Філософія соціальної роботи (142787)

Посмотреть архив целиком










Реферат на тему

Філософія соціальної роботи






ПЛАН


1. Вступ.

2. Філософія і соціальна робота

3. Філософське осмислення практики соціальної роботи

4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Використана література.



1. Вступ.


Соціальна робота має сталі зв'язки із філософією як теоретичним світоглядом. Адже визначення напрямів діяльності соціальних працівників, формування специ­фічних відносин між клієнтами і фахівцями, наповнен­ня змісту соціальних програм великою мірою залежать від світоглядних та ідеологічних концептів, філософ­ських категорій і принципів, що набули поширення се­ред професіоналів і засвоєні ними як складова фахової культури.

Історія професійної соціальної роботи доводить, що діяльність соціальних працівників спирається не тіль­ки на особисті і професійні принципи, моральні норми, які є основою сучасної філософії соціальної роботи. Для цього фаху важливе опертя на загальнолюдські ціннос­ті та ідеали побудови суспільства, більш справедливого до громадян, які перебувають у невигідному, вразливо­му становищі порівняно з іншими, де кожна людина має всі необхідні права і може їх реалізувати, в тому числі і за допомогою соціальних працівників.


2. Філософія і соціальна робота


Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалась на межі філософії, соціології, психології, педагогіки, що визначає її інтегративний, міждисциплі­нарний характер. Вона характеризується розмаїттям форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, система­тизація, закономірності й тенденції; принципи і методи досягнення поставлених цілей; гіпотези, системи погля­дів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Во­ни організуються у єдину науку завдяки фундаменталь­ним основам філософським ідеям і принципам.

Філософія є формою суспільної свідомості, спрямова­ною на формування світогляду, системи ідей, поглядів на світ і місце людини в ньому. Загальнотеоретичні по­ложення філософії відіграють роль методологічної осно­ви при вирішенні окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соці­альні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупнос­ті суспільних відносин, у тому числі економічних, полі­тичних, морально-духовних. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їх логічного осмис­лення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загальнонаукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універ­сальними філософськими категоріями, як людина, со­ціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпі­ричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку осо­бистості, права людини, правова свідомість тощо), піз­нання навколишньої дійсності, діалектичного взає­мозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філо­софське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може од­ночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими по­требами та реальними можливостями їх задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільни­ми, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соці­альних інститутів, особистості тощо. До таких принци­пів належать:

  1. принцип детермінізму (висвітлює причинну зу­мовленість соціальних явищ економічними й політич­ними чинниками, що визначають стан суспільних від­носин, специфіку їх формування і прояву);

  2. принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ре­тельне вивчення і порівняння соціально-історичних особ­ливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);

  3. принцип особистісного підходу (при вивченні со­ціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієн­тацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);

  4. принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різ­новидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніпіих законів розвитку при­роди, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисцип­ліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філо­софія політики та ін. Наприклад, основні категорії ети­ки (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших лю­дей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної пове­дінки. Тому такі чинники регулювання людської пове­дінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами са­мої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспіль­ної моралі, соціальна робота регулюється також такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність.

Соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі. Адже філософія, на відміну від соціальної роботи, не зверта­ється до практики безпосередньо.

Як система наукових знань соціальна робота склада­ється з теоретико-методологічної (методологічні основи пізнання, закони, науковий апарат тощо) і практичної (практичне застосування теоретичних положень) частин.

У своїй практичній діяльності соціальні працівники мають справу з людиною, відносинами між особистістю і колективом, соціальними групами. Ключовим призна­ченням їхньої діяльності є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних іде­алів. Саме у розвитку й утвердженні ідеї гуманізму реа­лізується тісний зв'язок соціальної роботи з філософ­ською проблематикою.


3. Філософське осмислення практики соціальної роботи


У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці со­ціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, пот­реби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на за­хист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування про­фесійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціаль­ної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання — філософію соціальної роботи.

Філософія соціальної роботи ідеологія соціальної діяльності, основою якої є цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне уявлення об'єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей.

Основні теоретичні концепти філософії соціальної ро­боти — гуманізм, позитивізм, утопізм, професіоналізм.

Фундаментальною основою і духовно-моральним ви­міром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку.

Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський) — система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любо­ві до людини, повага до її гідності.

Реалізується гуманізм у процесі спілкування і ді­яльності через сприяння, допомогу, співучасть, під­тримку, повагу до особистості.

Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інс­тинкту. Природа гуманності, за твердженням філосо­фів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єк­та людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духов­но-практичного самовизначення людини і людства — сво­бодою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, вла­дою, цивілізацією, прогресом.

Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності і негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він ви­являється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідаль­ність, добра воля, обов'язок. Антропологічна (трец. anth-ropos — людина) парадигма, що є однією із філософ­ських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антро­пологізму у понятті «людина» вбачають головну світо­глядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення.

Поставивши людину в центр соціального буття, гу­манізм осмислює явища, процеси, факти від і для люди­ни. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за ін­шу. Будь-яку спробу вирішити над людиною інші цін­ності він розцінює як гніт і насилля.


Случайные файлы

Файл
103600.rtf
100722.rtf
10063-1.rtf
35252.rtf
90557.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.