Демографічна ситуація в Україні (141317)

Посмотреть архив целиком

Зміст


  1. Сучасна демографічна політика України …………………………….. 3-4

  2. Демографічна ситуація. Громадянство, національний склад населення 5

  3. Динаміка чисельності ……………………………………………………. 6

  4. Всеукраїнський перепис населення. Густота розміщення населення територією країни ……………………………………………………………...... 7

  5. Статевий склад. Віковий склад. Рівень освіти. Сучасні тенденції …. 8-9

  6. Демографічна ситуація в Україні поліпшується …………………... 10-12

Список використаної літератури ……………………………………….…..… 13



Сучасна демографічна політика України


Суб’єкт демографічної політики - держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Обєкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваних у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграція були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сімї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.

Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Концепція сімейної політики України включає:

- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

- врахування не лише материнства і повязаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Розроблені масштабні програми.

«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужну загальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнах Європи за спільною методологією. Передбачала охорону здоровя, виховання, соціальний захист знедолених, доплата сімям, трудове навчання.

«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 року і передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини, патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколо національної ідеї.

Опікування молоддю.

Необхідність послідовного розв’язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім’ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.

Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивності яких багато в чому залежить характер і розвиток демографічних процесів.

Зміцнення здоровя, збільшення тривалості життя.



Демографічна ситуація


За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.


Громадянство, національний склад населення


З усього населення України її громадяни становлять 47 млн. 950 тисяч, іноземці - 168 тисяч, з яких громадяни держав СНД - 151 тисяча осіб. Найбільше іноземців проживає в м. Севастополь (3,4 %).

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8 %) є українцями і 8,3 млн. (17,3 %) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.

Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.


Динаміка чисельності


Систематичне проведення переписів населення протягом ХХ століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду.

У 1913 році в межах сучасної України проживало 35,2 млн. осіб. За приблизними підрахунками під час Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського господарства, репресій, штучного голодомору, Другої світової війни Україна втратила близько 20 млн. осіб.

У післявоєнний період відбувався приплив в Україну населення з інших Республік колишнього СРСР, проте він був меншим за масову міграцію українців на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Довоєнного рівня населення (40,6 млн. осіб) держава досягла лише у 1956 році.

Чисельність населення в другій половині XX століття поступово збільшувалася переважно за рахунок природного приросту. Пік її зростання припадає на початок 1993 року, коли в Україні було зафіксовано 52 244,1 тисяча осіб.

Кризові процеси 90-х років негативно вплинули на демографічну ситуацію в Україні. Бурхлива міграція населення, викликана появою можливостей вільного переміщення у межах і за межі території країни, зниження народжуваності та зростання смертності внаслідок економічних і соціопсихологічних чинників спричинили загальне скорочення чисельності населення України. Лише у 2003 році, внаслідок стабілізаційних процесів та стабільного зростання економіки країни, в Україні намітилася низка позитивних тенденцій, які в подальшому здатні вплинути на покращення демографічної ситуації.

Всеукраїнський перепис населення


Перший національний Всеукраїнський перепис населення відбувся в Україні 5 грудня 2001 року (попередній було проведено у 1989 році - коли Україна ще перебувала у складі СРСР).

Згідно з даними цього перепису, населення України складало 48 млн. 457 тисяч чоловік. Цей показник виявився істотно меншим порівняно з 1989 роком.


Густота та розміщення населення територією країни


Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення - 80 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області - 39 осіб/км2. Найвищий - у Донецькій області - 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник - 90 осіб/км2.

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тисячі городян (або 67,2 %) проти 15 млн. 883 тисячі (або 32,8 %) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька – 10 %, Луганська – 14 %, Дніпропетровська – 17 %, Харківська – 21 %, Запорізька – 24 % (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59 % сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58 %, Вінницька – 56 % і Рівненська – 55 %. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90 % населення, Луганській – 86 % та Дніпропетровській – 83 %.

В Україні збільшилась кількість міст, їх нині нараховується 454. З них 37 - це міста з кількістю населення від 100 до 500 тисяч. Дев’ять міст мають понад півмільйона жителів, а у п’яти кількість населення перевищує 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.

Статевий склад населення


В Україні спостерігається перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тисяча чоловіків (або 46,3 %) проти 26 млн. 16 тисяч жінок (або 53,7 %). Найбільший відсоток жінок - 55 в Чернігівській області, найменший - 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54 %. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась за рахунок деякого вирівнювання в селах; у містах же, навпаки, кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова).


Случайные файлы

Файл
20471.rtf
143340.rtf
107044.rtf
90990.rtf
128979.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.