Етнічні архетипи в релігійному житті українців (139238)

Посмотреть архив целиком

Етнічні архетипи в релігійному житті українців


Колективний досвід кожного народу в первісних формах, або етнічні архетипи, переходить до майбутніх поколінь, залишаючись на рівні несвідомого і виявляючись у індивідуальній свідомості. Для того, аби їх сприйняла індивідуальна свідомість, етнічні архетипи повинні бути вербалізовані, тобто висловлені.

Як виникли архетипи? Швейцарський вчений К. Юнг пояснює, що первісна людина прагнула асимілювати весь зовнішній чуттєвий досвід подіями свого духовного життя, їй недостатньо було бачити схід чи захід сонця; ці події одночасно мали стати психічною подією, тобто сонце у своєму перетворенні повинно уособлювати для людини долю божества або героя, який, по суті, не живе ніде, окрім як у душі людини. Таким чином, міфологізовані процеси природи (літо, зима, фази місяця, період дощів тощо) є символічним виразом внутрішньої і несвідомої драми душі, яка переноситься на події природи і може бути усвідомлена людиною. Архетипи органічно пов'язані з релігією.

Етнічні архетипи українців впливають на думку, почуття, символіку, релігійні уявлення. Безумовно, вони можуть зазнавати певних змін, адже уявлення поганина і християнина відрізняються. Архетипи українців виявлялися навіть тоді, коли вони користувалися іншою розмовною мовою. Яскравим прикладом цього є письменник Микола Гоголь, який у своїх російськомовних творах залишався українцем, особливо в релігійних почуттях.

На думку дослідників, серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип доброї матері. Він виявився вже в часи трипільської культури. Раніше згадувалась трипільська богиня родючості — Велика Матір усього сущого. Вона пов'язана з хліборобським характером життя наших пращурів, що підтверджують домішки до глини борошна і зерен злаків у виліплених фігурках з магічним значенням. Одним з різновидів вербалізації архетипу доброї матері є матір-природа (добра земля), що переноситься на рідну землю взагалі (неньку-Україну). Про релігійний характер архетипу доброї рідної землі яскраво свідчать думи, де поряд вживаються слова "край веселий" і "мир хрещений" ("мир християнський"), У думі про втечу трьох братів з Азова "земля турецька" ототожнюється з "вірою бусурменською". У колядках українці просять Бога глянути на їхню землю, на Україну. Щедрівки теж нерідко прославляють хліборобську працю на рідній землі. Архетип доброї землі як матері широко розповсюджений в українській художній літературі (твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Степана Васильченка, Ольги Кобилянської та ін.).

Згаданий архетип у колядках і щедрівках часто втілюється в образі української господині. Олекса Воропай з цього приводу пише, що господиня в колядках і щедрівках — це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкошів, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Безумовно, йдеться про роботу в полі, на добрій рідній землі.

Незважаючи на любов до землі, яка властива українцям, наші предки не знали богині, як у греків Гея. Отже, земля не стала якоюсь персоніфікованою богинею. Але земля завжди вважалась святою, найвірнішим свідком: при найвищій клятві українці їли землю або цілували її, бо земля не дарує тому, хто не дотримує клятви. Крім того, землю називають праведною і Божою. Все, що вона дає, треба шанувати як дар Божий. Свято землі триває від Введення до Благовіщення; тоді Бог благословляє її, тому землі треба дати спокій. Поратись на ній можна лише тоді, коли вона пробудиться на Благовіщення.

У народній уяві земля невіддільна від води. Широко відоме в народі побажання: "Будь багатий як земля, а здоровий як вода". Про значення освяченої води складено чимало прислів'їв; її найбільше боїться "нечиста сила". Апогеєм вербалізації архетипу доброї матері є Божа Мати, Богородиця, що особливо шанується серед українців. У колядках народ прославляє Божого Сина, що "народився з Діви Марії, Непорочної Лелії, на спасения нам".

В органічному зв'язку життя українців з Божою Матір'ю переконує колядка, в якій обожнюється хліборобська праця. Народ вірить, що матиме врожай, бо згідно з колядкою сам Бог ходить за плугом, апостоли помагають орати, а Мати Божа носить їсти плугатарям. Цікаво, що серед пісень, які нагадують наші колядки і щедрівки і були записані серед росіян сто років тому, нема жодної, в якій згадувався би Бог, Христос, Богородиця і святі.

Архетип української доброї матері, Матері-Батьківщини виявляється і в національній символіці, насамперед кольорах національного прапора. Поєднання жовтого і синього кольорів є логічним для наших предків, позаяк ці кольори символізували основні стихії, яким поклонялись вони на рідній землі (воду і сонце, небо і ниву з золотою пшеницею). Ці кольори знаходимо на багатьох символах українських земель.

Архетип українців, який вербалізується у символах доброї матері, матері-землі, матері-природи, не властивий росіянам. По-перше, їм не притаманна прив'язаність до рідної землі, що підтверджується схильністю до кочівництва навіть у нашому столітті. Для росіян батьківщина там, де краще жити, тому вважається, що приблизно 25 млн. етнічних росіян живуть поза межами Російської Федерації, а етнічні землі Росії визначити дуже складно. По-друге, відсутність почуття святості рідної землі призводить до того, що все піддається хулі. Нарешті, по-третє, апогеєм зневаги є ставлення росіян до Богородиці вже в наш час, що підтверджує докорінну протилежність релігійного світогляду українців і росіян. З архетипом доброї матері в його вербальних різновидах асоціюються два образи — блудного сина та Юди. Блудний син не може витримати розлуки з рідним краєм і після великих поневірянь повертається до батьківської домівки. На перший погляд, такий образ міг виникнути і поза євангельською притчею про блудного сина, бо він має глибоке коріння в історичній долі нашого народу. Проте уважне вивчення дозволяє проникнути в саму суть цього образу. Як уже згадувалось, для українця, приміром, турецька земля — не просто чужа сторона, а ще й "бусурменська віра", а рідний край — завжди християнський край.

Аналогічно слід сприймати й образ Юди. На українському ґрунті він трактується як Марко Проклятий. На цьому часто спекулювали наші поневолювачі. Вони намагались переконати народ, що найбільшими його ворогами є ті, хто виступав за свободу України, бо вони начебто хотіли запродати рідну землю чужоземним загарбникам. Згадаймо офіційне ставлення в дореволюційній і пореволюційній Росії до гетьмана Івана Мазепи, який зображався не інакше, як зрадник, і з волі царя щороку проклинався в православних церквах.

У наші часи тоталітарна влада силкувалась викликати ненависть до борців за волю України, нав'язуючи стереотип найманця чужоземних держав, хоч насправді сама накидала різними способами ідею яничарства, що практично є одним з різновидів образу Юди. Насамперед, створювались умови для витіснення героїчного способу життя і нав'язування так званого "життя мінімального", коли все зводиться майже до задоволення мінімальних біологічних потреб. Такий спосіб життя виник в Україні давно. Його настанови бачимо в таких українських пареміях: "За терпіння дасть Бог спасіння"; "Треба бідувати до гробової дошки"; "Яке Бог уродив, таке жну" тощо. Фактично йдеться про надмірні сподівання без власних дій, що вже само по собі суперечить вимогам до віруючої людини. Водночас формувався світогляд, відірваний від рідного коріння. На виховання яничарів-інтернаціоналістів спрямовувалась і атеїстична практика, що фактично утверджувала безвідповідальність за зраду рідного народу.

У духовному житті українського народу важливу роль відіграє архетип трійці, відомий ще з дохристиянських часів. Серед археологічних пам'яток на Полтавщині та Київщині знайдено предмети зі зображенням тризуба, які належать до VI—VIII ст. Він міг символізувати три стихії (повітря, воду й землю), сокола в польоті або вершечок булави як знак влади. Та він може символізувати, на думку дослідників, трійцю життєвих енергій (Мудрість, Знання й Любов), трьох рівноправних сил, що виходять з одного джерела — Абсолюту. Цей знак виявлений на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, на варязькому мечі, на гербі французької королеви, доньки Ярослава Мудрого — Анни та ін.

Як відомо, слово "тризубець" вживалось в українській мові щодо назви тризубих вил. Власне символ, що визнаний за герб нашої держави, ще й досі в деяких українських землях називається "трійцею", що точніше і повніше виражає глибинний зміст цього знаку. Суть тризуба ("трійці") наш народ передав словами: "Бог трійцю любить". Йдеться ще про передхристиянську трійцю як знак триєдності світобудови і символ триєдиної сили Бога наших предків. Знак тризуба лежить в основі най архаїчніших культів наших предків: Великої Родоначальниці, Праматері, Життєдайного Вогнища, вогненосного Змія тощо.

Тричленні символи існують на нашій землі ще від часів трипільців. Ними користувались антські зверхники, а відтак київські князі. Юрій Долгорукий ще використовував знак, у якому поєднувався тризуб і хрест, а його московські нащадки цим знаком вже не користувались. Це ще один аргумент на користь того, що тризуб належить українцям, а морквинам він був чужий.

З прийняттям християнства сприйняття тризуба зазнає змін, широко утверджується його антропоморфне трактування як Святої Трійці. У цьому також виявляється двовірство наших предків.


Случайные файлы

Файл
163299.rtf
38543.rtf
185239.rtf
80331.doc
55705.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.