Розуміння міжетнічного конфлікту (141969)

Посмотреть архив целиком

Розуміння міжетнічного конфлікту


Міжетнічні конфлікти (нерідко їх називають просто етнічними) сталі розповсюдженим явищем у сучасному світі. По даним Стокгольмського міжнародного інституту по дослідженню проблем миру в Осло, дві третини всіх насильницьких конфліктів у середині 90‑х років були міжетнічними. Перехід до демократизації й розпад СРСР також супроводжувалися гострими міжнаціональними, міжетнічними напругами й конфліктами.

Одне із принципових питань для розуміння таких конфліктів – питання про їхній зв'язок із самим феноменом етнічності: чи є зв'язок між ними сутнісний, закладений в самому етнічному різноманітті людства, або він сугубо функціональний? Якщо визнати щирим перший підхід, то тоді інгушів і осетин, арабів і євреїв, вірменів і азербайджанців варто визнати «несумісними». Якщо виходити із другого, то треба зробити висновок: не етнічність становить суть таких конфліктів, вона – форма їхнього прояву.

У конфліктних ситуаціях оголюються протиріччя, які існують між спільностями людей, консолідованими на етнічній основі. Далеко не в кожний конфлікт буває залучений весь етнос, це може бути його частина, група, що відчуває на собі або навіть усвідомлює протиріччя, що ведуть до конфлікту. По суті конфлікт є спосіб дозволу протиріч, проблем, а вони можуть бути самими різними.

Функціональний підхід до розуміння конфлікту характерний для більшості етноконфліктологів. В.А. Тишков визначає міжетнічний конфлікт як будь-яку форму «цивільного, політичного або збройного протиборства, у якому сторони, або одна зі сторін, мобілізуються, діють або страждають по ознаці етнічних розходжень».

Іншого визначення, він уважає, дати неможливо, оскільки міжетнічний конфлікт «у чистому виді» вичленувати не можна через те, що їх у природі просто не існує. Дійсно, випадки, коли один народ вступає в конфлікт із іншим через етнічні розходження або якихось внутрішньо, споконвічно їм властивих антагонізмів, практично не відомі. І взагалі наукою не доведено, що такі антагонізми існують у людській природі. Приблизно так само визначають міжетнічні конфлікти й деякі закордонні фахівці.

Через нерозуміння природи, суті міжетнічних конфліктів часто йдуть суперечки. Молдавани нерідко говорять, що в них немає з росіянами конфлікту, це прокомуністичний режим пручається в Наддністрянщину. Чеченські події багато хто теж називають не міжетнічним конфліктом, а кримінальним переділом власності.

Подібні оцінки з'являються тому, що, з одного боку, приписування колективної агресії, ненависті народу принижує як достоїнство окремих людей, так і достоїнство народу в цілому. А з іншого боку, такі оцінки часто виникають через небажання визнати, що відносно якоїсь групи допускалася дискримінація або що в етнічної групи можуть бути специфічні інтереси.

Особливо суперечливими були оцінки національних рухів у республіках Прибалтики, Грузії, Татарстані. Не тільки суспільні діячі, але й багато вчених кваліфікували їх як політичні рухи, причому одні – як руху за відділення від СРСР, інші – як антирадянські.

Соціолог О.Г. Здравомислов розглядає національні рухи, наприклад у Прибалтиці, у якості однієї з форм міжнаціональних конфліктів (цей термін крім нього використовують також деякі інші соціологи, у тому числі В.Н. Іванов, І.В. Лододо, А.І. Котів). Це зрозуміло, оскільки самі міжнаціональні конфлікти А.Г. Здравомислов трактує як конфлікти, «які так чи інакше містять у собі національно-етнічну мотивацію».

Міжетнічні конфлікти множинні по своїй природі. Навіть якщо вимоги (мова, освіта й т. п.) демонструються як головні, то за ними завжди можна виявити соціальні інтереси. В естонському національному русі 1987–1989 р. додання державного статусу естонській мові служило одним з основних вимог, однак було зовсім ясно, що естонська мова – це не тільки символ престижу народу, але й засіб посісти ключові місця в суспільстві, тому що росіяни здебільшого естонської мови не знали. Так само сприймалися мовні вимоги в Молдові, на Україні, в інших державах «нового зарубіжжя» Росії.

Завдання соціологічного дослідження – виявити мотивацію й реальні інтереси груп, що беруть участь у міжетнічному конфлікті, їхні символи й цінності, що проектують на відносини між етносами. Саме тому для розуміння й регулювання конфліктів важливо проаналізувати їхні причини й конкретні соціальні ситуації, у яких діють соціальні групи етнічних спільностей.

Причини міжетнічних конфліктів

На початку масових міжетнічних конфліктів, зокрема після подій в Алма-Аті (в 1986 р.), Якутії (1986 р.), Сумгаіті (1988 р.), у зв'язку з національними рухами у Вірменії й республіках Прибалтики, перші пояснення їхніх причин у СРСР учені й політики давали, найчастіше виходячи зі своїх професійних і суспільних позицій.

За офіційною версією, конфлікти з'явилися слідством відступу від ленінської національної політики. Але одні бачили цей відступ у сталінських репресіях, депортаціях цілих народів, у декларативному характері федеративних відносин. Така версія по суті давалася на XXVIII з'їзді КПРС, на останньому пленумі ЦК КПРС по національним відносинам.

Інші вчені, наприклад В.І. Козлов, уважали, що відступ від ленінської національної політики було допущено тоді, коли більшовики відійшли від орієнтації на єдину централізовану державу й погодилися на федерацію з національно-державними утвореннями.

З ідеєю вирішити національні проблеми шляхом перегляду принципу державного устрою, переходу до національно-культурної автономії для всіх націй як на рівні Росії, так і на рівні територій з утворенням 15–20 федеративних земель виступав до 1994 р. Г.Х. Попов (із цією ідеєю остання його стаття вийшла в «Незалежній газеті» 26 січня 1993 р.). Однак після укладання Договору між державними органами Російської Федерації й державних органів республіки Татарстан Г.Х. Попов, виступаючи по телебаченню в «Діалозі» з Ф.К. Бурлацьким, визнав, що найкращим способом рішення національних проблем є варіативний підхід до них, і навів як приклад припинення конфлікту у випадку з Татарстаном.

Як слідство минулого режиму розглядав міжетнічні конфлікти І.М. Крупник, що вважав, що ці конфлікти є «повернуте насильство».

Крім політичних версій була запропонована модель соціально-структурних змін як основи протиріч, що приводять до конфліктів. Її висунули етносоціологи, які вважають, що в основі міжетнічної напруженості лежать процеси, пов'язані з модернізацією й інтелектуалізацією народів. Це процеси, без яких метрополія так само не могла розвиватися, як і регіони. Вони привели до того, що в престижних видах діяльності наростала конкуренція між титульними національностями й росіянами. У багатьох народів до кінця 70‑х років не тільки сформувалася поліструктурна інтелігенція (тобто крім адміністративної й зайнятий у сфері освіти, як було в основному з'явилася ще й наукова, художньо-творча, а в деяких національностей – і виробнича), але й зложилися нові цінності й уявлення, у тому числі про самодостатність і важливість більшої самостійності. Такі уявлення й цінності не збігалися з тими, які були в росіян у республіках. Більшість із них приїхали сюди з установкою допомагати (у багатьох допомагали їхні батьки), а отже, вони й відчували себе по статусу вище місцевого населення, титульних етносів.

Цей підхід акцентує увагу на тім, що на певному історичному відрізку часу відбуваються зміни в потенціалі етнічних груп, що претендують на привілейовані, престижні місця, у тому числі у владі. Змінюються й ціннісні уявлення груп. Подібна ситуація спостерігалася раніше (до 70х років) у Європі, коли мінялася диспозиція в положенні Балонів і фламандців у Бельгії; у Канаді, коли франко-канадці стали доганяти по соціальному й економічному потенціалі англоканадців. Така ситуація може зберігатися досить довго після заяви претензій на зміну. Але так триває доти, поки центральна влада сильна (у тому числі при тоталітаризмі). Якщо ж вона втрачає легітимність, як це було в СРСР, у всякому разі наприкінці 80‑х – початку 90‑х років, то з'являється шанс не тільки висловити претензії, але й реалізувати їх. Подальший розвиток подій – ескалація або згортання конфлікту – багато в чому залежить від стану центральної влади.

Звичайно, висуваючи даний підхід, ми розуміли, що пропонуємо одне з пояснень, що у ряді випадків може бути навіть головним, але не для всіх конфліктів. У якихось із них соціологічний параметр можна знайти, вивчаючи процес формування «образа ворога» навколо етнічної групи, скажемо, економічних посередників, «економічного бізнесу», як це було відносно турків-месхетинців або «осіб кавказької національності» на міських російських ринках. Соціальний «запал» конфлікту може містити безробіття, що охоплює ту або іншу етнічну групу в поліетнічному співтоваристві. Так було, наприклад, у Туві; потенційно ця небезпека дотепер існує в ряді республік Північного Кавказу. Але подібними причинами ніяк не пояснити національні рухи в Прибалтійських республіках, у Грузії, на Україні. Підхід до пояснення причин міжетнічних конфліктів з погляду соціально-структурних змін в етносах допомагає зрозуміти глибинні, сутнісні причини саме таких великих конфліктів.

В.А. Тишков уважає, що в цілому «змагальність і конкуренція в сфері трудових відносин і економічних взаємодій рідко коли може бути названа в числі основних факторів великих конфліктів». Але в такому затвердженні, як нам представляється, має місце спрощення підходу, що автор називає соціологічним.


Случайные файлы

Файл
103428.rtf
23309.rtf
37039.rtf
112306.rtf
29018.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.