Релігійні течії Індії (139174)

Посмотреть архив целиком

Така релігія, як індуїзм, склалася на базі давнього брахманізму, точніше, як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від Вед та пов'язаних з ним легенд та текстів. Найповнішим визначенням поняття «індуїзм» можна вважати індійський спосіб життя, включно зі всією сумою життєвих принципів і норм; соціальних і етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят тощо. Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванням в міфах і легендах, збереглася у людській пам'яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план ввійшли нові божества, точніше, нові іпостасі тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям. Індуїзм не має конкретного засновника.

До головних особливостей індуїзму належить тісний зв'язок із традиційною соціальною структурою індійського суспільства - його розподілом на варни і касти. Варни (які досить часто плутають з кастами) - це основні прошарки індійського суспільства, що утворилися після арійського завоювання Індії і зберігають свій соціальний вплив донині. Існує чотири варни: жерців - брахманів, кшатріїв, або воїнів і чиновників; вайш'їв, або торговців, ремісників і хліборобів; шудр - людей, які виконують найнекваліфікованіші і брудні роботи. Приналежність до варни визначається народженням і окреслює коло занять, соціальних прав і обов'язків її членів. Касти є професійними об'єднаннями, яких налічується кілька тисяч. Кастова приналежність будь-якого індуса також визначається його народженням. Історично склався перелік каст, до яких може входити брахман, кшатрій, вайш'я або шудра. Член варни (касти) з моменту народження і протягом усього життя належіть до неї і може бути виключений тільки за невиконання чи порушення кастових законів. Перехід з однієї варни (касти) до іншої в принципі неможливий.

Зв'язок між кастами і варнами й індуїзмом слід вважати взаємним. З одного боку, приналежність до тієї або іншої касти і варни обумовлює не тільки коло божеств, а й сам спосіб сповідання релігії для їхніх членів. Тому релігійна практика вищих каст концентрувалася на пізнанні божественних істин шляхом переважно філософських міркувань і йогівської медитації, нижчі касти зосередили своє релігійне життя навколо правильного виконання всього ритуально - церемоніального комплексу індуїзму. З другого боку, пов'язані з кастами та варнами правила - заборона міжкастових шлюбів, спільного прийняття їжі, відправлення релігійних обрядів, поведінка членів кожної касти, стосунки між кастами - все це здавна отримало форми релігійних канонів. Ця обставина сприяє міцності варно - кастового устрою в сучасній Республіці Індія.

Жрецтво в індуїзмі поділяється на кілька категорій:

· Жрецтво великих храмів, до «службових обов'язків» яких відноситься організація і проведення богослужінь та організація релігійних церемоній і свят.

· Жерці в невеликих храмах (їх часто називають «пуджарі») одночасно займаються тим самим, що жерці у великих храмах роблять спеціалізовано. У багатьох випадках за соціальним статусом вони не брахмани. Більше того, в їхні святині брахман навіть не ввійде.

· Домашні жреці - пурохіти, які керують проведенням домашніх богослужінь.

· Гуру виступає в ролі духовного радника певної (звичайно дуже заможної) родини або групи родин. Роль гуру в їхньому житті дуже багатобічна і не обмежується власне релігійними настановами - він і наставник, і радник, і миротворець у сімейних конфліктах. У кастовому суспільстві з його гострими внутрішніми суперечностями, у країні, яку захльостували незліченні хвилі завойовників із власними релігійними системами, гуру забезпечували і продовжують забезпечувати наступність традицій і життєвого устрою індусів. Гуру, всупереч уявленням про нього європейців, не пустельник і не аскет. Він має власний будинок, дружину й дітей. Просто, живучи по сусідству з опікуваними ним родинами, гуру добре знайомий з усіма членами родини, їхніми психологічними особливостями, звичками, сильними і слабкими сторонами.

Відлюдники (садху). через їхній аскетичний спосіб життя, високу моральну доброчесність і практику духовної медитації садху приписують надприродні можливості, а їхнім порадам - здатність наставити звичайну людину на шлях істинного благочестя. Усі садху в тією або іншою мірою практикують йогівські вправи як засіб очищення тіла і розуму. Добрі люди, яким не вистачає часу належно виконувати щоденні пуджі, часто подають садху якусь їжу, як милостиню. Переконання в необхідності посередництва жерця для досягнення мети, що може бути реалізована лише за умови сприяння надприродних сил, підносить до давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів, на основі яких виникнули формули - мантри, тобто освячені заклинання. Мантри використовують багато індійців. Свої мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети як і мантри, становлять необхідний реквізит професійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються індійці, особливо в селах. Чаклун - той самий жрець, але рангом нижчий, простіший, найчастіше неписьменний. Основою його мудрості є діаграми і чаклунські кола (ятри) з буквою О. Він має неабиякий авторитет серед населення.

Індуїзм має два джерела, передусім це чотири Веди: «Ригведа» (або Веда Гімнів), «Самаведа» (Веда Піснеспівів), «Яджур-веда» (Веда ритуальних заклинань), «Атхарваведа» (Веди Чаклувань). За своєю формою Веди являють собою збірки гімнів на честь числівник богів. Основою ведичної літератури вважається «Ригведа», укладання якої належить до 1200 - 1000 р. до н.е. . Її «офіційний» текст містить 1028 пісень середнього розміру в 10 строф (таким чином, загальний обсяг цього збірника - 10,5 тис. строф, що приблизно дорівнює разом узятим «Іліаді» та «Одисеї»). У практиці індуїстського культу кожна Веда була пов'язана з певною групою жерців, які виконували ті або інші функції. Скажімо, «Атхарваведа», що містить магічні рецепти й заклинання, можливо, повинна була стати в нагоді брахману - жерцю, який стежив за правильністю процесу жертвопринесень. Існують також спеціальні релігійні пояснення до Вед, найважливіші з них - Брахмани, що містять прозаїчні описи і роз'яснення складних ритуалів жертвопринесень. Ведичну літературу (Веди і Брахмани) в Індії називають «шруті», або «почуте», оскільки, згідно з брахманістською традицією, зміст Вед і Брахманів був спочатку почутий древніми мудрецями від самих богів, а потім уже дослівно записаний ними. Іноді до ведичної літератури відносять також Пурани (18 епічних сказань). Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: у Ведах вказується що їх було 3399. пізніше були створені Араньяки та Упанішади. Араньяки (буквально «лісові тексти») - це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються на самоті пізнавати істину та її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. - сидіти біля), мається на увазі сидіти біля вчителя з метою пізнання істини. Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий вигляд релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади підкреслюють монодеістичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній на світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Ведична літературна дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилась з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.

Друге джерело індуїзму складає вся численна література, створена після Вед і Брахманів. Її найвідомішими творами вважаються епічні поеми «Рамаяна» і «Махабхарата» - останню в самій Індії навіть називають викладом «індуїзму для народу», або «п'ятою Ведою». Річ у тому, що в поемах різноманітні релігійні приписи втілювалися в окремих героях, які виступали носіями «правильних» прикладів поведінки, гідних наслідування. Саме в «Махабхарті» (точніше, в її шостій книзі - «Бгагґавад-Гіті») була вперше викладена в систематизованому вигляді найвідоміша на Заході риса індуїзму - вчення про переселення душ. Друге джерело індуїзму одержало назву «смріті», тобто «запам'ятоване», оскільки його зміст старанно вивчається в Індії і в родині, і в школі.

Народний індуїзм сприйняв і зберіг давнє уявлення про карму з її етичною основою, про святості вед та ін., але у спрощеному вигляді. По-перше, кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв (хоч у заповіді « убивство заради бога - це не вбивство» остаточно не знята й досі). По-друге, разом з буддизмом Махаони на початку нашої ери в Індії була поширена практика виготовлення ідолів-зображень у храмах на їх честь. По-третє, головні індуїстські боги вже мали прибічників, тих хто вважав за потрібне шанувати свого обранця і спілкуватися переважно з ним. Особиста відданість богу стала важливою рисою прихильників індуїзму.


Случайные файлы

Файл
dimka.doc
Записка.doc
29019.rtf
144209.rtf
148154.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.