Соціальні наслідки міграцій сільського населення України (1989-2001 рр.) (142517)

Посмотреть архив целиком















СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ МІГРАЦІЙ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (1989-2001 РР.)



Міграційні процеси – невід’ємна і постійна складова історії людства. Вони є найголовнішими чинниками, що впливають на перспективи економічного, соціального та культурного розвитку України. В одному із своїх виступів голова підкомітету ВРУ у закордонних справах І. Ф. Курас назвав Україну, починаючи з 1994 р., країною міграцій, оскільки щорічні втрати населення з цього року, за офіційними даними, за рахунок міждержавних міграційних потоків становили від 80 до 140 тис. чол.1

Нині існує чимало неоднозначних тлумачень самого поняття міграції та її видів. Міграція населення розглядається як соціально-економічний, демографічний стан, що являє собою сукупність переміщень, здійснюваних людьми, пов’язаних, як правило, із зміною місця проживання. Тобто, міграція - це переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. В економічному аспекті І. Прибиткова визначає міграцію, як рух робочої сили у вигляді територіального і міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів, а також професійно-кваліфікаційного просування кадрів2. Ясність у визначення поняття міграції внесла енциклопедія під ред. Ю. Римаренка, яка ототожнює міграцію, як універсальне поняття, з таким синонімічним рядом, як рух, переселення, пересування, переміщення.3. В історичному ракурсі міграція розглядається як невід’ємна та постійна складова історії людства4, внаслідок якої люди, що відносяться до категорії мігрантів, постійно переходять з однієї соціально-економічної спільноти в іншу5.

Загальноприйнятої класифікації міграційних процесів в Україні на сьогодні не існує. Міграцію, як соціальну мобільність населення, вивчають різні науки: демографія, статистика, історія, філософія, політологія та інші. Тому постає багато різних наукових питань класифікації міграцій за їх місцем або роллю у природі та соціумі, напрямками поширення, сферою самовияву6. Відомі спроби прокласифікувати і виділити окремі види міграції за різними ознаками. Головною ознакою є перетин адміністративних або державних кордонів різних територій – населеного пункту, області, держави. Відповідно виділяють внутрішні та зовнішні ( міждержавні ) міграції7. За способом здійснення міграцію класифікують як організовану і неорганізовану8. В залежності від тривалості переміщення населення виділяють стаціонарну ( безповоротну, постійну ) – переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, і тимчасову – переміщення на відносно короткий строк.

Крім переселень, міграційні процеси охоплюють усі види переміщень в просторі. Серед тимчасових переміщень слід виділити: сезонну, епізодичну, маятникову міграції. Хоча, щодо природи маятникової та сезонної міграції існує чимало неоднозначних думок. Так, В.В. Покшишевський стверджує, що маятникові переміщення є лише особливою формою розселення, при якій місце роботи віддалене в просторі від місця сну, відпочинку, спілкування з сім’єю9. На його думку, дане явище є не міграцією, а способом життя, що супроводжується постійними переміщеннями. Про суперечність “ маятникової міграції “ “ істинній міграції ” стверджує В. В. Перевєдєнцев, пояснюючи даний процес неможливістю людини переселитися ближче до місця роботи10. Власне, науково обґрунтоване ставлення до проблем маятникової та сезонної міграцій висловили М. Б. Денисенко, А. І. Іонцев, Б. С. Хорев, стверджуючи, що всі три основні види міграції – переселення, маятникова і сезонна – пов’язані із зміною місця роботи, тобто входять до складу трудової міграції населення.

Отож, визначимо маятникову, сезонну та епізодичну міграції як демографічні процеси, в наслідок яких відбуваються якісні та кількісні зміни у складі населення11. Вплив міграційних процесів у різний час, у яких беруть участь сотні тисяч сільських мігрантів позначається на соціально-економічному, політичному, культурному становищі села та країни в цілому. Що стосується аграрного сектору України у 1989 – 2001 рр., то міграційні процеси у даний час є особливо відчутними. Вони були однією із основних причин поглиблення кризи, у якій знаходилося сільське господарство.

Найбільше про кількісний та якісний склад, територіальне розміщення сільських мігрантів ми дізнаємося із щорічних даних державного комітету статистики України12. Нову сторінку у вивченні міграції населення загалом, та, зокрема, в українському селі, перегорнули вітчизняні науковці з проголошенням незалежності України. Найбільш цінним джерелом з теорії міграційних процесів, не тільки в національному, але і в світовому вимірі, є енциклопедія за редакцією Ю.І. Римаренка, яку згадували раніше. Ґрунтовний аналіз демографічних чинників занепаду українського села, в тому числі міграції селян, здійснили історики: С.М.Тимченко13, який завершує своє дослідження останнім союзним переписом 1989 р., Панченко П.П.14, Вівчарик М.М15.

Велику увагу впливу динаміки чисельності та складу селян на соціально-економічний розвиток аграрного сектора приділяють економісти: П.Т. Саблук16, І.М.Прибиткова17, О.А. Богуцький18 та інші. В даних працях автори роблять спробу висвітлити реальну демографічну ситуацію в українському селі, показати вплив демографічних чинників на розвиток сільськогосподарського комплексу.

Перш ніж охарактеризувати показники різних видів міграцій сільського населення, визначимо причини даного явища. Основними серед них є: безробіття селян, внаслідок занепаду сільськогосподарських підприємств, низька заробітна плата, відставання культурного розвитку сільського сектору, недостатнє медичне обслуговування, занепад інфраструктури села. В результаті з 1989 по 2001 рр. міграційні потоки сільських жителів посилились. Основною ознакою даних процесів була їх неврегульованість та стихійність.

Найбільше на перерозподіл населення між містом і селом впливають внутрішні міграції. За тринадцятирічний період їх напрямок змінювався тричі. Згідно з результатами Всесоюзного перепису населення 1989 р. кількість осіб, що хоча б один раз мігрували у загальній чисельності населення у містах становила – 52 %, а у сільській місцевості – 28 %19. На дату перепису 1989 р. кількість осіб, що вибули у місто із сільської місцевості Української РСР становила 533 264 тис. чол., а у зворотному напрямку у села мігрувало лише 310 055 тис. чол.20.

Таким чином, за рахунок внутрішньої міграції у 1989 р. села України втратили 223 209 тис. чол. До 1992 р. міграційне сальдо селян (перевищення прибулих у сільську місцевість над вибулими) було від’ємним, хоча були винятки. Перевищення прибулих селян над вибулими спостерігалися у деяких Південно-східних областях України: Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській та Одеській, однак даний відсоток був незначним і не впливав на загальний перерозподіл трудових ресурсів села. У 1990 – 1991 рр. майже 80 % сільських мігрантів змінювали своє постійне місце проживання в межах України, в основному на користь міста.

Починаючи із 1992 і до 1994 р., в результаті проведення економічних реформ, які започаткували новий вид господарювання на землі, напрямок міграції змінився в позитивний для сільської місцевості бік за кількісними показниками. Так, у 1992 р. перевищення прибулих у сільську місцевість над вибулими було найвищим і становило 78,7 тисяч чоловік. Однак, наступного року перевищення прибулих у сільську місцевість над вибулими зменшилося на 40 %, а з 1994 р. міграція молоді у напрямку “ село – місто ” знову почала перевищувати міграцію у напрямку “ місто – село ”. Із 1993 по 1996 рр. сальдо міграції ( різниця між кількістю прибулих і кількістю вибулих на постійне місце проживання)21 зменшувалося, проте все ж залишалося додатнім, відповідно: 1993 р. – 41,7 тис. чол.; 1994 р. – 0,5 тис. чол.; 1995 р. – 13 тис. чол.; 1996 р. – 7 тис. чол.22. За 1995 – 1996 рр. кількість прибулих у сільську місцевість України перевищувала кількість вибулих із села більш як на 20 тис. осіб. 55 % із них мігрувала в села із міст, решту трудовий потенціал села поповнився за рахунок зовнішньої міграції. З 1997 р. ( - 1,1 тис. чоловік) і до сьогодні міграційне сальдо носить від’ємний характер.

Наступним видом переміщень сільської робочої сили є сезонні міграції. Сезонні міграції селян – це тимчасові міграції, для яких характерне сезонне територіальне переміщення мігрантів. Вони відбуваються в межах областей, між областями, населеними пунктами. Сезонними міграції називають тому, що їх частота залежить від пір року. Даний вид міграцій працездатного населення найчастіше пов’язуються із сільськогосподарськими роботами, оскільки участь у них переважно беруть селяни. Не маючи роботи в місцях, де мешкають, вони змушені їхати у інші регіони України або за кордон. Прикладами сезонних міграцій є поїздки сільського населення західних та Північних областей на збір зернових, баштанних культур у Південні ( Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську ), обробіток цукрових буряків у Центральні ( Вінницьку, Київську, Черкаську, Житомирську) області. Чимало сільських жителів Західних та Центральних областей об’єднуються у будівельні бригади і їдуть на будівництво здебільшого у Південні області. Причинами сезонних міграцій є також надлишок робочої сили в тих чи інших регіонах, де існує безробіття, більша заробітна плата у місцях тимчасового працевлаштування, різниця в оплаті праці між окремими регіонами23. Сезонні міграції протягом досліджуваного періоду майже не визначались і відносилися до інших видів міграції, в тому числі і сезонних поїздок у країни СНД і далекого зарубіжжя, внутрішньо-обласних міграцій.


Случайные файлы

Файл
59410.rtf
29198.rtf
76325-1.rtf
139022.rtf
159502.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.