Стратегії втручання у соціальній роботі (142613)

Посмотреть архив целиком








Реферат на тему

Стратегії втручання у соціальній роботі





ПЛАН


  1. Поняття стратегій втручання.

  2. Догляд.

  3. Навчання/наставництво.

  4. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.

  5. Використана література.


1. Поняття стратегій втручання.


Незалежно від ролей, які виконують соціальні праців­ники у різних службах та організаціях, їхні дії є не випад­ковими, а підпорядкованими певній стратегії втручання.

Стратегії втручання загальні підходи до процесу надання допо­моги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсяк­денній діяльності.

Серед українських дослідників побутує думка, що до стратегій втручання вдаються у ситуаціях, за яких клієнт не погоджується або неспроможний самостійно розв'язувати свої проблеми. Однак такий погляд не цілком відповідає суті соціальної роботи.

Стратегії втручання мають на меті допомогти індиві­дам змінити своє життя, поліпшити середовище, в яко­му вони функціонують.

Стратегії втручання поділяють на такі типи (табл. 3.2):

пряме втручання (безпосереднє надання послуг
тим, хто їх потребує);

  • втручання, спрямоване на зміну системи (дії щодо створення, підтримання або зміни інституцій, які нада­ють послуги клієнтам);

  • комбіноване (проміжне) втручання (втручання, за якого використовують елементи прямого втручання і втручання, спрямованого на зміну системи).

Усі ці стратегії є рівнозначними й однаково важли­вими. Вони певною мірою тотожні уявленням про ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією, що розглядає первинні та вто­ринні методи). Використовують їх на різних рівнях со­ціальної роботи.

Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв'язання проблем, сприяти його розвит­ку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку, со­ціально-психологічне консультування, навчання (нас­тавництво), зміна поведінки.

  1. Догляд.


Передбачає він забезпечення соціальними працівниками підтримки тих, хто не може самостійно розв'язувати свої проблеми, задовольняти особистісні, передовсім базові (вітальні) потреби, не здатен до само­обслуговування. Здійснюється переважно у формі на­домного соціального обслуговування і соціального об­слуговування в резидентних (стаціонарних) закладах. На такій стратегії побудоване надання в Україні біль­шості послуг у територіальних центрах для людей похилого віку та інвалідів, будинках для людей похи­лого віку тощо. Догляд може бути і тимчасовим, коли родині, що здійснює постійний догляд, потрібен пере­починок.

Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих комплексних моделей соціальної роботи (психосоціального, кризового втручання та ін.), які передбачають нала­годження тривалих стосунків, корекцію становища клі­єнта через його розвиток і забезпечення доступу до ре­сурсів. Соціальний працівник у такому разі відпові­дальний за оцінювання потреб клієнта, організацію і координацію надання необхідних послуг іншими спеці­алістами.

За такою стратегією працюють куратори в селах (благодійних організаціях єврейських громад України), які відповідають за оцінювання потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу, визначають пос­луги, на які вони мають право, координують надання послуг конкретному клієнтові, відстежують їх якість і зміни у становищі клієнта. У службах підтримки сім'ї, створених при центрах соціальних служб для молоді, соціальний працівник зазвичай опікується 10—15 ро­динами, оцінює проблеми і потреби кожної з них, роз­робляє індивідуальні плани роботи, які містять програ­ми допомоги кожній родині, щоквартально звітує перед відповідним центром щодо його виконання.

Соціально-психологічне консультування. Спираєть­ся на психологічні або комплексні моделі соціальної ро­боти і стосується різноманітних проблем клієнтів. На­приклад, соціальний працівник, допомагаючи сім'ям, у яких хтось із членів має проблеми психічного здоров'я, заохочує його співпрацю із сім'єю, допомагає усім, хто до неї причетний, справитися зі своїми почуттями, вре­гулювати сімейні стосунки, визначити стилі поведінки, посилити незалежність, підтримати баланс влади. Цією стратегією послуговуються й під час консультування жінок, які стали жертвами насильства. Від працівників у громаді ця стратегія вимагає обговорення ідеї чи проб­леми з людиною або групою, вислуховування їх скарг, підтримання контакту із членами групи, які зазнають труднощів у своєму житті і не можуть регулярно відві­дувати зібрання групи.


3. Навчання/наставництво.


У соціальній роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціаль­них навичок, поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання втраті існу­ючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практич­ної залежності від інших. Наприклад, у взаємодії з розумово відсталими дітьми соціальний працівник, пе­ребираючи на себе роль тренера/вчителя навичок, допо­магає їм набути і закріпити необхідні для щоденного життя практичні, соціальні навички: навички самооб­слуговування, самогігієни, самодогляду, прання, ко­ристування побутовими приладами, приготування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінки в типових побутових ситуаціях, прийнятної міжперсональної поведінки під час спілкування, звернення за не­обхідності по допомогу до фахівця тощо. А от соціальні працівники служб підтримки сім'ї допомагають моло­дим батькам, які свого часу виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду, в оволодінні навичка­ми догляду за немовлям, виховання його, ведення до­машнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу.

Роль тренера/вчителя навичок можуть перебирати на себе як соціальні працівники, котрі допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники у громаді. Ключовим моментом ролі вчителя соціальних умінь, яку можуть виконувати працівники у громаді, є заохочення індивідів до розвитку власних здібностей і навичок, набуття нових знань і умінь. Це навчання мо­же відбуватися у процесі організованого на засіданні групи взаємообміну між її учасниками, рольової гри або спостереження, а також на спеціальних заняттях. Нові уміння можна набувати і в спільній роботі об'єднаних у групу індивідів над конкретним завданням, у взаємно­му спілкуванні, а також унаслідок отримання порад від фахівців. Сприяють обміну знаннями, аналізу власного досвіду й отриманої інформації зі специфічних тем гро­мадського життя і неформальні обговорення, семінари. Працівникам у громаді важливо забезпечити умови індивідам для взаємообміну інформацією, знаннями, дос­відом, що вселятиме їм упевненість у собі, у власній здатності самостійно подолати свої проблеми.

Зміна поведінки. Вона може бути пов'язана з реалі­зацією профілактичних програм, програм раннього втручання (соціальний працівник починає працювати з дитиною, як тільки у неї виявлено певні проблеми) тощо. Наприклад, при складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм для людей, які вживають психоактивні речовини, можна використовувати психодинамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні та інші теоретичні підходи й моделі, кож­на з яких пропонує техніки зміни поведінки.


  1. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.


Їх метою є налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фасилітація, вулична робота, активізація/мобілізація, пред­ставництво і захист інтересів, консультування, допомо­га іншим фахівцям.

Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги групам у вираженні своєї по­треби, ідентифікації (з'ясуванні) своїх проблем, роз­робленні і реалізації стратегії їх розв'язання. Фасилітатор допомагає об'єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити впев­неність у собі.

Цю стратегію втручання використовують у роботі з громадою за необхідності допомогти людям організува­ти допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні» (в якій значна увага приділяється соціальному середовищу клієнта та його праву «унікаль­но» жити, якщо воно не порушує прав інших людей), со­ціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» у громаді, прилаштовуватися до її соціальної інф­раструктури та можливостей.

Вулична робота. Спрямована на встановлення кон­такту з клієнтами, які не є користувачами існуючих служб, послуг, з певних причин важкодоступні для со­ціальних служб, закладів системи охорони здоров'я. Вона полягає в донесенні профілактичної інформації до потенційних клієнтів у місця, в яких вони збираються, проводять час. Найефективнішою її формою є робота за принципом «рівний — рівному» (залучення наставників одного віку і однакового походження для переда­вання просвітницьких послань цільовій групі), що сприяє використанню індивідуального досвіду, форму­ванню індивідуального підходу до кожного клієнта програми.

Активізація/мобілізація. Має на меті залучення лю­дей до дій щодо розв'язання соціальних проблем певної вразливої групи чи громади. Йдеться про соціальні дії і лобіювання інтересів — техніки, яку найчастіше вико­ристовують під час роботи у громаді. Важливими скла­довими цієї стратегії є організація груп само- та взаємо­допомоги, навчальних гуртків, освітніх товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості.


Случайные файлы

Файл
72581-1.rtf
129260.rtf
130446.rtf
19455.rtf
103925.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.