Суспільні відносини та конфлікти (142630)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.Я. ФРАНКА

Кафедра соціології










Реферат

на тему:

«Суспільні відносини та конфлікти»


Виконала:

студентка групи Екс-41с

Черепко Катерина










ЛЬВІВ - 1999


Суспільні відносини та конфлікти


Теоретичне обгрунтування необхідності гармонії суспільних відносин зовсім не означає, що вона існує в реальному житті. Історичний процес дає безліч прикладів іншого плану - дисгармонії. Історичне життя - це процес постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Практично скрізь, куди проникає погляд дослідника, є підстави говорити про дисгармонію суспільних відносин, суперечності між ними, що досягають стадії конфлікту, знаходять через нього своє вирішення й осягнення нової протилежності. Таким чином, конфлікт є завершальною ланкою механізму вирішення суперечностей в системі суспільних відносин. Все історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв'язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співвідносин людей у соціумі, формою встановлення і заміни пріоритетів в системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. На противагу академічній соціології, що обстоювала доктрину соціальної рівноваги, цю думку вперше ввели в науковий обіг такі відомі дослідники, як Р. Дарендорф, Л. Козер, Р. Коллінз та Л. Крайсберг. А.Сміт в роботі «Дослідження проприроду й багатство народів» (1776р.) конфлікт розглядав як природно-нормальне соціальне явище, причинами якого є поділ суспільства на класи та економічне суперництво - рушійна сила, що виконує корисні функції.

У марксистській соціальній філософії феномен конфлікту одержав політично-класове обгрунтування, у зв'язку з чим постав дещо в спрощеному вигляді.

Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці 19 - на початку 20 ст. з позицій соціал-дарвінізму Г. Спенсер та М. Вебер, Г. Зіммель та представники так званої формальної школи в соціології. Сьогодні в західній філософії існує ціла галузь соціології - конфліктологія, яка розглядає соціальні конфлік ти, аналізує конфліктні ситуації й передумови, засоби їх передбачення та вирішення.

Умовно можна вирізняти три відносно самостійні концепції соціального конфлікту: позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера (США); конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина); загальна теорія конфлікту К. Боулдінга (США).

Американський соціолог Люїс Козер розглядав конфлікт як «боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьбу, у якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення супротивника». Він намагався довести, що конфлікт є продуктом внутрішнього життя суспільства, існує в ньому споконвічно, є виявом нормальних стосунків між людьми та соціальними групами. На противагу структурним функціоналістам (Т.Парсонс та ін.), що виносили конфлікт за межі соціальної системи, Л.Козер обгрунтував її конфліктну природу і одночасно намагався узгодити свою позицію з інтегративно-рівноважними концепціями функціоналістів. За думкою Л.Козера, злиття двох концепцій соціуму - конфліктної та соціально-стабільної - дасть змогу подолати недоліки останьої й створити щось подібне до загальносоціологічної моделі суспільства.

У середині 60-х років німецький філософ Рольф Дарендорф запропонував нову концепцію соціального конфлікту. Будь-яке суспільство, стверджує Дарендорф, в кожен момент свого розвитку підлягає певним змінам. Соціальні зміни всюдисущі. Будь-яке суспільство несе в собі соціальний конфлікт, і він всюдисущий. Кожний елемент суспільства сприяє його зміні. Будь-яке суспільство спирається на насильство певних його членів над іншими.

У Дарендорфа конфлікт охплює собою соціум в цілому. Соціум є постійний конфлікт індивідів та соціальних спільнот. Подолання конфлікту й знищення антагонізмів методами К.Маркса призведе до руйнації соціальних зв'язків і відносин. Суспільству потрібна інша парадигма бачення майбутнього: не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності, еволюційних змін. Різні типи суспільства відрізняються один від одного не наявністю чи присутністю конфлікту, а лише різним ставленням до нього з боку влади. Конфлікт існує навіть в найбільш демократичному суспільстві. Демократія лише знімає його вибухозагрозливу перспективу. Проте він є, і в будь-який момент може змінити вигляд соціуму в той чи інший бік.

Загальну теорію конфлікту спробував створити американський соціолог Каннет Боулдінг. Він обгрунтовує дві моделі соціального конфлікту - статичну та динамічну. В першій аналізуються сторони конфлікту та стосунки між ними, у другій- інтереси як спонукальні сили конфлікту, що складаються із сукупності реакцій протидіючих сторін на зовнішні стимули.

Сутність соціального конфлікту К.Боулдінг вбачає у певних стереотипних реакціях людини. У зв'язку з цим він обгрунтовує можливість предбачення, подолання і вирішення конфлікту засобами маніпуляції реакціями, цінностями, потягами, нахилами людей, не вдаючись до радикальних змін суспільного устрою. Корінь вирішення конфлікту міститься в інтересах, цінностях людей та соціальних груп.

Осмислюючи проблеми соціального конфлікту, слід зазначити, що одностайної думки щодо його статусу, соціальних функцій, шляхів і засобів вирішення світова соціально-філософська література ще не має. Кожна із концепцій має як свої переваги, так і певні упущення. Створення загальної теорії конфлікту залишається завданням сучасної соціальної теорії.


Причини соціальних конфліктів та їх типологія


Відомий італійський філософ Н.Макіавеллі основу-основ соціального конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, економічному інтересі людини. Цієї ж думки додержувався А. Сміт. Англійський економіст прямо вказує на економічне суперництво класів як основне джерело соціального конфлікту. Її поділяв і узагальнив К. Маркс, який обгрунтував теорію соціального конфлікту як детерміновоного економічними чинниками.

Здавалося б, на цьому можна зупинитися. Джерело конфлікту знайдене, основа - охарактеризована, механізм - розкритий. Проте життя свідчить про інше. Нехтуючи матеріальними інтересами або залишаючи їх вирішення на майбутнє, як окремі люди, так і соціальні групи з дивовижним фанатизмом відстоюють, наприклад, національні чи релігійні пріоритети.

Як свідчить М. Грушевський, одним із головних чинників князівських конфліктів Древньої Русі були претензії практично кожного князя на одноосібну владу, землі та майно.

Відомий дослідник Л. Гумильов основу-основ соціальних конфліктів вбачає в етнічних відмінностях народів, різниці їх «пассіонарних зарядів», які вони прагнуть реалізувати у спільному історичному просторі і часі.

Головну причину зіткнення культур Е.Тайлор бачить в розбіжностях таких пріоритетів, як знання, традиція, вірування, правові і моральні норми, мистецтво тощо.

Як бачимо, світова культура і наука виявили й обгрунтували основну причину та джерела соціального конфлікту - розбіжність соціального та індивідуального інтересу індивідів та соціальних груп, що охоплює всі галузі людського життя, сфери людських стосунків і, насамперед, економічних, соціально-політичних, духовних, культурно-побутових та особистих. Наука також здійснила їх типологізацїю - своєрідну класифікацію конфліктів.

Класифікації конфліктів, що подані в сучасній літературі, не охоплюють всі їх прояви і розглядаються як часткове освоєння проблеми. Так, американський соціальний психолог і філософ М. Дойч наводить шість типів конфлікту:

  1. дійсний - зіткнення інтересів існує об'єктивно, усві домлюється людьми і не залежить від будь-якого легкозмінного факту;

  1. випадковий або умовний - залежить від випадкових обставин, що не завжди усвідомлюється учасниками;

  1. змішаний - причини, що сприймаються конфліктуючими сторонами, лише побічно зв'язані з об'єктивними причинами, які лежать в його основі;

  1. неправильно приписаний - конфлікт, що відноситься не до тих суб'єктів або з інших причин;

  1. латентний - через об'єктивні чинники він має бути, але ще не актуалізовався;

  1. хибний конфлікт - не має об'єктивних підстав, але виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь.

Є й інші спроби типізації конфліктів - в залежності від складу суб'єктів, кількості сторін, рівня насильства, ступеня гостроти та інтенсивності. У цьому зв'язку виділяються антагоністичні, неантагоністичні, основні і неосновні, реалістичні й нереалістичні, закриті та відкриті конфлікти.

Кожен з зазначених підходів має певний сенс і евристичні можливості. Охопити ж всю палітру соціальних конфліктів універсальною типізаційною схемою поки що ніхто не в змозі.


Вирішення конфлікту: умови, засоби, механізми, методи


Невичерпність конфліктного співіснування людей у соціумі наводить на думку про поліфункціональну роль конфлікту, а також про шляхи та засоби його використання. Дослідники відзначають три взаємопов'язані функції конфлікту: позитивну - вихлопний клапан, сполучний механізм, стимулятор і рушійна сила суспільно-історичних змін, відтворення соціальної рівноваги, гарантія розвитку шляхом вияву інтересів, переоцінки цінностей тощо; негативну - загроза дезінтеграції суспільства, дестабілізаціївлади, порушення соціальної справедливості, перерозподілу власності; суперечливу - порушення соціальної стабільності з одночасною стимуляцією соціокультурної динаміки, знищення цінностей з одночасним звільненням «поля» для нової творчої дїяльності.


Случайные файлы

Файл
177480.rtf
33343.rtf
TEPLO1.DOC
116292.rtf
62719.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.