Соціалізація дітей-інвалідів в Україні (142492)

Посмотреть архив целиком

План


1. Проблеми захисту прав дитини в Україні

2. Проблема дітей – інвалідів та можливості реалізації їхніх прав у сучасному суспільстві




1. Проблеми захисту прав дитини в Україні


Нинішня державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства України, що відображено в Конституції, Закони України «Про освіту», Закони «Про шлюб і сім’ю», у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах. Проте ці основні законодавчі акти і документи стосовно дітей пріоритетними в державі поки не стали, оскільки головна увага держави сьогодні зосереджена на економіці як балі для розв’язання усіх інших соціальних проблем.

Визначаючи пріоритетність інтересів дітей та значення молодого покоління для забезпечення добробуту і виживання людства, у 1991 році Україна приєдналася до Конвенції про права дитини. Виконання умов Конвенції та Всесвітньої декларації потребує цілеспрямованих дій української держави щодо створення сприятливих умов для розвитку дітей.

Катастрофічне зниження рівня життя переважної більшості населення призвело до того, що гасло «Усе найкраще – дітям» стало неможливо втілювати у життя. Така ситуація спочатку спостерігалася на рівні суспільства, коли почали руйнуватися соціальні форми перерозподілу благ (занепад суспільної системи дошкільного дитячого виховання, оздоровлення тощо). Тепер вона погіршилася через падіння реальних доходів не лише за межу малозабезпеченості, а й за рівень злиденності, коли не можуть задовольнятися повсякденні елементарні потреби. Низький рівень життя переважної частини населення негативно вплинув на якість життя в суспільстві в цілому.

Посилилась екологічна небезпека, яка загрожує в першу чергу дитині. Збільшується дитяча безоглядність, поширюються асоціальні явища серед дітей, знижується якість освіти. Спостерігається деформація життєвих орієнтирів значної частини молоді.

У цих умовах особливого значення набувають аналіз становища дітей в Україні, захист прав дитини, а також формування соціальної відповідальності молодого покоління.

Ось чому для педагога дуже важливо вміти визначити стосунки дитини з оточенням, їх характер та навчитися впливати на них. Серед розмаїття стосунків науковці виділяють такі основні: ставлення до самого себе, до людей (батьків, учителів, однолітків), до діяльності (навчальної, громадської, суспільно корисної), до світу речей (державної і особистої власності, природи тощо).

Об’єктом особливої уваги з боку держави, як наголошується в Конвенції про права дитини, мають буди діти, що живуть у важких соціальних умовах. До категорії таких дітей в Україні належить низка груп: діти – сироти; діти що залишаються без піклування батьків; діти із соціальних сімей; діти, які порушили закон; діти – інваліди; діти із сімей безробітних або ті, що змушені працювати; діти – жертви економічних катастроф; діти, що втекли з дому; діти – наркомани та інші, що зловживають спиртними напоями. Кожна з цих категорій дітей потребує особливої уваги і диференційованого підходу щодо форм захисту.

Це можливо за умови вирішення низки проблем, а саме: економічних, соціальних культурно – психологічних тощо. І все це має позитивно впливати на формування гармонійно розвиненої особистості з високим почуттям відповідальності, прав і свободи.

Ідеї та основні принципи Конвенції більш детально та розгорнуто викладені у Всесвітній декларації про забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей. По суті, в Декларації визначається нова етика щодо дітей та основні рівні реалізації правових норм стосовно дитинства. Відповідно до Декларації слід керуватися принципом «краще – дітям», який полягає в тому, що основні потреби дітей мають бути пріоритетними при виділенні ресурсів як у важкі, так і у сприятливі періоди. Цей процес складається з трьох рівнів: виживання, розвиток і захист. Таким чином, міжнародне співтовариство визначило за необхідне здійснити у першу чергу заходи, що сприяють покращення якості здоров’я, харчування і благополуччю дітей, збереження їх життя.


2. Проблема дітей – інвалідів та можливості реалізації їхніх прав у сучасному суспільстві


Традиції соціального захисту дітей інвалідів в Україні мають давню історію і почали формуватися ще у часи Давньоруської держави. Українському народові завжди було притаманне добродійне, милосердне ставлення до людей з тілесними ушкодженнями, важкими недугами, фізичними та розумовими вадами. Так, у правовій системі Давньоруської держави питання соціального захисту скалічених, кульгавих і сліпих знайшли відбуття в «Руській правді», установах князей Ярослава, Володимира, Всеволода. У ті часи членоушкодження, зокрема відняття руки чи ноги, прирівнювалося до вбивства. За цей злочин необхідно сплатити штраф у розмірі 40 гривень, як і за позбавлення життя. В Уставі Ярослава приділяється увага захистові хворої людини від розлучення з чоловіком (жінкою), визначається необхідність підтримки подружжя у важкі хвилини життя.

Правова парадигма соціального захисту дітей – інвалідів почала формуватися на початку 50‑х років нашого століття після прийняття у 1948 році Всесвітньої декларації прав людини, в якій першочергове значення приділяється підтвердженню принципів віри в права людини і основні свободи. У декларації підкреслюється, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїх правах. вони наділені розумом і совістю і повинні діяти один щодо одного у дусі братерства.

Повне уявлення про шляхи та основні етапи соціального захисту дітей – інвалідів у усьому світі можна скласти, аналізуючи документи Організації Об’єднаних Націй: Декларація прав дитини (1959), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Всесвітня програма дій щодо інвалідів (1981), Конвенція про права дитини(1989).

Принцип стосовно соціального захисту дітей – інвалідів уперше було викладено в Декларації про права дитини: дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному чи соціальному відношенні, має бути забезпечена спеціальним режимом, освітою і турботою, які необхідні з огляду на її особливий стан.

У Декларації соціального прогресу та розвитку зазначена необхідність надання всебічного соціального забезпечення і послуг, соціальної опіки і страхування всім особам, які внаслідок хвороби і непрацездатності стали інвалідами, а також захисту прав і забезпечення добробуту дітей та інвалідів, що страждають фізичними чи розумовими вадами (ст. 11).

Важливою і копіткою справою є соціальний захист дітей – інвалідів, особливо тих, хто внаслідок особливостей свого захворювання – відхилені у психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування тощо – виховуються і навчаються вдома. В суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи щодо інвалідів. Невігластво, зневага, заборони, забобони, страх – ось ті причини, що стоять на заваді розвиткові здібностей інвалідів і призводять їх до ізоляції. Тому проблема інтеграції людей з особливими потребами тісно пов’язана із завданням допомогти всім здоровим людям знайти шляхи спілкування із співгромадянами, яких природа обділила слухом чи зором, можливістю вільно пересуватися і повноцінно сприймати світ, – і не за рахунок окремих акцій милосердя. А шляхом створення комплексної системи соціальної захищеності, адаптації цієї категорії людей.

Ось чому необхідно, сформувати державну правову політику стосовно соціального захисту дітей – інвалідів, вирішити питання кадрового забезпечення і фінансування соціальних служб.

Нові універсальні норми стосовно соціального захисту дітей – інвалідів, а також норми, які гарантують їм основні права людини, включаючи права на життя, розвиток і повністю участь у соціальному і культурному житті, здобуття повної освіти і доступ до інших сфер життя, необхідних для їх індивідуального розвитку і покращання їх добробуту, сформульовані в Конвенції про права дитини. У ст..23 Конвенції підкреслюється, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, підтримують почуття впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства. Допомога дитині має надаватися безоплатно, з урахуванням її особливих потреб., і має на меті забезпечення ефективного доступу до освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, відпочинку, підготовки до трудової діяльності у такий спосіб, який сприяє створенню можливостей для залучення дитини до соціального життя та її розвитку, включаючи культурний і духовний.

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей – інвалідів у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності визначено у спеціальному законодавстві України.

Законодавство України створює правове поле щодо соціальної політики відносно дітям – інвалідів, яке з першого погляду справді забезпечує права в галузі охорони здоров’я, освіти та соціального захисту.

На виконання конвенції про права дитини в Україні прийнято Національну програму «Діти України», в якій передбачається покращення життя дітей, які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах. У рамках Національної програми планується розробка і апробація нових форм і моделей закладів для дітей з фізичними та розумовими вадами розвитку (виїзний ліцей, школа вдома, інтегроване навчання), створення центрів медико – соціальної реабілітації для дітей інвалідів з урахуванням їх нервової системи, розробка та реалізація навчальних планів, програм і методик, які б забезпечували здобуття середньої освіти дітьми з тяжкими формами інвалідності вдома.


Случайные файлы

Файл
33030.rtf
116662.rtf
41243.rtf
10359.rtf
62093.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.