Вивченні розвитку культур: біологічний і психологічний напрямки (141172)

Посмотреть архив целиком

Вивчення розвитку культур: біологічний і психологічний напрямки


Основна теза біологічного напрямку - заміна вивчення історичних факторів розвитку культур біологічними. В історії науки існують два варіанти реалізації цієї ідеї. Перший складається у відомості культурної розмаїтості, особливостей етнокультурних факторів до біологічного (расових) або навіть антропологічних характеристик індивідів. Другий виражається в позбавленні культури її історичної специфіки як якісно відмінної форми організації життя людини й вибачає в ній лише кількісні відмінності від миру тварин. Якщо перший варіант біологічного вивчення культур привів до появи расизму, то другий сприяв виникненню соціобіологічного вивчення культур.

Расистські концепції культур з'явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного підходу, що декларував обов'язковість прогресивного поступального й стадіального розвитку, існування традиційних, "примітивних" , архаїчних культур. Крім цього, у працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі й нижчі культури, про іншому (природно, нижчому) способі мислення, тобто існувала теорія наївного дикуна, чесного й доброго, але розвитку, що уступає в рівні, європейцеві. Деякі видні еволюціоністи - дослідники культур (наприклад, Г. Спенсер) зображували в перекрученому виді особливості культур неєвропейських народів і вважали расові типи позаєвропейських народів нижчими (К. Бюхнер і ін.). Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де превалювала думка про те, що негри - нижча раса й тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їх у культурному стані.

В 1853 р. вийшов маніфест даного напрямку - книга французького дипломата й аристократа А. Гобино (1816 - 1882) "Досвід про нерівність людських рас". У своєму творі, своєрідної романтично-реакційної фантазії, він показував, що причина, джерело розходження в історичних долях культур складається в расових особливостях людей, що становлять ті або інші певні етнокультурні спільності, країни. Таким чином, джерело розвитку, якісної своєрідності вищих і нижчих культур він бачив у специфіці організмів людей різних народів, у тому числі в їхньому зовнішньому вигляді. Природно, що А. Гобино був прихильником полігенізму (навчання, що заперечує єдність людського роду). Кожна раса створювала свою культуру. Людські раси відрізняються між собою, на думку Гобино, по "красі", по фізичних ознаках, по психологічних якостях і по різній здатності створювати й засвоювати культуру. Дикі в цей час народи залишаться такими назавжди. Культура однієї раси не може проникнути в середовище людей іншої раси.

Нижчою расою Гобино вважав чорну ("меланическу"), трохи більше розвинутою - жовту. Єдино здатну до прогресу й створення повноцінної культури він уважав білу расу, особливо її еліту - арійську расу. Абсолютна перевага вищої раси Гобино обґрунтовував, розглядаючи розвиток десяти (по його підрахунках) культур-цивілізацій, відомих в історії людства (індійська, єгипетська, ассірійська, грецька, китайська, римська, німецька, аллеганська, мексиканська й перуанська). Всі вони створені, на думку Гобино, вищим різновидом білої раси - арійцями. Для підтвердження своєї тези він використовує фантастичні дані про підставу найдавніших культур і зв'язках між ними. Так, він приписує виникнення давньоєгипетської цивілізації арійської колонії на Середньому Нилі. Китайська ж культура, на його думку, була створена "галуззю білих людей" , що прибули з Індії. Доколумбові цивілізації в Америці створювали "білі елементи", що проникнули на континент через Ісландію й Гренландію в X в.

Ідеал для Гобино - німецька культура в особі середньовічного Рима (не античний Рим, а "німецький"). Рим був справжнім культурним центром і сприяв утворенню ряду держав у Європі, у тому числі в Росії (Русі). Остання як самостійна держава без германців-норманів просто не існувала б. Майбутнє людства представляється Гобино песимістично. Це обумовлювалося тим, що, створюючи всюди нові типи культур, біла раса (включаючи арійців) змішувалася з іншими народами, втрачала свою чистоту й споконвічний імпульс енергії. Втрата ж енергетичних здатностей веде до сумовитого застою, однаковості.

Основні висновки з расово-антропологічної концепції культури Гобино полягали в наступному: а) культура - продукт расово-антропологічних факторів; б) раси нерівні між собою, і це обумовлює нерівність створених ними культур; в) культурні стереотипи поводження людей переважно визначаються біологічною спадковістю; г) расові змішання шкідливі, вони наносять втрату розвитку культур (природно, білої раси) і ведуть до втрати енергетичних імпульсів, що спонукують удосконалювати культуру, створювати її нові форми.

Більше наукоподібне оформлення подібний погляд на історико-культурний процес одержав в "теоріях" Ж. Ляпужа (1854 - 1936) у Франції й О. Аммона (1842 - 1916) - у Німеччині. Вони висували тезу про залежність психічних якостей людей і відповідно якості створеної ними культури від величини головного показника. (Головним показником у фізичній антропології вважається процентне відношення найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини.) Таким чином, чим довше голова у людини, тим більше він обдарований. "Довгоголові" люди належать до європейської раси, створювачці всіх великих культур в історії людства. Довгоголові біляві представники "вищої" раси створили європейську цивілізацію - саму розвинену у світі культуру. Цікаво при цьому зауваження Ляпужа й Амонна про те, що бідні класи й шари сучасних їм європейських країн складаються з людей з неповноцінними психічними властивостями, обумовленими їх короткоголовістю (брахикефали). До них належать нащадки ненімецького місцевого населення Європи. А європейську еліту представляють вищі носії культури - довгоголові нащадки німецьких завойовників (доликефали). Іншими словами, розвиток культури визначається довжиною черепа особою "європейської" (або арійської) раси.

Аналогічні концепції розвитку людської культури можна виявити в Л. Вольтмана, переконаного прихильника переваги європеоїдної (кавказької) раси, і в Х. Чемберлена, відповідно до якого найвищим досягненням історичного розвитку Європи з'явилося створення "тевтонської" культури й "тевтонської" раси - спадкоємиці "арійського" духу.

Підсумки подібного "дослідження" культур складалися у висновку про повноцінні й неповноцінні культури, а відповідно й про народи. Одні народи йшли по європейському шляху цивілізації, а інші виявилися не здатними до розвитку. При цьому не говорилося, що інші народи (а їхня більшість) мали свої історичні шляхи розвитку, які привели до іншого типу культур, що часто відрізняються від християнської цивілізації Заходу. Усяка розмаїтість, відхід від якогось лінійного шляху розвитку "вищої" раси, усяке "інше" у культурі розглядалося як недорозвинене, неповноцінне. У біологічно-расистських концепціях культури більш голосно, чим в інші, звучав тоталітарний мотив обов'язкового проходження певної моделі (вищої і єдино вірної) розвитку й функціонування культур. За зразок у більшості випадків пропонувалася західноєвропейська цивілізація, створена "довгоголової" арійською расою.

На перший погляд здається, що не варто витрачати час і зусилля на розгляд подібних "культурологічних" теорій, відкинутих часом, дискредитованих як ідейних попередників "культурних" експериментів у нацистській Німеччині. Але не можна забувати, що подібні "теорії культури" одержали широке поширення до початку XX в. і проявляють живучість аж до теперішнього часу. Цьому сприяє ряд обставин.

Зміцненню й поширенню міфу про нерівноцінність культур і народів (а це найпоширеніший і самий реакційний і нелюдський міф XX в.) сприяли деякі особливості розвитку вивчення культур кінця XIX - середини XX в. Адже саме еволюціоністи наполягали на обов'язковості лінійного прогресу від більше простих культур до більше складного. При цьому зовсім не розглядалося питання, чому інші культури не розвивалися по запропонованій ними схемі. Із праць представників еволюціоністського напрямку запозичене також положення про те, що "чим більш розвинуті, тим краще", тобто оцінний підхід (краще - гірше, вище - нижче) стосовно культур. Посилювали "расистський" міф і міркування еволюціоністів про особливий тип мислення "дикунів", про необхідність їх морального й культурного розвитку. Більше пізні представники еволюційних концепцій (наприклад, Л. Уайт) прямо-таки боролися із прихильниками інших напрямків у відстоюванні однолінійно-прогресивної схеми розвитку на противагу ідеї про унікальність і самобутність культур.

Разом з тим дана псевдотеорія культур володіла одним достоїнством - вона ясно й чітко (нехай неправильно й перекручено) давала відповідь на питання про джерело, причини розмаїтості культур, нерівномірності їхнього історичного розвитку. Дуже дохідливо й на прикладі явно виражених розходжень (зовнішність, расово-антропологічні характеристики) показувався їхній зв'язок з особливостями культури. Не останню роль в обґрунтуванні расистських концепцій культури грало раціоналістично-просвітительське подання про неї насамперед як про носительку знань, організованих у вигляді науки.

У більше пізніше час антропологічні концепції трансформувалися й не носили настільки явно вираженого расистського характеру. Вони органічно взаємодіяли з дослідженнями "примітивного типу" мислення, рівня інтелекту у зв'язку з особливостями культури. Але при всіх варіаціях зберігалася ідея нерівноцінності різних типів культур.


Случайные файлы

Файл
183991.doc
23584.rtf
102520.rtf
52772.rtf
74271.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.