Зміна суспільства і її тлумачення (141356)

Посмотреть архив целиком

Зміна суспільства і її тлумачення


У суспільстві постійно відбуваються зміни, як соціальні, так і культурні. Соціальна зміна означає процес, у ході якого спостерігаються значні зміни структури й діяльності якоїсь соціальної системи. У результаті виникають нові групи, а отже, і новий тип взаємодії.

Поняття «соціальна зміна» не збігається з поняттями «соціальний розвиток» і «прогрес», тому що в ці останні входить оцінний компонент, у той час як у понятті «соціальна зміна» його немає. Соціальна зміна породжує соціологічні проблеми, пов'язані з необхідністю адаптації.


Теорія відставання культури


Вільям Ф. Огберн (William Ogbui-n, 1886-1959) довів, що першорядним стимулятором соціально-культурної зміни в індустріальних країнах є техніка. Техніка, на його думку, розвивається за своїми законами. Вона, начебто незалежна, змінна величина, постійні варіації якої в ході технічного прогресу породжують напругу й тривалі процеси пристосування в інших секторах суспільства. Однак у цілому в суспільстві існує гіпотетичний стан рівноваги, що визначається в кожний момент по відповідному цьому моменті стану техніки.

Тому що технічний розвиток постійно й швидко йде вперед, може трапитися так, що процес, що більше займає тривалий час, адаптації в інших областях не досягає відповідного рівня до цього моменту. Тому можна говорити про «відставання культури» у порівнянні з технікою. Наприклад, правила й норми вуличного руху входять у практику, як правило, набагато пізніше, ніж виникає нова обстановка руху, обумовлена новим рівнем техніки.

Винятково цікаве співвідношення моралі, етики й технічного прогресу. Наприклад, навряд чи можна «обвинувачувати» Жоліо й Марію Кюрі, що відкрили радіоактивність, у створенні на основі цього відкриття атомної бомби («батьком» якої, як відомо, уважається Р. Оппенгеймер). Без великої натяжки можна припустити, що навряд чи ці вчені зупинили б свої експерименти, якби навіть могли передбачати, до яких трагічних наслідків приведе їхнє відкриття в майбутньому. Наукову думку, технічний прогрес зупинити неможливо, і справа етики й моралі, тобто «культури» взагалі, використовувати технічні досягнення позитивно.

Теорія «культурного відставання», запропонована В. Огберном, показує, що культурні цінності й норми міняються незрівнянно повільніше, ніж відбувається технічний прогрес. Однак і техніка не існує поза суспільством як щось зовсім не залежне від нього або варте над ним (порівн. ідею «технократії»). Процес адаптації між суспільством і технікою - двосторонній.

Істотні соціальні зміни як у техніку, так і в культурі - ментальній сфері - приводять до зміни типу суспільства в цілому.

Від суспільства традиційного до суспільства, керованому ззовні

Існує кілька класифікацій суспільства, заснованих на різних критеріях. Наприклад, дихотомія Э. Дюркгейма пропонує вважати суспільством «механічну й органічну солідарність»; Ф. Тенис увів у соціологію поняття «Gemeinschaft» (гемейншафт) і «Gesellschaft» (гезельшафт), на яких стоїть протиставлення суспільств.

Досліджуючи вплив різних релігій на суспільство, і особливе значення протестантської етики для розвитку капіталізму, М. Вебер (М. Weber) підкреслював, що поява індустріальних суспільств із надр аграрних з'явилося насамперед результатом зміни моральних норм і актуалізації таких достоїнств, як старанність, почуття боргу, працьовитість і моральна чистота. Реформатор Мартін Лютер (1483-1546) і його послідовник Жан Кальвін (1509-1564) (по ім'ю якого назване один з релігійних напрямків - кальвінізм), підкреслювали ці риси як достоїнства, що гарантують економічний і суспільний успіх на землі й вічність після смерті.

На цих дослідженнях базується й дефініція Давида Рисмана (1953) (David Riesman), що включає в себе також і аналіз виробництва як матеріальної бази суспільства. Його теорія містить два найважливіших аспекти: специфіка виробництва в рамках різних культур і демографічний фактор.

Прогрес, що відбувся в XVIII столітті, у науці, особливо в природознавстві, і викликане цим поліпшення охорони здоров'я, харчування й житлових умов понизили смертність. За цим, через якийсь час, пішов спад народжуваності. У результаті взаємодії цих демографічних факторів утвориться такий феномен, як «сила населення». Якщо «силу населення» зобразити графічно, то можна чітко виділити три рівні. Перший рівень характеризує висока народжуваність і висока смертність. На третьому рівні обоє фактора низки. Середній рівень відбиває нестабільний період змін.

Графік сили населення, що показує динаміку приросту населення, дав Д. Рисману привід розрізняти три типи соціального рівня розвитку:

1.Традиційне суспільство, у якому поводженням індивідів управляють традиційні цінності. 2. Суспільство, кероване зсередини, у якому поводженням індивідів управляють особисті цінності. 3. Суспільство, кероване ззовні, - у якому індивід оцінює й направляє свою діяльність із оцінкою, що виходить від «сторонніх», наприклад колег, друзів, сусідів, або орієнтуючись на загальноприйняту думку.

Традиційне суспільство - це насамперед суспільство аграрне, у якому професія, як правило, переходить від батька до сина й у якому поводженням управляють традиції. Те або інше рішення може задовольняти або не задовольняти індивіда, але він практично не має вибору: він повинен надходити так, як запропоновано традицією.

Суспільство, кероване зсередини, актуалізує індивідуальність, самостійні рішення, власну точку зору. Таке поводження характерно особливо для періоду активного економічного життя, для стадії індустріалізації, при підвищенні соціальної мобільності. Перехідний період відрізняється відсутністю твердих норм, і тому «керований зсередини» людина повинен шукати опору в собі самому й у тих цінностях і нормах, які були засвоєні їм у процесі соціалізації.

Суспільство, кероване ззовні, характеризується тертиарними (лат. тертиус - третій) промислами, під чим маються на увазі маркетинг і послуги. Виробництво й у цьому випадку, природно, займає важливе місце, але суспільні проблеми виникають, швидше за все, через труднощі збуту й навіть надвиробництва. У період економічного росту й у виробництві й сфері послуг з'являються нові професії й нові групи працівників. Слідом за цим формуються нові громадські організації, профспілки, асоціації та ін. Суспільству необхідна швидка адаптація до знову виникаючих ситуацій.

Для більше успішної адаптації людина змушена перекваліфікуватися й взагалі навчатися тим механізмам, які допомагають пристосовуватися до мінливих ситуацій. Опора тільки на традиції або ідеали, засвоєні в соціалізації, уже не гарантує успіху, для його досягнення індивід повинен ураховувати зовнішні обставини й пристосовуватися до них. Корегуючи своє поводження, індивід повинен звертати увагу на думку членських і референтних груп, до яких він належить. При цьому він заново привласнює колективне поводження, одержуючи ззовні його норми й моделі.

Професію тепер вибирають не тільки за традицією або за власним бажанням, але й за допомогою інституціональної професійної орієнтації. Наприклад, у школах є спеціальний предмет «Професійна орієнтація», і навіть у самому маленькому містечку існує спеціальна установа, що значить «біржа праці», де працюють фахівці, що допомагають людям одержати нову кваліфікацію й знайти своє місце «у робітнику ладу».

Типологія Д. Рисмана дає подання про перехід суспільства з досить статичного аграрного рівня до індустріального й, нарешті, до постіндустріального, котрий характеризують прискорювані зміни. Викладені в типології стадії розвитку виявляють істотні риси цих змін.


Постіндустріальне суспільство


Американський соціолог Даніель Белл (1974) (Daniel Bell) увів у вживання поняття «постіндустріальне суспільство», що (поняття) позначає, що суспільство перейшло на стадію тертиарних промислів і що в сфері послуг зайнято не менш 50% працюючого населення. США досягли цього в 1960 році.

Постіндустріальне суспільство здатне робити як аграрні, так і промислові продукти, набагато перевищуючи власні потреби. Це - період надвиробництва, якому властиво максимальний розвиток маркетингу й послуг і до якого навіть прикладемо термін «суспільство сервісного господарства».

На підставі досліджень Д. Белла його послідовниками складена таблиця, що представляє суспільно-економічні фази й рівень розвитку. Перед індустріальна фаза тут відповідає згаданому раніше аграрному суспільству.

Видно, що постіндустріальну фазу характеризують, крім послуг, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, більша роль наукових досліджень, так само як і теоретичних знань і освіта.

Через використання принципово нової технології постіндустріальне суспільство стали називати також і «інформаційним суспільством», у якому «розумова технологія», інформація, і обробка знань займають все більше й більше місце. Підвищення ролі знань підвищило й престиж освіта в суспільстві. Уже до постіндустріальної стадії говорилося про «суспільство освіта», пізніше цей термін придбав новий відтінок - «освіта»


Інформаційне суспільство


На тлі основного поняття «суспільство знань» існує ідея, що знання можна робити, переміщати, продавати й купувати як будь-який інший продукт. Ця думка була висловлена в 1962 році американським економістом Фритсом Меклапом (Fritz Machiup). 10 років через неї розвила японська дослідницька група, керована Ионейи Масудой (Yoneji Masuda). У цьому дослідженні викладається ідея про те, що пріоритет виробництва інформаційних цінностей над виробництвом матеріальних є пусковою силою розвитку й формування сучасного суспільства.


Случайные файлы

Файл
20568.rtf
150484.rtf
13790-1.rtf
184520.doc
12365-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.