Суспільство як цілісна соціальна система (142632)

Посмотреть архив целиком

Суспільство як цілісна соціальна система


І. Суспільство як система взаємовідносин і взаємодій між його суб’єктами.


Поняття "діяльність" вживається і вивчається багатьма науками. Коли діяльність розглядають в соціологічному аспекті, то мають на увазі специфічну людську форму активного ставлення до оточуючої дійсності, зміст якої становить її доцільну зміну і перетворення.

Соціальна діяльність включає в себе мету, засіб, результат і сам процес діяльності. В структурі її можна виділити три взаємопов'язані компоненти:

  • усвідомленість діяльності;

  • суспільно обумовлений характер діяльності;

  • продуктивність діяльності.

В залежності від характеру відношення людини до оточуючого світу і взаємодії з іншими людьми соціальна діяльність підрозділяється на таки найважливіші види:

  • матеріально-перетворююча;

  • пізнавальна;

  • ціннісно-орієнтаційна;

  • комунікативна;

  • художня;

  • політична.

Стосовно об’єктивного ходу історії діяльність поділяють на прогресивну і реакційну, стосовно об’єктивно існуючих систем цінностей на позитивну, законну, незаконну, моральну і аморальну.

Діяльність можна підрозділити також в залежності від її значення і ролі в соціальному розвитку на репродуктивну і продуктивну, або творчу.

Репродуктивна діяльність пов’язана з одержанням або відтворенням вже відомого результату відомими засобами і способами.

Продуктивна, або творча - направлена на вироблення нових ідей, цілей і відповідних їм нових засобів і способів або на досягнення відомих цілей за допомогою нових засобів, які раніше не застосовувались.

Категорія діяльності конкретизується в спеціальних соціологічних теоріях і емпіричних дослідженнях перш за все за сферами діяльності (трудова, дозвільна, освітня, споживацька і т.п.), за її соціальними формами (колективна, масова, індивідуальна і т.д.).

Суттєвий вклад в розкриття і витлумачення діяльності вносить соціологічна теорія "соціальної дії”. В центрі аналізу цієї теорії є діяльний індивід (чи діяч). Цей аналіз ґрунтується на знанні про типових діячів в типових ситуаціях і, серед інших елементів, виявляє цілі діяча, його очікування і цінності, засоби досягнення цілей, характер ситуації і розуміння даної ситуації діячем. Т.Парсонс називав ці елементи системою координат дії.

Існують дві основні форми теорії дії: "герменевтична" і "позитивістська". При цьому і та, і інша тісно пов’язані з доктриною символічного інтеракціонізму. Основи обох форм теорії були запропоновані в свій час М.Вебером. Вебер розрізняв чотири типи дії: традиційну, афективну, цілераціональну і цінніснораціональну.

Традиційні дії – це дії, засновані на тривалій звичці і здійснюються індивідами, як правило, без осмислення.

Афективні дії – це дії, які здійснюються лише з метою вираження емоцій.

Цілераціональні дії (інструментальна дія) – дія, за якої діяч не лише порівнює різні засоби досягнення цілі, а також оцінює корисність самої цілі.

Цінніснораціональна дія – діяч сприймає ціль як дещо самодостатнє, як ціль в собі, і може навіть не порівнювати різні засоби її досягнення.

Вебер пояснює, що ці чотири типи дії є ідеальними типами, реально ж емпірична дія може являти собою поєднання двох чи більше типів. Важливим моментом, за Вебером, є певні дії з точки зору осмисленості. Соціологічний аналіз повинен здійснюватися за допомогою означення того змісту, який мають дії для діяча.

Герменевтичні теорії дії – це ті теорії, які роблять таку осмисленість абсолютним теоретичним пріоритетом: дія і сенс нерозривно поєднані між собою. Одним з представників цієї перспективи є А.Шюц. Шюц вважає, що ключ до інтерпретації дії лежить в ідеї потоку переживань і досвіду у часі. Наші переживання і досвід мають форму неперервного потоку. Кожен окремий досвід не має змісту сам по собі, але може бути наділений ним за допомогою рефлексії у міру його відходу у минуле. Однак дії можуть рефлексувати і в тому часі, який Шюц називає "довершеним майбутнім часом", тобто, можна рефлексувати з приводу майбутніх дій так, немов вони були здійснені в минулому. Згідно Шюцу, ця форма рефлексії має вирішальне значення, оскільки дія є продуктом і наміру і рефлексії. Дія – це те, що визначається в межах певного проекту чи плану. Далі Щюц проводить відмінність між мотивами типу "для того, щоб" і "тому, що". Перші відносяться до майбутнього і являють собою приблизний еквівалент цілей у відношенні до потоку переживань за кого-небудь. Якщо соціальні дії які визначаються таким чином, здійснюють ся з обох сторін, то має місце соціальна взаємодія.

Позитивістські теорії дії, найбільш яскравим варіантом яких є теорія Т.Парсонса, більше цікавляться соціального структурою і тим, яким чином остання висуває доступні для діячів цілі і засоби. Таким чином, в рамках позитивизму існує тенденція перетворювати дію і взаємодію в поняття залишкові, менш важливі, ніж аналіз соціальної системи в цілому. Згідно Парсонсу, дія є поведінка, керована смислами, яких діячі надають предметам і людям. Діячі мають цілі і вибирають відповідні засоби. Механізм дії

Порядок дії обмежується ситуацією і визначається символами і цінностями. При цьому найбільш важливою категорією виявляється взаємодія, тобто дія, орієнтована на інших діячів. При постійному характері взаємодії між двома сторонами виникають взаємні очікування. Кожній стороні доводиться приводити як свої очікування, так і свого поведінку у відповідність з поведінкою і очікуванням іншої сторони. У міру того, як очікування стають стабільними у відношенні певної поведінки, вони перетворюються в норми, які керують взаємодією. Слідування нормам не лише робить дію більш ефективною, воно також приносить діячам внутрішнє задоволення, оскільки, як вважає Парсонс, діячі "мають потребу" в схваленні зі сторони інших. Ц норми є основою соціального порядку, інституціоналізованого в суспільстві і інтерналізованого в індивіді.

Поняття соціального зв’язку є однією із основних категорій соціології. За допомогою цієї категорії О.Конт зумів представити соціальну структуру як складний організм, в якому встановлюються особливі зв’язки від сім’ї до систем релігії і держави. Г.Спенсер намагався через аналіз системи соціальних зв’язків виявити специфіку мілітаристського і індустріального суспільства. Е.Дюркгейм намагався класифікувати типи зв’язків, виділяв механічну і органічну солідарність як своєрідні етапи розвитку суспільства від його традиційних форм до індустріального суспільства з його особливим поділом праці.

Соціальний зв’язок - це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб’єктів від інших, їх взаємні відносини, які об’єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування..

Основою формування соціального зв’язку є безпосередній контакт між людьми в тій або іншій первинній соціальній спільноті (сім’я, група), який потім переростає в більш широкий опосередкований зв’язок людей, які складають великі соціальні об’єднання, в межах яких формуються почуття причетності до групи або внутрішньо-групової солідарності (в межах, наприклад, нації, соціального класу, верстви, конфесії і т.д.)

Три групи факторів, що визначають наявність соціальних зв’язків:

- природно-біологічні задаються спадковими ознаками, тобто самим фактом народження людини, що визначає її етнічні, національні (расові) ознаки;

- психологічні, такі наприклад, як почуття спільності з іншими людьми, що і об’єднує людей у відповідні соціальні групи і спільності. Свого вищого прояву соціальні почуття досягають тоді, коли вони стають переконаннями, набирають характер раціональних установок, в яких відбиваються традиції і норми, свого роду неписані правила, які складаються в суспільстві;

- соціально-інституційні, тобто спеціально створені (формальні, писані) правила, норми, які особливим чином регламентують соціальні зв’язки і відносини, визначаючи порядок дії соціальних об’єктів в межах соціального інституту і контролюючи їх.

Соціальні зв’язки бувають:

  • формальні і неформальні;

  • особистісні і колективні;

  • прямі і опосередковані;

  • більш міцні і менш міцні.

Соціальні зв’язки людини, яка знаходиться навіть в дуже невеликій нечисленній групі, являють собою велику кількість взаємодій, соціальних інтеракцій, які складаються із дій і зворотних реакцій:


Теорії міжособистісної взаємодії

Теорія

Теоретик

Основна ідея

Теорія обміну

Джордж Хоманс

Люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати

Символічний інтеракціонізм

Джордж Мід

Герберт Блумер

Поведінка людей стосовно один одного і предметів оточуючого світу визначається тим значенням, яке вони їм надають.

Управління враженням

Ервін Гоффман

Соціальна ситуації нагадують драматичні вистави, в яких актори прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

Психоаналітична теорія

Зігмунд Фрейд

На міжособистісну взаємодію здійснюють глибокий вплив поняття, засвоєні в ранньому дитинстві, і конфлікти, пережиті в цей період


Случайные файлы

Файл
90432.rtf
23341.rtf
2069-1.rtf
97309.rtf
114424.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.