Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою (141962)

Посмотреть архив целиком














Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою”



Серед періодів життя людини підлітковий вік - один із самих важких та критичних періодів становлення людини як біологічного виду і як особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий, і виявляється що він більше ніж інші періоди життя залежить від реальностей довкілля. Характеризується численними соматичними, психічними та соціальними змінами. Це період відчайдушних спроб пройти через “усе”.

Непорозуміння з батьками, труднощі, які виникають у цей період, штовхають дітей у різні крайнощі. Нерідко ці крайнощі пов’язані з криміналом. Протиправна поведінка в 12–16 років – крайній прояв численних підліткових комплексів і компенсаторних реакцій, направлених на їх подолання. Суть цих комплексів – специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Одна з яскраво виражених реакцій підлітків – це реакція емансипації, тобто бажання звільнитися з-під опіки дорослих. Вона може поширюватися на встановлені в суспільстві, тобто дорослими, правила і норми. Відомими проявами подібної реакції є бродяжництво й втечі з дому. У більшості підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі за різноманітні злочини, втечі з дому були першим етапом становлення „злочинця”.

Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спец училища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об’єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства.

Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров'я, права, культури або моралі.

Вид девіантної поведінки - це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.

Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення.

Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь – яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності.

У цих групах вони мають можливість застосувати деякий „ролевий мораторій” для суспільства – діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д. )

Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів. Швидко і легко підлітки вивчають „заборонені” прийоми психологічного захисту і нападок, які зустрічаються в арсеналі дорослої людини: витіснення неприємних уявлень про наслідки своїх дій, хитрість, обман, відкритий негатив, демонстрація фізичної сили, агресивність, грубість, погрози, шантаж.

Відчуваючи себе дорослим і, оцінюючи свої відносини з навколишнім світом як дорослі, дитина не завжди може змиритися зі своїм залежним становищем. Психологічно зрозуміла у цьому плані негативна реакція на заборони й обмеження.

Важливим фактором впливу на підлітка є сім’я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім’я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв'язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання – часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про належну поведінку, про відношення до суспільства, праці. Іншим людям і т.п. Вирішального значення набуває загальна моральна позиція родини.

Кримінологічні дослідження показують, що серед неповнолітніх правопорушників значним залишається число осіб, що проживають у неблагополучних сім'ях.

Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки.

Ризик правопорушень неповнолітніх, що виховуються в обстановці постійних і гострих конфліктів, у психічно обтяжених родинах, у 4 – 5 разів вище, а в тих, де панують агресивність і жорстокість, у 9 – 10 разів вище, ніж у тих, хто росте в педагогічно сильних і стійких родинах.

Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки.

Типовими причинами постійного і швидкого росту злочинності неповнолітніх є: статеве дозрівання дитини, залежність від думки однолітків, пробування себе в різноманітних ролях (нерідко, кримінальних), неформальні об’єднання, в яких дозріває протиправна поведінка, проблеми в сім’ї.

Підліткам характерне майже інстинктивне групування з однолітками. Багато підліткових груп жорстко структуровані, в них є лідер, його найближчі прибічники, “бійці” та “опозиція”. Такі групи мають свою територію, яку “захищають” від однолітків з інших груп. Інший тип груп – так звані “тусовки”, які відрізняються більш розмитою структурою та відсутністю постійного лідера. Потрібно сказати, що у замкнених закладах реакція угрупувань у підлітків проявляється особливо сильно. Велика кількість правопорушень здійснюються саме у групі. Реакція угрупування – головний регулятор поведінки неповнолітніх злочинців, тому і здійснювані іншими злочини переважно є груповими.

Значення соціальної спільності підлітків у цих угрупуваннях розкриваються у способі їх життєдіяльності в умовах самовідчуження від соціально схвального способу життя, який характеризується наступними ознаками:

по-перше, дана життєдіяльність проявляється в результаті неформального спілкування членів угруповань, соціальні відносини, які існують між ними, деформовані;

по-друге, соціальна спільність підлітків і молоді у групах виконує функцію відтворення свідомості злочинного середовища; Значне місце тут належить ядру - виразникам “істинних уявлень”, які мають авторитет і престиж;

по-третє, внутрішня організація угрупувань сприяє їх життєстійкості, що є суттєвим фактором реалізації їх потенційно кримінальних можливостей;

по-четверте, жорсткий контроль здійснюється за допомогою ієрархічного керування, яке витікає з прийнятих у результаті нав’язаних “правил гри” злочинного середовища, деформованих норм та цінностей;

по-п’яте, формування соціально-психологічного клімату угрупувань відбувається за рахунок деформованих норм і цінностей, що відображається в неформальному спілкуванні, свідомості її членів, лежить в основі жорсткої внутрішньої організації угрупування.

Ось приблизна типологія об’єднання з антисуспільною свідомістю.

  1. Випадкова група. Її члени доволі часто вступають у конфлікти з незнайомими людьми, затівають бійки на дискотеках, вулицях, у парках. Однак група має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження у випадкову групу сприймається як сигнал про звільнення від соціального контролю, як можливість “відпустити гальма”. Крім того, добре відомо, що дії здійснені індивідом в натовпі, здаються йому анонімними, ніби не особистими діями.


Случайные файлы

Файл
161632.rtf
61316.rtf
70573.rtf
zemledelie1.doc
148469.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.