Символічний інтеракціонізм (142033)

Посмотреть архив целиком

Символічний інтеракціонізм


Символічний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних напрямків в сучасній соціології, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів в групі і суспільстві.

Досліджуючи розвиток такої течії як символічний інтеракціонізм з самого ж початку я стикнулась з певними неточностями та невизначеностями. Кого ж вважати першопочатківцем, батьком цього напрямку? Деякі вважають, що це Чарльз Кулі, але більшість все ж дотримуються точки зору, що справжнім засновником символічного інтеракціонізму треба вважати Дж. Міда, який хоча й не ввів саме це поняття, не опубліковував свої власні твори (лише посмертно його було опубліковано), але все ж саме Мід був засновником, висуваючи головні ідеї цього напряму. Його послідовники також відіграли чималу роль у розвитку цього напряму: Ч.Кулі, У.Томас, Г.Блумер, У. Джемс тощо.

То ж коли виникла дана течія і що взагалі вона має на увазі?! Як широка течія вона виникла в 20-х роках  столітті у Чиказькій школі, а саме поняття було введено у 1937р.одним з учнів Міда Гербертом Блумером, який потім став головою другого покоління символічного інтеракціонізму. Але давайте детальніше розглянемо позиції засновника цього напрямку Джорджа-Герберта Міда.

Взагалі все почалося з його викладацької діяльності у Чиказькому університеті у 1900 році, коли він став вести курс соціальної психології. Відправною точкою концепції Міда був пріорітет соціального над індивідуальним. Головним об'єктом наукових інтересів - вивчення соціальних дій – вчинків, які набувають певного сенсу лише в суспільстві, пов'язані з виконання соціальних ролей. Концепцію Міда називають «символічним інтеракціонізмом», оскільки вона розглядає символічні елементи взаємодії людей в суспільстві. Створюючи свою концепцію, він полемізував з популярними на рубежі 19 – 20 вв. дарвіністськими теоріями (їх прибічники називалися «радикальними біхевіорістамі»), які зводили закономірності поведінки людей до чисто біологічним. І сам Мід визначав свою концепцію як “соціальний біхевіоризм” ( ряд аналогічних ідей паралельно висказував й Морено, хоча це коло його визначень висвітлюється досить рідко, на відміну від його “соціометрії”), щоб відрізнити свою концепцію від “радикального біхевіоризма” Джона Б.Уотсона, який був одним із студентів Міда). Переконання Уотса цікавила саме індивідуальна поведінка, яка фокусувалася на стимулах, які викликають певні реакції та поведінку. Мід не заперечував цього, але наголошував, що існують і прихованіаспекти поведінки, які не беруться до уваги радикальними біхевіористами. Проте приймаючи базовий для біхевіорізма емпірізм, Мід не хотів просто філософствувати про ці приховані явища. Він прагнув розширити емпіричну науку біхевіорізма стосовно вказаних явищ, тобто до того, що відбувається між стимулом і реакцією. Міда цікавила сама “дія”, з її увагою, сприйняттям, уявою, міркуванням, емоціями, тобто дія як цілісний процес людської діяльності. Як зазначав Ч.Морріс про три головних розрізнення між концепціями Уотсона та Міда: по-перше, Мід вважав, що увага Уотсона до поведінки значно спрощена, адже останній вихватує поведінку з її значно ширшого контексту; по-друге, Уотсон не застосовував бихевіоризм до мисленевих процесів, на відміну від Міда; по-третє, виходячи з другого пункту, Мід вважав, що розуміння Уотсоном актора є пасивний образ маріонетки, адже не береться до уваги мислення.

Один з важливих принципів інтеракционізма - принцип отримання спільності в розмові, передбачає, що людина створюється лише в процесі соціальної взаємодії, перш за все мовної, але не до і не після неї. Спільність, що виникає в ході такої взаємодії, або соціальність, складає суть людської природи, без і поза якою індивід ніщо.

Дж. Мід визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці "Розум, самість і суспільство" (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє "символічне оточення". Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Мід відносив жест і мову. Мід також розрізняє дві форми ( 2 ступені) соціальної дії:

ступінь узагальнення за допомогою жестів;

ступінь символічно опосередкового спілкування.

Перша характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію координації поведінки, являють собою прообраз мови.

Друга ж характеризується тим, що породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким індивідом, дозволяє ставити себе на місце Іншого, дозволяє бачити себе очима іншої людини.

Щодо жестів, то Мід їм приділив неабияку увагу. Він вважав, що в основі соціальної дії лежить жест, тобто дія, яка розрахована на реакцію оточуючих у відповідь ( такі ж судження висував і Вундт). Якщо ж реакція відбувається на підсвідомому рівні, автоматично, о жест є незначущим, таким, який може бути характерним і для тварин. Якщо ж реакція супроводжується мисленням, то жест набуває соціального значення. Дуже важливе значення має голосовий жест, так як його може сприймати не лише той , хто слухає, а й той , хто говорить, адже він себе чує. Жести можуть відігравати роль символів, завдяки яким відбувається комунікація. Мід також ввів поняття “самостійності”, яке означає “здатність людини бути одночасно суб’єктом і об’єктом”. Самість не характерна нижчим тваринам та навіть новонародженим, адже це мисленевий процес комунікації, який виникає внаслідок соціальної діяльності та соціальних відношень. Дуже важливою в доробку Міда є концепція “I/Me”. Якщо казати просто, то “I” це те, як людина сама себе сприймає і бачить, а «Me» це те, як її бачать і сприймають інші, тобто узагальнена оцінка інших.

Хоча, як сам Мід зізнавався, йому було дуже важко писати, в тому сенсі, що його здібності викладати думки на папері були досить посередніми, але все ж в нього є його головна книга “Розум, самостійність та суспільство” і критиці саме цього соціолога приділяли чимало уваги дослідники.

Прихильники символічного інтеракціонізму, які були послідовниками Дж.-Г. Міда, представляють дві соціологічні школи: чиказьку та айовську. Прибічники першої вивчають взаємодію і роблять акценти на процесуальній його стороні, а другої, айовської,- на стабільних символічних структурах.

Виділяють декілька поколінь символічного інтеракціонізму. До перешого відноситься Дж.Мід та Чарльз Кулі ( засновник концепції “дзеркального Я”). Останній вважав, що особа і суспільство мають загальний генезис а, отже, уявлення про ізольоване і незалежне його – ілюзія. Кулі першим підкреслив значення суб’єктивно інтерпретуючим зворотнім зв’язком, який люди отримують від інших, як головне джерело даних про власне Я. Саму ж концепцію “дзеркального Я” запропонував у колообіг у 1912 році. Вона стверджує, що уявлення індивіда про те, як його оцінюють інші, суттєво впливає на його Я-концепцію. Можна сказати, що цим твердженням широко користуються в сьогодення як психологи, так і всі інші просто під час взаємодії – комунікації.

До другого, що почався у 30-х роках ХХ ст. належали : Г.Блумер, який також був представником Чиказької школи. Згодом він викладав у Чиказькому університеті (1925р-1952р), потім – у Каліфорнійському ( з 1952р) , де також розвивав основи символічного інтеракціонізму. Згідно його суджень:

Люди скоріше діють на основі значень, які вони надають предметам і подіям, ніж просто реагують на зовнішні стимули, такі як соціальні сили

Значення є не стільки фіксованими, сформульованими заздалегідь, скільки створюються, розвиваються і змінюються в інтеракціоних ситуаціях.

Значення є результатом інтерпретацій, які були здійснені в інтеракционних контекстах.

Символічна інтеракція визначається Г.Блумером як дія на основі значень, що отримуються в інтерпретаціях. Людина живе в світі значимостей, а не стимулів. Він діє, а не реагує. По суті, зміна систем сталих (прийнятих) значень означає зміну світу, в якому ми знаходимося.

Блумер приділяв увагу колективній поведінці людей. Основу колективної поведінки складають загальні значення, очікування, які розділяються групою індивідів. Проте часто можна спостерігати і спонтанну колективну поведінку, таку як мітингові пристрасті, паніка і так далі. Ця поведінка виникає в умовах порушення сталих значень, звичних форм існування. За Блумером об'єкт - це перш за все те, що він означає в очікуваній і реальній соціальній взаємодії, а щоб зрозуміти життя групи, потрібно ідентифікувати світ її об'єктів в термінах значень цієї групи. Тобто можна сказати, що “матерія” суб’єктивних змістів соціальної дії досить змінна.

Друге покоління провело не лише теоретичну, але й дослідницьку роботу, спираючись в основному на традиційні кількісні методи, тісно пов’язані з математичними статистиками, а не якісними, що орієнтуються здебільшого на інтерв’ю, спостереження та експерименти, які не обов’язково закінчуються побудовою статистичних таблиць. В ході такої роботи виявилось, що об’єктивної реальності, яка була б однаковою для всіх, не існує. Одна й та ж подія при передачі її різними людьми виглядає по-різному і у кожного є своя інтерпретація соціальної реальності, яку він завжди змінює, наповнює змістом і значеннями.


Случайные файлы

Файл
136380.rtf
31421.rtf
16660-1.rtf
129183.rtf
153582.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.