Соціально-класова структура суспільства (142523)

Посмотреть архив целиком















Соціально-класова структура суспільства. Теорія стратифікації



Вступ


Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди. Первинні і вторинні соціальні групи. Соціально-демографічні спільності. Соціально-професійні спільності. Соціально-територіальні спільності. Приписаний і досягнутий статус. Систематизація соціальних ролей.

Теорія стратифікації. Соціальна стратифікація. Теорія еліт Г.Моски і В.Парето. Класова теорія К.Маркса. Неомарксизм. М.Вебер про соціальні витоки політичної влади. Концепція соціальної стратифікації П.Сорокіна. Соціальна мобільність, її види. Типи стратифікації. Середній клас.

Суспільство в політології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Суспільство є результатом людської діяльності, а людина, як істота соціальна, спроможна розвиватися і досягати успіху лише в результаті співпраці з собі подібними.

Будь-яке суспільство є соціально структурованим. У ньому існують вищі і нижчі прошарки, нерівномірний розподіл благ і привілеїв, відповідальності і обов’язку, керуючі і керовані. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження, а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме в процесі відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільства виникають соціальні відносини.

Соціальні відносини – це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб’єктами соціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальними засадами політики.

Проте, суб’єктами соціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об’єктивно в процесі соціального розвитку. Виокремлюють п’ять основних груп:

  1. соціально-класові (класи, верстви, групи);

  2. соціально-етнічні (народності, нації);

  3. соціально-демографічні (жінки, чоловіки, сім’я);

  4. соціально-професійні (робітники, селяни, службовці);

  5. соціально-територіальні (міське, сільське населення).

Також суб’єктом соціальних відносин виступає і окрема людина – представник соціальної спільності.

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.

Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.

Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою чи при відстоюванні їх інтересів.

Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні.

Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д.

Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.

Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Очевидно, що участь в політиці в будь-яких її формах беруть всі соціальні суб’єкти. Інша справа – ступінь цієї участі, надання суб’єктові владних функцій. Така участь може коливатися від рядового виборця до майже не обмеженого повноваженнями глави держави. Для основи класифікації суб’єктів політичної комунікації оптимальною, на нашу думку, є система Г. Алмонда, що передбачає виокремлення трьох ступенів участі у політиці, а саме:

стихійна участь у політиці – діяльність без усвідомлення мети, шляхів досягнення, можливих наслідків;

участь напівсвідома – розуміння сенсу ролей за безпечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;

цілком свідома участь – утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

Загалом, суб’єкт у політиці – джерело свідомої, цілеспрямованої, предметної політичної діяльності, що має власні політичні інтереси та засоби їх реалізації.

Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).

Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками.

1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу:

громадянське суспільство загалом;

соціальні, етнічні та конфесійні групи;

окремі особистості.

2. Соціально-становою приналежністю:

стани (робітничий, селянський тощо);

політичні лідери (еліта) станів.

3. Соціально-професійною приналежністю:

громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;

громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;

громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);

громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.

4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:

етнополітичні об'єднання та рухи (етносів, що домінують, чи національних меншин);

конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

5. Ступенем і мірою організованості:

державні організації та інституції;

політичні партії;

громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи;

політичні блоки, фракції, угруповання.

Суб’єкт і об’єкт в політиці – взаємозамінні величини: один і той самий інституту або соціальна група чи особа в одних ситуаціях можуть виступати суб’єктом, в інших – об’єктом політики. Ці поняття є взаємозалежними: об’єкт впливає на суб’єкт, визначаючи методи і способи впливу, правила політичної діяльності, обмежуючи простір дій суб’єкта, який, у свою чергу, також впливає на об'єкт, змінює його. В суспільстві суб'єкт і об'єкт— це люди, які мають соціально-політичні якості, діють або політично пасивні. Тому вирізняють суб'єкт політики, який може бути активним та пасивним, і "політичний суб'єкт", який діє свідомо, активно реалізує свої цілі. Для суб'єкта і об'єкта політики велике значення мають свідомість та активність, які забезпечують різні типи політичного процесу і політичного життя (демократія, авторитаризм, тоталітаризм, олігархічна влада тощо). У політичній діяльності виокремлюють два основних типи відносин: суб'єкт-об'єктні і міжсуб'єктні (суб'єкт-суб'єктні). Суб'єкт та об'єкт у політиці є важливими елементами політичного життя і мають конкретно-історичний характер.



Теорія стратифікації


Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різними групами людей.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «дзеркалом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Так було, так є і так буде. Коли ми ставимо питання, чому існує в багатому суспільстві бідність, чому існує расова сегрегація, статева нерівність, які шанси має людина, що народилась в середовищі робочого класу, досягти позиції в середньому класі чи піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди, то ми ставимо питання, що стосуються стратифікації суспільства.

Якщо розглядати рівність як юридичну рівність, рівність можливостей або доходів, тоді нерівність виступає як обов'язкова ознака суспільства. Питання, чи є нерівність неминучою рисою суспільства, повертає нас до тривалих суперечок між лібералами і марксистами.

Влада виявляється через матеріальну винагороду, диференціюючи життєві шанси за допомогою ринку, статусної позиції, доступу до політичного впливу. Виходячи з цього, такі ліберали, як Фрідріх Хайек вважають нерівність ціною, яка платиться за динамічне економічне зростання, характерне для капіталізму. Суспільства комуністичних держав Радянського блоку, будучи прихильними ідеї класової боротьби, прагнули зменшити, якщо не ліквідувати, ці види нерівності. Проте на практиці вони просто породжували його нові форми, які гальмували зростання економіки і соціального забезпечення.


Случайные файлы

Файл
62986.rtf
104317.rtf
~1.DOC
33241.rtf
177534.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.