Перспективи соціального розвитку України (141680)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»


Кафедра «Соціології»










Курс: «Загальна соціологія»


Тема: «Перспективи Соціального розвитку України»













Харків – 2008


Прогнозування соціального розвитку України


Стратегічна мета трансформації українського суспільства полягає в розбудові «суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави». Реалізація її потребує кардинальних реформ усіх сфер суспільного життя. Загальнонаціональне незалежне соціологічне дослідження громадської думки, дані якого були оприлюднені Українською освітньою програмою ринкових реформ (УОПРР), засвідчило, що більшість громадян України прагнуть негайного проведення процесу реформування.

Відомо, що смисл моделі трансформації суспільної системи відповідно до ймовірнісного, самоорганізаційного методу, теорії синергетики полягає в тому, що перехід від гіршого стану соціальної системи до кращого зв'язаний з нелінійними, стрибкоподібними змінами режимів розвитку. Звичні методи управління, за якими результати є пропорційними управлінським рішенням тут не спрацьовують, а потрібно побудувати специфічний проект, часто оснований на парадоксальних висновках нелінійної теорії динамічних систем. Саме зазначена теорія виражає фундаментальну характеристику поведінки складних систем в умовах нестабільності або перехідного стану.

Це можна зробити за допомогою спеціально створених катастрофістами моделей, на базі яких можна здійснити операційне дослідження можливих варіацій розвитку системи за допомогою інструментарію теорії ймовірності. Зокрема, ми маємо модель переходу системи від гіршого стану до кращого, яка була запропонована задовго до розпочатої перебудови в колишньому Радянському Союзі. Основні її положення передбачають, що спрямовані на покращення стану системи реформи призводять до його погіршення, яке викликає опір елементів системи подальшим змінам.

Величина погіршення, необхідного для переходу до кращого стану, порівнюється із зафіксованим покращенням і збільшується в міру стабілізації системи. Слабо розвинута система може перейти до кращого стану майже без попереднього погіршення, в той час як розвинута система в силу своєї сталості на таке поступове, безперервне покращення неспроможна. Якщо систему вдається одразу, раптово, а не поступово, перевести від гіршого сталого стану ближче до кращого, то надалі вона сама собою буде рухатись у бік кращого стану.

Зазначену логіку трансформації суспільної системи не можна не враховувати. Як із суб'єктивних, так із об'єктивних причин не вдалось використати можливість швидкої, стрибкоподібної моделі переходу. Тому подальша еволюція українського суспільства уявляється як каскад біфуркацій, який супроводжується новим структуроутворенням, збільшенням асиметрії, метаболізмом процесів, диверсифікацією та ієрархічною перебудовою.

У глобальному контексті сьогоднішній стан українського суспільства можна уявити як болісну форму переходу до нових структур суспільного розвитку – ентропії у вигляді конфронтації сил між прихильниками капіталізму й соціалізму.

Вибір того чи іншого напряму подальшого розвитку суспільства залежить від життєвих інтересів населення, що виражається в структурі їх цінностей, або в співвідношенні політичних сил та їх активності. Але така думка є поспішною, позаяк суспільство, що наближається до чергової точки біфуркації, може обрати напрямок розвитку чисто випадково, а науковий прогноз поведінки системи є непередбаченим.

Це обумовлено тим, що в кожній суспільній системі існують, крім зазначених, різноманітні компоненти, які дозволяють, з одного боку, зберегти цілісність системи, а з іншого – дати йому можливість саморуху й саморозвитку. Таку динаміку й дозволяє відтворити описана технологія прогнозного соціального проекту. Описаний проект багатоваріантної моделі динамічного розвитку соціальної системи базується на дослідженні фундаментальних підвалин не тільки економічних, політичних, нормативно-правових факторів, а й включає в процес свого аналізу такі компоненти, як мораль, пануючу систему цінностей, поведінкові установки та тощо.

Відповідно до самоорганізаційної теорії синергетики, перехід складно організованих соціальних систем до кращого-стану характеризується взаємодією випадкових коливальних рухів аттракторів, або сил, які спрямовують розвиток системи за непередбачуваними траєкторіями. У цей період суспільство, приводить себе в «порядок», зміцнює придатні для цього періоду соціальні інститути та їх функції, а все застаріле, непридатне відкидає.

Ключове значення р теорії управління, у даному випадку, приймає фундаментальне поняття політики – демократії як важливого механізму соціального саморегулювання та саморозвитку системи, основаного на прямих та зворотних зв'язках і який відповідає принципам соціальної справедливості. На відміну від інших регулюючих методів керованих систем, які спроможні забезпечити сталий розвиток системи тільки в чітко заданому діапазоні змін, демократія може змінювати стратегію й тактику реформування з метою її самозбереження, тим самим створює умови для саморозвитку. Державна влада, у свою чергу, заради досягнення процесу реформування має впливати на формування нових соціальних відносин так, щоб існуючі суб'єкти соціальної практики самостійно знаходили шляхи діяльності щодо забезпечення свого добробуту.

Тобто у відповідності до логіки теорії синергетики, політико-правові зміни, які запроваджуються прогресивною політичною елітою, у напрямку демократизації суспільного життя та лібералізації економічних відносин викличуть зміни в поведінці великої кількості людей. В результаті такі зміни, особливо в системі потоків прибутку та витрат суб'єктів соціальної дії, обов'язково будуть сприяти створенню таких механізмів суспільної координації, що дозволить їм забезпечити задоволення своїх власних потреб, використовуючи доступні для цього засоби. А діяльність, спрямована на задоволення власних потреб, буде відтворювати або створювати нові об'єкти. Ці продукти (предмети, інститути чи події) являють собою матеріальне вираження творчого потенціалу автономної структури і є необхідним здобутком суспільної системи взагалі. Саме таким усталеним елементам може бути забезпечена у цьому разі суспільна трансформація України.

Можна прийняти цю логіку як один із варіантів подальшого соціального розвитку України. Але В. Парето, який теж відзначав важливу роль еліти щодо напрямків та тенденцій розвитку суспільства, разом з тим підкреслював, що бажання еліти і створені нею ідеї мають межі свого впливу й аж ніяк не всесильні, позаяк у соціумі діють об'єктивні сили притягання-відштовхування, прийняття-неприйняття, що базуються на досвіді його соціокультурної спадщини. Отже, ідеї й норми, які має прийняти суспільство, можуть бути розумними або нерозумними тільки з точки зору їх сумісності або несумісності з традиціями й уявленням більшості населення. З цієї позиції ухвалені елітою управлінські й політичні рішення можуть бути не тільки не логічними й не раціональними, а й принципово неможливими для нормального життєзабезпечення громадян.

Якщо ідеї й політико-правові норми, запроваджені елітою, відповідають соціальній психології населення й приймаються ним, то суспільство живе з ними довгі й щасливі роки. Яскравим прикладом цьому факту можуть служити суспільні зміни, які відбулися в другій половині XX ст. в Японії. У її нових директивно-нормативних і політичних документах гармонійно відображені й старовинні звичаї, і традиції, і інноваційні тенденції, і інститути сучасного суспільства.

У випадку ж, коли нові ідеї й норми не враховують особливостей духовного досвіду громадян, таке суспільство в кінцевому рахунку породжує диктаторські режими: тоталітаризм і деспотію. Звідси висновок, що неясність і незавершеність соціально-економічних та політичних реформ в Україні можна пояснити відсутністю на рівні державної політики


Шляхи реформування та стабілізації розвитку соціальних систем


Процес соціодинаміки соціальних систем передбачає безперервний процес їх розвитку. Українське суспільство як складна соціальна система перебуває в стадії глибокого реформування всіх її складових – економічної, соціальної, політичної, духовної. Особливості реформування системи соціально-класових, етнонаціональних, сімейно-шлюбних відносин у сучасних умовах уже були об'єктом дослідження в науковій, навчальній літературі. У даному розділі розглядається характеристика змісту й основних шляхів реформування таких важливих складових соціальних систем, як система соціально-трудових відносин та система соціального буття.


Система соціально-трудових відносин та шляхи її реформування


Система соціально-трудових відносин являє собою процес взаємодії та взаємозалежності їх відносин, суб'єктів, що реалізуються в трудовій діяльності. У системі соціально-трудових відносин прийнято виділяти основні елементи: суб'єкти та рівні соціально-трудових відносин; предмети соціально-трудових відносин та їх структуру; типи соціально-трудових відносин; фактори розвитку соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин є окремо найманий робітник, підприємець (роботодавець), держава. Суб'єктами соціально-трудових відносин може виступати також організація (підприємство), певні територіальні утворення тощо.


Случайные файлы

Файл
50142.rtf
132261.rtf
3102.rtf
~1.DOC
1881-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.