поведінки стикається з перешкодами, а задоволення потреби є неможливим. У всі вікові періоди високими є рівні поширеності хвороб нерпової, ендокринної систем, хвороб психіки та поведінки, хвороб органів дихання.

Особливістю феномену сирітства в Україні є те, що у зв'язку із епідемією СНІДу зросла кількість дітей, від яких відмовились батьки через їх ВІЛ-інфікування, що потребує вирішення питання влаштування таких дітей до інтернатних закладів та проведення специфічних заходів по їх реабілітації.

З метою поліпшення стану здоров'я та медичного забезпечення дітей МОЗ України впроваджено в практику трьохетапну модель медико-соціальної допомоги дітям-сиротам.

Перший і другий рівень медико-санітарної допомоги дітям організується медичним персоналом безпосередньо у будинку дитини, дитячому будинку та інтернатному закладі.

Основним в системі організації медико-санітарної допомоги дітям-сиротам, що виховуються у державних установах, є територіальний лікувально-профілактичний педіатричний заклад, не тільки як заклад, що надає допомогу за звертаннями, а й як координатор усіх трьох етапів організації медичної допомоги цьому контингенту дітей (Наказ МОЗ України від 15.04.2003 №155 "Про вдосконалення медико-санітарного забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування").

Важливим є те, що територіальний лікувально-профілактичний заклад, за яким закріплено дитячий інтернатний заклад, незалежно від системи його підпорядкування, здійснює координацію діяльності всіх інших медичних закладів спільно з медичним персоналом будинку дитини, дитячого будинку чи школи-інтернату. А саме, залучає до роботи з дітьми центри медико-соціальної реабілітації, здоров'я, профілактики і боротьби зі СНІД, медико-генетичні заклади для дітей шкільного віку, починаючи з 10 років - жіночі консультації, центри планування сім'ї, кабінети дитячої та підліткової гінекології, відділення та спеціалістів інших лікувально-профілактичних закладів (наркологічних, психіатричних, дерматовенерологічних тощо), центри соціальної підтримки.

В цілому по регіону відповідальність за організацію цієї роботи покладено на територіальні органи охорони здоров'я та безпосередньо на обласні (міст Києва і Севастополя) дитячі лікарні.

Така система організації медичної допомоги дозволяє надати дитині весь обсяг медичної допомоги від первинної медико-санітарної до спеціалізованої на рівні обласних закладів та провідних клінік України.

На організацію роботи у БД найбільше вплинули прийняті накази МОЗ України № 112 від 28.06.94 [1], № 172 від 24.06.98 [10] та № 33 від 23.02.2000 [13], останній практично впроваджувався з 2001 року. Вони кардинально змінили підхід до формування штатних нормативів у БД за рахунок збільшення кількості медичного та іншого персоналу, що дало можливість дійсно перетворити БД у заклади охорони здоров'я, одним з головних завдань яких стала медична і соціальна реабілітація вихованців.

У зв'язку із низьким рівнем здоров'я вихованців БД, необхідністю їх активної реабілітації, у Наказі МОЗ України № 33 від 23.02.2000 введено посади лікарів-педіатрів (із розрахунку 1 посада на 20 дітей віком до 1 року, а для дітей від 1 року і старших - 1 посада на 40 дітей), також введено додаткові посади дитячих лікарів: невролога, психіатра, ортопеда-травматолога, офтальмолога, Отоларинголога, лікаря-рефлексотерапевта, лікарів з функціональної діагностики, лікувальної фізкультури, епідеміолога, фізіотерапевта, заступників головного лікаря будинку дитини по медичній частині і по адміністративно-господарській частині.


Случайные файлы

Файл
69361.rtf
39085.rtf
79625.rtf
161493.rtf
42803.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.