Поняття цивілізації. Цивілізаційна структура сучасного світу (141733)

Посмотреть архив целиком












ПОНЯТТЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦИВІЛІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СУЧАСНОГО СВІТУ


За багатьма ознаками нашу епоху можна назвати переломною історичною епохою, коли особливо гостро постають питання пошуку джерел та нових суспільних форм соціально-політичного та економічного розвитку, його гармонізації із соціальними відносинами та навколишнім природнім середовищем.

Особливості економічного та соціального розвитку наприкінці XX ст. – початку XXI ст. полягають у цивілізаційному характері проблем, що постають перед людством, у всеохоплюючих, планетарного масштабу завданнях, які зумовлюють необхідність об'єднання, кооперації зусиль світового співтовариства для забезпеченого врівноваженого, збалансованого господарського поступу, здатного вирішувати глобальні проблеми людства. Водночас залишаються суттєвими відмінності окремих країн і регіонів стосовно їх реальних можливостей щодо забезпечення сталого, самопідтримуючого економічного та культурного зростання.

Десятки країн, що розвиваються, особливо тропічної Африки та Південної Азії, так і не спромоглися упродовж другої половини XX ст. подолати архаїчну структуру своїх економік, позбутися маргінальних позицій у світовому господарстві, більш-менш задовільно вирішувати гострі соціальні проблеми.

Велика група постсоціалістичних держав у 80-х рр. XX ст. стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень, ринкової трансформації економіки, модернізації інших сфер суспільного життя. Окремі з них успішно подолали цей складний історичний рубіж, створили базові структури сучасного ринкового господарства та запровадили демократичні моделі суспільного розвитку.

В Україні теж відбувається складний пошук власної моделі соціально-економічного розвитку в процесі широких наукових дискусій, змагань різноманітних за своїм спектром і спрямуванням політичних сил. У процесі суспільного вибору очевидно, що основою концепції має бути цивілізаційний вектор розвитку як стратегічний орієнтир, світова система економічних координат, в яку має органічно вписатись господарство України. Домінантою перетворень має стати широкомасштабна, всеохоплююча модернізація всіх сфер суспільно-економічного життя як консолідуюча основа зміцнення незалежної держави, в якій гармонійно поєднуються інтереси громадян українського суспільства та світової спільноти.


Поняття цивілізації. Цивілізаційний підхід до аналізу розвитку людства


Термін „цивілізація" запроваджений у науковий вжиток з XVII ст. у процесі виокремлення соціогуманітарного знання із загальної системи знань, набуття ним власної ідентичності. Цим поняттям означували більш високий ступінь суспільного розвитку, пов'язаний із стрімкою ходою капіталістичних, ринкових відносин, насамперед у Європі. Одним із перших застосував поняття „цивілізація” француз маркіз де Мірабо у трактаті „Друг законів” (1757). Значного розвитку категорія „цивілізація” набула у працях шотландського вченого А.Фергюссона (1723–1816) та у французьких просвітників.

Росіянин А.Данилевський, німці Ф. Енгельс та О. Шпенглер внесли ряд уточнень у визначення цивілізації, розширено витлумачуючи це поняття і включаючи в нього науку, мистецтво, релігію, політичний, громадянський, економічний розвиток.

Надалі під впливом ідей О.Шпенглера, А.Тойнбі, К.Ясперса, під цивілізацією, як правило, розуміли різноманітні культурно-історичні одиниці. Водночас Ф.Бродель зробив наголос на матеріальних складових цивілізації.

Французький історик Л. Февр дає таке визначення: „Цивілізація – це рівнодіюча сил матеріальних і духовних, інтелектуальних і релігійних, що діє у даний відрізок часу у даній країні на свідомість людей”.

Б.С.Єрасов визначає цивілізацію як соціокультурну спільність, що формується на основі універсальних, тобто надлокальних цінностей, що відбиваються у світових релігіях, системах моралі, права, мистецтва. Ці цінності співвідносяться з широким комплексом практичних та духовних знань і опрацьованими символічними системами, які сприяють подоланню локальної закритості первинних колективів”.

Ю.В.Павленко під цивілізацією розуміє „деяке більшістю поліетнічне внутрішньо цілісне і своєрідне соціокультурне утворення на етапі суспільного розвитку, що слідує за первинністю”.

Із плином часу розуміння цивілізації збагачувалось новими визначеннями і у кінці XX ст. перетворилось у змістовне комплексне поняття.

Отже, цивілізація походить від лат. civilis – громадський, громадянин, житель міста. Означає:

  1. в широкому розумінні – будь-яку форму існування живих істот, наділених розумом;

  2. синонім культури;

  3. історичний тип культури, локалізованої в часі і просторі (наприклад, цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії тощо);

  4. етап суспільного розвитку, що приходить на зміну варварству.

Власно кажучи, термін виник в тісному зв'язку з поняттям „культура”. Як система культури, протягом тривалого існування якої культурні цінності матеріалізувалися у всіх сферах суспільного життя (економіці, політиці, свідомості людей, мистецтві, побуті тощо).

Цивілізація являє собою культурну спільність високого рангу і визначається комплексом загальних рис об’єктивного характеру, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб'єктивною самоідентифікацією людей.

Цивілізація може охоплювати декілька національних держав або лише одну (наприклад, Японія). Західна цивілізація має два основних варіанти – європейський і північноамериканський, в ісламській цивілізації є арабський, турецький і малайський „підрозділи”. А.Тойнбі нарахував 21 велику цивілізацію в історії людства, з них дійшли до наших часів шість-вісім.

У концепції цивілізації можна використовувати наступні функціонально значимі та взаємопов’язані критерії:

  1. Наявність писемності і засобів зберігання та розповсюдження писемних записів.

  2. У якості центральної системи, що формує цивілізацію у соціокультурному відношенні, виступає релігія або сполучення релігійної системи та морально-філософського вчення (наприклад, конфуціанська цивілізація у Китаї). Кожній процвітаючій цивілізації притаманний певний мінімум дійових етнічних цінностей.

  3. Цивілізація – це насамперед мистецьке суспільство („Культура, обретаемая в городах”, за визначенням Ф.Бегбі). Цивілізація відрізняється розвинутою соціальною стратифікацією і структурою, специфічним співвідношенням культурних систем міста і села. Особливою ознакою цивілізації є наявність міст-мегаполісів, які розривають родинні відносини із батьківським домом або вітчизною.

  4. Розвинута та освічена еліта, здібна генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації.

  5. Наявність „високого мистецтва” з його опрацьованими та витонченими стилями на противагу народному або примітивному мистецтву. У той же час слід вказати на нерозривний зв’язок і взаємовплив „високого мистецтва” і живлячих його фольклорів націй та народів, що входять до цивілізації. Народна або „низька”, „архаїчна”, „язичницька” культура, вірування, народна мудрість, фольклорні образотворчі засоби тощо – це суттєвий компонент будь-якої цивілізації, оскільки він заповнює великий соціокультурний простір і неминуче впливає на „високе мистецтво”.

  6. Наявність торгівлі на великі відстані і розвиненої мережі обміну продуктів і послуг, які б контролювалися купецтвом або державними чиновниками.

  7. Розвинена система економічних відносин і як специфічний показник – ефективність сільськогосподарського виробництва – економічного базису цивілізації.

  8. Виникнення і розвиток різних систем часу. Ретроспективне та перспективне сприйняття часу. „Осьовий час” та „лінійний час”. Числове фіксування часу, простору та ваги.

  9. Наявність політичної структури управління. Племінна організація, що заснована на родинних чи земельних зв'язках, замінюється політичною управлінською елітою, яка формується за визначеними законами.

  10. Розвинена та цілісна багаторівнева система сімеотичних кодів та значень. Специфічна система символів.

Величезна строкатість та багатоваріантність характерні для сучасних визначень цивілізації, які формуються під впливом різноманітної сукупності чинників, що діють у світовому науковому і суспільному просторі, включаючи домінуючі ментальні структури, наукові та суспільно-політичні парадигми.

Основою сучасного цивілізаційного знання є п'ять відносно самостійних цивілізаційних парадигм, сукупність яких і дає більш-менш цілісне уявлення про генезис, структуру та динаміку сучасних цивілізаційних процесів: загальноісторична; філософсько-антропологічна; соціокультурна; економічна. Нагадаємо, що „парадигма" – термін, що означає визнане усіма наукове досягнення, яке упродовж певного часу дає науковому співтовариству модель постановки проблем та їх вирішення.

Історична першооснова цивілізації пов'язана з її наступаючим розвитком від нижчих до вищих форм у процесі еволюційних стрибків та революційних змін у відносинах людини з природою (неолітична революція і перехід від привласнюючого до виробляючого господарства); у взаємовідносинах між самими людьми та їхніми спільностями (зародження приватної власності і класів); формування ієрархічних (вертикальних) та партнерських коопераційних (горизонтальних) зв'язків; у наукових та технологічних винаходах (промислові перевороти, наукові та науково-технологічні революції); у розвитку та поглибленні поділу та кооперації праці тощо.


Случайные файлы

Файл
72023.doc
104168.rtf
referat.doc
43141.rtf
121080.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.