Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання (142553)

Посмотреть архив целиком

Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання.


Походження терміну, зародження соціології як науки пов’язано з ім’ям Огюста Конта (1798-1857), який у роботі “Курс позитивної філософії”, даючи класифікацію наук відповідно з історією їх виникнення, розвитку і залежності одне від одної, науку про найбільш складний організм – суспільство називає соціологією.

Отже, соціологія – це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному. Для одних соціологів суспільство – такий самий об'єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об'єктивний і від людини, по суті, незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об'єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою – соціалізмом) щаблів суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, Намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми чи не вперше маємо змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлюють наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об'єднання, то, мабуть, і в соціології можливий син­тез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв'язків всередині них. Ці соціальні спільноти є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства, люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровоспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші Спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення та-функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ- поч. XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спіль­ноти, а саму соціологію називали громадознавством.

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Перш за все це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди літнього віку тощо. Це поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на базі культурно-історичної та етнічної самобутності: народи і нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямків, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

Отже, багатомонітні спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою

  • кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому),

  • часом існування (від кількох днів до сторіч),

  • об'єднуючим критерієм (спільність тих чи інших інтересів, цілей, симпатій, цінностей, які поділяються їхніми членами),

  • рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами),

  • характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної чи активно-перетворюючої, спонтанної чи цілеспрямованої тощо), і т ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов й розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної парти, громадської організації, спортивної секції, фанклубу, тощо. Це можна зобразити такою схемою:

з певної родини

українець, росіянин або представник іншої національності

студент певного навчального закладу

член певної політичної партії (напр. РУХу чи ПДВУ)

член громадської організації (напр., «Просвіта»)

член спортивної секції (напр., карате чи гімнастики)

уболівальник футбольного клубу (напр., «Карпати»)

фанат музичних ансамблів чи виконавців

працівник одніс! і комерційних фірм

юнак чи юначка

віруючий чи атеїст

Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціалістами, вони, з одного боку, продовжують входити до певних спільнот (як от родини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого, стають членами нових спільнот професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом дозвілевої діяльності) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, але й творить чи бере участь у створенні нових наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.


Случайные файлы

Файл
145182.rtf
179042.rtf
162642.rtf
169518.rtf
15290-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.