Конфлікти в студентській групі (141498)

Посмотреть архив целиком














Реферат

«Конфлікти в студентській групі»


План


  1. Конфлікт поколінь. Соціологічний аналіз бунту молоді

  2. Роль і місце освіти у розвитку особистості і суспільства

  3. Виховання як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на особистість

Список використаної літератури


1. Конфлікт поколінь. Соціологічний аналіз бунту молоді


Проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" може розглядатися як взаємодія зустрічних потоків інформації і діяльності, як особливості передання культурних цінностей від покоління до покоління. Як каже арабська народна мудрість, люди завжди більше подібні на своїх сусідів, ніж на своїх батьків, адже із сусідами вони разом виростали, виховувалися і живуть у тих самих історичних і культурних умовах.

Саме через різницю у життєвому і культурно-історичному досвіді, проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" існуватиме завжди, але зміст проблеми, гострота суперечностей набуває особливого, конкретно-історичного характеру.

Конфліктність у стосунках поколінь найчастіше наростає в революційні епохи руйнування традиційних зв'язків між генераціями батьків і дітей. Способи подолання конфлікту пов'язані зі соціально-класовою неоднорідністю суспільства, з ідейно-духовною роз'єднаністю. Тривалість і особливості міжпоколіннєвого конфлікту залежать від значущості змін, від швидкості історичного оновлення. Різкі зміни викликають травматичний ефект, підсилюють міжпоколіннєві розходження.

Загострення стосунків між поколіннями "батьків" і "дітей" пов'язане з рядом соціальних процесів сучасності. Хозе Ортега-і-Гассет називає головною причиною цього конфлікту так зване повстання мас. Для нього людина маси – це власник, позбавлений почуття гідності. Він не хоче нічого знати про загальнонаціональні та загальнолюдські проблеми. Культ сили, егоцентризм, зневага до навколишнього світу, комфортність існування – його кредо. Це людина без коренів і без духовної перспективи, яка із альтернативи "бути" або "мати", вибирає друге. Конфліктність у стосунках поколінь визначається певним типом виховання, коли дітям за всяку ціну забезпечують легке і заможне життя, позбавлене будь-яких обмежень. Надлишкові блага, що дісталися без зусиль приводять до появи молодих людей, які свій розумовий і моральний рівень вважають більш ніж достатнім, вони не знають труднощів і турбот, не відчувають обов'язків. "Молодість, як таку, завжди захищали від надмірних зусиль, – пише Ортега-і-Гассет. – Вона жила в борг. По-людськи так і має бути. Це нібито право їй поблажливо і ласкаво дарують старші. І як же треба було одурманити її, що вона й справді стала вважати це своїм заслуженим правом...". Без подолання труднощів, без боротьби і вічного зусилля самореалізуватися, самостведитися народжується, за словами Ортеги-і-Гассета, варвар із хамською поведінкою як законний плід цивілізації поблажливості і недисциплінованості. "Коли цей тип починає переважати, треба дзвонити в дзвони і кричати, що людству загрожує знищення, що є, практично, тотожне смерті".

Увага до проблеми міжпоколіннєвих відносин стала особливо актуальною у всьому світі, у зв'язку з піднесенням молодіжного і студентського руху наприкінці 60-х – на початку 70-х pp. XX ст.

1968 р. став загальносвітовим феноменом. У великій кількості джерел, що присвячені цій проблемі, існує дуже різне тлумачення цього феномена: бунт, молодіжна революція, контркультурна акція і навіть політичний карнавал. Згідно з інформацією експертів ООН, того ж року революційні виступи молоді відбулися більше як у 50-ти країнах світу. Бійки демонстрантів з поліцією у Парижі, Ліоні, Тулузі, Страсбурзі. Президент Франції Шарль де Голль був змушений піти у відставку. Студентські страйки та демонстрації в Італії, небачені доти демонстрації проти війни у В'єтнамі, які охопили всі найбільші міста Західної Німеччини та США, більшість столиць країн Латинської Америки, шокували пересічних громадян. У Чикаго оголосили надзвичайний стан; у Мехіко в сутичках із поліцією загинуло 50 студентів.

Американські соціологи з подивом констатували наприкінці 60-х рр. XX ст., що руйнується усталена система понять і стереотипів, наприклад, лише 18% опитаних американських студентів погоджувались з твердженням, що гроші відіграють велику роль у житті.

Соціологічна література не тільки старанно описувала і пробувала пояснити явище "молодіжного бунту", але навіть стала одним із чинників його популяризації, поширюючи інформацію про нові цінності, бажання і спосіб поведінки молодих людей, які багато в чому йшли у супротив із домінуючою культурою, тобто, фактично, популяризуючи ідеологію контркультури.

Маніпуляторами думки тодішньої студентської молоді були структуралісти, ліві екзистенціалісти та теоретики Франкфуртської школи. Центральною тезою їхніх теоретизувань було збереження особистості, її індивідуальності в умовах індустріального суспільства. Герберт Маркузе (1898-1979) у своїх працях "Одновимірна людина", "Есе про визволення", "Контрреволюція і бунт" описував, що сучасне суспільство насправді переймається тільки однією проблемою – підвищенням продуктивності праці. У жертву їй приноситься все оригінальне, самобутнє і неповторне. Але підвищення ефективності Системи збільшує її контроль над людиною. За комфортність свого існування людина платить свободою, тобто тоталітарне суспільство (розуміння цього терміна у Маркузе відрізняється від загальновизнаного: він має на увазі нетерористичні економічно координовані суспільства) позбавило всі критичні ідеї опозиційності, вмонтувавши їх у своє функціонування. Тому необхідно реалізувати Велику Відмову від цінностей і способів поведінки властивих тоталітарному суспільству. Зробити це, на думку Маркузе та інших інтелектуалів так званої Франкфуртської школи, здатні тільки студенти, молодь, національні і расові меншини – аутсайдери з точки зору респектабельних буржуа.


2. Роль і місце освіти у розвитку особистості і суспільства


Значне місце у розвитку особистості й суспільства посідає освіта.

Протягом тисячоліть соціальний прогрес усього людства та окремих країн не був безпосередньо пов'язаний з освітою, яка була надбанням лише вузького, привілейованого прошарку населення. Нині освіта є потенційно могутнім чинником соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку суспільства. Вона проникає у всі клітини соціального організму, бере на себе відповідальність у вихованні молоді, розвитку людини, у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Розвиток науково-технічного прогресу, постійно прискорюваний процес оновлення знань передбачають і потребують високої професійної й загальнокультурної підготовки кожної людини, створення умов для безперервного самовдосконалення особистості. В усьому світі сьогодні зростає кількість молоді, що навчається.

Освіта являє собою процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок з метою підготовки людини до життя і праці. Вона є найважливішою, стрижневою сферою духовного зростання людини, формування інтелектуального й етичного потенціалу суспільства.

Функціонування освіти базується на певних принципах, до найважливіших з них слід віднести такі: 1) принцип загальності або демократизації (освіта доступна для будь-якої людини незалежно від її соціального становища і походження, віку, національності, статі і т. ін.). 2) принцип творчого ставлення до навчання як з боку учня, так і з боку вчителя. Освіту не можна зводити лише до надбання і споживання знань. Навчання сьогодні необхідно розуміти як діяльність не стільки репродуктивну, що відтворює, скільки як продуктивну, творчу, у процесі якої учень не тільки засвоює професійні знання й способи їх використання, а й сам створює нові знання, новий соціально значущий досвід; 3) навчальна діяльність має бути організована відповідно до суспільної природи будь-якої людської діяльності (спільна діяльність, співпраця); 4) принцип єдності навчання й виховання; 5) принцип єдності теорії і практики в системі навчання; 6) принцип єдності всієї системи освіти, що забезпечує можливість кожній людині послідовно пройти всі рівні освітньої підготовки від дошкільної до вищої школи; 7) принцип системності освіти, що передбачає раціональну послідовність і взаємозв'язок навчальних дисциплін і форм навчальної роботи на основі найзагальніших логіко-дидактичних вимог до навчання; 8) принцип безперервності освіти. Освіта повинна продовжуватися все життя людини – з дитячих років до старості. Тим самим забезпечується відповідність культурно-освітнього рівня особистості постійно зростаючим суспільним потребам; 9) принцип соціальної ефективності освіти та її постійного оновленням

Із принципів системи освіти випливають її основні функції.

До них можна віднести:

  • соціально-економічну функцію, пов'язану з формуванням і розвитком кадрового, науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства, з посиленням інтеграції науки з виробництвом;

  • соціально-політичну функцію, яка регулює соціальний баланс суспільства, впливає на політичні й національні процеси;

  • культурно-гуманістичну функцію, що відображає розвиток духовного життя суспільства, забезпечуючи трансляцію культури і розвиток людини.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.