Виникнення та еволюція соціальної роботи (141180)

Посмотреть архив целиком










Реферат на тему

Виникнення та еволюція соціальної роботи





ПЛАН


1. Проблеми періодизації історії соціальної роботи

2. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності

3. Соціальна діяльність Нового часу.

Використана література.




Система соціальної допомоги подолала в своєму роз­питку шлях від філантропічного підходу в підтримці со­ціально вразливих груп населення, що зародився в пра­давні часи, до перетворення її на професійну діяльність. Соціальна робота як фах зародилася в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Професіона­лізація соціальної допомоги охоплює певні послідовні етапи. В процесі свого розвитку фахова діяльність соці­альних працівників збагачувалась новими моделями практики і методами роботи, перебувала під впливом різних наукових та ідеологічних концепцій, які вагомо позначалися на змісті соціальної роботи.


1. Проблеми періодизації історії соціальної роботи


Соціальна робота, як і будь-який вид діяльності, має власну історію і логіку розвитку. Проте спроби визначи­ти більш-менш точну дату її виникнення не були успіш­ними, оскільки науковці схиляються до різних точок відліку цієї історії. Це зумовлено тим, що до соціальної роботи часто відносять програми суспільної допомоги, традиції доброчинності й волонтерства.

За твердженням авторів енциклопедичного словника із соціальної роботи, становлення її відбувалося за такою логікою: «потреби індивіда та суспільства, суспільне усвідомлення їхньої значущості накопичення прак­тичного досвіду допомоги у реалізації індивідуальних і загальносоціальних потреб, його осмислення і формуван­ня теоретичної бази визнання необхідності професій­ної підготовки кадрів для здійснення цього специфічного виду діяльності». Відповідно до цього підходу чимало ав­торів розпочинають відлік історії соціальної роботи від Давніх Єгипту, Китаю, часів античності, часів Київської Русі тощо. У деяких українських та російських універси­тетах до програми підготовки соціальних працівників включено курси, у межах яких вивчають історію со­ціальної роботи від прадавніх традицій милосердя.

На Заході, де соціальна робота як фахова діяльність існує понад сторіччя, розмежовують благодійність як добровільну діяльність і соціальну роботу як система­тичну, організовану фахову допомогу. Ілюстрацією цьо­го підходу є міркування сучасного британського вчено­го Теодора Шаніна: «Часто доводиться чути думку, мов­ляв, соціальна робота — це просто сучасний світський варіант релігійної благодійності, вкорінений у серед­ньовіччі. Насправді благодійність і соціальну роботу об'єднує лише загальна альтруїстична установка. За всіма основними параметрами — цілями, методами і структурою, пов'язаною зі спеціальною підготовкою працівників-виконавців, — вони суттєво відрізняють­ся, являючи собою якісний стрибок у нове і різне. Най­важливішим рушієм людей, котрі займалися благодій­ністю, було їхнє почуття морального обов'язку, праг­нення робити добро — зазвичай вони походили від віри у безсмертя душі. Акцент робився на того, хто творив добро, а його внесок вимірювався розміром і тривалістю допомоги. Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, котрій він допомагає, могла обходитися без цієї допомоги і без соціального працівника, що стає тепер ключовим критерієм профе­сійного успіху. Процес, за допомогою якого намагають­ся досягнути цього, називають по-різному: реабіліта­ція, нормалізація, реадаптація. Але головна мета тут завжди полягає в поверненні «клієнтові» здатності дія­ти самостійно за наявних соціальних умов. Для цього майбутніх соціальних працівників вчать розуміти ін­дивідуальну психологію «клієнтів», характер зв'язків людини із родинним та більш широким оточенням, навчають засобам розвитку у підопічних активності та самостійності. Можна сказати, що наріжним каменем благодійності як виду соціальної активності є прагнен­ня та переконання тих, хто надає допомогу. У соціаль­ній роботі центральною фігурою є «клієнт», а метою звільнення його від потреб у соціальних працівниках».

Наявність двох підходів (соціальна робота як благо­дійництво і соціальна робота як фахова діяльність) до визначення початку відліку історії соціальної роботи певною мірою обумовлена базовим конфліктом цього фаху. Річ у тім, що в процесі становлення соціальної ро­боти конкурували різні погляди щодо її суті і призна­чення, внаслідок чого утворилися дві її моделі:

1) науково-виробнича модель, яка ґрунтується на емпіричних методах і поціновує аналіз, техніку вико­нання;

2) гуманістично-демократична модель, яка спира­ється на філософські принципи і поціновує свободу ви­бору, здатність до особистого розвитку і права людини.

Попри те що на основі гуманістично-демократичної моделі створено міжнародні етичні стандарти соціальної роботи, домінантною парадигмою (грец. paradeigma — приклад, взірець) фаху стала саме наукова модель. То­му відлік історії соціальної роботи прийнято вести від часу її професіоналізації. Однак навіть такий відлік є проблематичним, оскільки в різних країнах соціальна робота професіоналізувалася в різний час. Крім того, відсутнє єдине розуміння самого поняття «професіона­лізація» . Одні вчені пов'язують її з виникненням спеці­альної підготовки соціальних працівників, інші — з по­явою фахових асоціацій, розвитком наукових підходів у соціальній роботі та визначенням її фахових меж, з появою державної системи соціального забезпечення.

Американська дослідниця Філіс Дей пов'язує поча­ток «професіоналізації» соціальної роботи зі створенням у 1913 р. спеціального бюро із соціальної роботи у межах Міжуніверситетського бюро професій. Український фа­хівець Ганна Попович стверджує, що визнання соціаль­ної роботи як професії відбулося в США у 1915 р. Бри­танська асоціація соціальних працівників у 1995 р. від­значила сторіччя медичної соціальної роботи, оскільки в 1895 р. у королівському госпіталі було створено спеці­альні посади «елмонерів» (добровільних помічників).

Радикальніших поглядів дотримується Т. Шанін, стверджуючи, що «поняття соціальний працівник» увійшло в обіг наприкінці XIXна початку XX ст. Але як самостійний фах і академічна дисципліна «соціальна робота» утвердилася лише після Другої світової війни. Ідеї New Deal («Нової справи», політичного курсу, що заклав основи соціального забезпечення) у США в 30-ті роки, а в 40-ві на західноєвропейських теренах ідеї дер­жави загального добробуту (welfare state) стали визнан­ням права кожної людини на певний мінімум гідного іс­нування і перетворення держави на гаранта реалізації цього права. Однак невдовзі після цього з'ясувалося, що для їх втілення недостатньо належних законів і матері­альних ресурсів, необхідна ще й спеціальна система ін­дивідуальної допомоги людям, які з різних причин не вписуються у суспільство. Нормативні положення уря­ду, державні асигнування на соціальні потреби повинні були дійти до конкретного адресата, відповідати його потребам і запитам, а іноді й мали бути суттєво перегля­нуті, як того потребує практика. Реалізацію цієї функції взяли на себе соціальні працівники.

Загалом виникнення фаху «соціальна робота» важ­ко пов'язати з конкретною датою, раціональніше роз­глядати його як історичний процес, який у своєму роз­витку подолав такі етапи професіоналізації:

  • перетворення діяльності на основне заняття для певної групи людей;

  • організація спеціальних навчальних закладів для підготовки соціальних працівників;

  • формування професійної асоціації;

  • політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів щодо надання професійній асоціації офіційних повноважень;

  • розроблення і затвердження етичного кодексу професії.

У кожній країні процес професіоналізації мав свої особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу.


2. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності


Суспільство на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хоча спосіб їх ре­алізації суттєво відрізнявся у процесі соціогенезу. У первісному суспільстві, яке характеризувалося природ­ною цілісністю життєдіяльності людей, ці функції реа­лізовувались переважно через інститут сім'ї і систему родинних зв'язків. З розвитком суспільства ці соціаль­ні інститути постійно трансформувалися, передаючи частково або повністю обов'язки щодо підтримки своїх членів іншим соціальним інститутам. Особливо актив­но включалися у цей процес церква, релігійні, профе­сійні, територіальні громади, благодійні організації, а згодом і держава.

Виникненню соціальної роботи як фаху передувало суспільне визнання необхідності задоволення потреб пев­них груп людей у сторонній допомозі й підтримці. Перед­історія соціальної роботи охоплює такі послідовні етапи:

1) первіснообщинні і родові форми, церковно-монас­тирська допомога;

  1. зародження державних і громадських підходів;

  1. наукова філантропія, пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців створити теоретичну і цінніс­ну базу своєї діяльності.

Антропологічні дослідження свідчать про функціо­нування певної суспільної допомоги у давньому світі. Наприклад, у Давньому Єгипті (2700—2200 pp. до н. є.) турбота суспільства була спрямована насамперед на збе­реження трудових ресурсів. Вона була прерогативою держави, зацікавленої в підтримці життєвого рівня лю­дей, зайнятих на суспільних роботах — будівництві ка­налів, пірамід, гробниць і храмів. Ця допомога мала на меті запобігання голодним бунтам, які загрожували стабільності держави. Для цього у Давньому Єгипті ви­користовували методи централізованого планування виробництва, розподілу продуктів харчування серед різних регіонів, міграційну політику.


Случайные файлы

Файл
2286.rtf
ref-19848.doc
ref-20512.doc
73240-1.rtf
1635-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.