Язичницький пантеон східного слов’янства (139143)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Український державний Університет водного господарства та природокористування.

Кафедра філософії.











Реферат на тему:

Язичницький пантеон східного слов’янства.


Виконав студент 1-го кусу МФ

група АА-11 Лотоцький Андрій

Перевірив: Плахотнюк Ю. А.








Рівне-2002р.



УТВОРЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОГО НАРОДУ


Протягом 3 ст. до н. е. слов’янство органічно підключається до господарсько-культурної системи народів Середньої Європи. Внаслідок розпаду Великої Скіфії, міграція кельтів на схід та загальних зрушень в світі населення України певною мірою звільняється з-під впливу іраномовних кочовиків і дедалі більше орієнтується на центральноєвропейський світ.

Протягом 2-3 ст. н. е. територія римських володінь поширюється в нижні течії Дністра та Дніпра. Як наслідок, значна частина лісостепових слов’ян приєднується до загальної системи пізньоантичної цивілізації в її римському варіанті. Так складаються передумови для формування спільної середземноморсько-європейської цивілізації. Однак, внаслідок дії ряду чинників (внутрішні соціально-економічні чинники, міграція готів та гунів тощо) утворюється своєрідна “точка біфуркації”, що веде в кінцевому підсумку до загибелі Західної Римської імперії та перетворення Східної у авторитарну-бюрократичну Візантію. Це мало епохальні наслідки для дальшого розвитку українського народу та його культури. Процес середземноморсько-загальноєвропейської інтеграції обірвався. Ситуацію ще більше ускладнила арабська експансія 8ст. Н. Е. Та діяльність кочівницьких об’єднань Середнього Подунав’я та південно-східних степів.

Однак незважаючи на скорочення безпосередніх зв’язків зі світом Середземномор’я, у світоглядну систему стародавніх слов’ян увійшло багато елементів вірувань фракійських племен, які в першому тисячолітті до н. е. населяли південно-західну частину України (Галичина, Поділля, Південна Волинь), малоазійські простори, території нинішніх Болгарії, Румунії, частину Сербії та Греції. У 5ст. до н. е. існувала міцна Фракійська держава, яка відстоювала свою незалежність у боях зі скіфами і греками. Але в 1 ст. н. е. вона стала Римською провінцією. Частина фракійських племен переселилася в Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя і разом зі слов’янськими та сарматськими племенами узяла участь у формуванні Черняхівської культури і стала живильним середовищем для формування українського етносу та дальшого розвитку його світогляду.

Духовні культури кельтів і слов’ян мали багато спільного. На думку дослідників, пантеон богів у кельтів сформувався шляхом синкретизму власних вірувань і елементів релігійної системи підкорених племен, зокрема слов'янських. Чітко простежується наявність матеріально-світоглядних взаємовпливів та єдність релігійних витоків. Так, джерелом всього живого, символом Матері-Землі кельти вважали воду. У мові кельтів слово „Русь” означало воду. Це слово засвоєне в нас у назвах річок (Рось у Київській області, Русиловка в Полтавській), а також слові „русло”, що означає середину річки. Головним божеством кельтів, аналогом слов’янського Перуна, був бог блискавки та грому Тараніс. У кельтів, як і у слов’ян, склалася своєрідна інституція жерців, пам’яті яких вони довіряли всі свої закони, знання, вірування. Серед кельтських жерців особливо виділялись друїди, які займалися відправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Ось як характеризує друїдів Ю. Цезар: „Понад усе намагається друїди переконати в безсмерті душі, душа за їх вченням, переходить після смерті з одного тіла в інше, і вони думають, щ оця віра переборює страх перед смертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їх рух, про велич світу і землі, про природу і могутність та владу безсмертних богів ”. Служителями язичницького культу слов’ян були волхви – засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, створили своєрідну медицину, зберігали і передавали з покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Подібно до кельтів слов’яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. В уявленнях слов’ян і кельтів навколишня природа є живою, дерева і трави говорять між собою та з птахами і з людьми.



МІФОЛОГІЯ СЛОВ’ЯН


Велика подібність українських міфів і легенд з скандинавськими. Так, у скандинавській Едді говориться про світове дерево ясенок, що розпустив гілля на весь світ. З-під його коріння течуть свячені криниці, з листя капає роса, на гілках сидять гадюки, олені й білки, над ними – орел. Уявлення про дерево посідає одне з центральних місць у міфопоетичних картинах світу різних народів. Численні історичні, етнографічні і мовні дані свідчать про наявність культу дерева у слов’янських і балтійських народів. У давніх греків та італійців дерево (дуб) асоціювалося з найвеличнішим з богів – Зевсом. За Гесіодом, Зевс створив третє покоління людей з дерева. Одна із давньогрецьких епіграм свідчить про те, що давні елліни називали дуби “першими матерями”. Показовим є також найменування уже згадуваних кельтських священнослужителів – друїди, тобто “дивознавці”, а слово яким вони позначали своє св’ятилище, за походженням і за значенням тотожне латинському “лісова пісня”.

Головну роль у Великому переселенні народів у 2-7 ст. н. е. відігравали германські, тюркські, фіно-угорські та слов’янські племена. У середині 4 ст. н. е. об’єднання готських племен займали землі між Дунаєм і Дніпром та між Дніпром і Доном. До складу цих союзів входили не тільки германські, а й фракійські, сарматські та слов’янські племена. Своєрідне світобачення і світовідчуття принесли германці, для яких Були характерні войовнича енергія та почуття нероздільності світу людей і богів. Боги і люди, в уяві германців, ведуть постійну боротьбу зі злими силами, які населяють ліси, ріки, пагорби у вигляді карликів, перевертнів, драконів тощо. Боги германської міфології – це уособлення не тільки природних, а й соціальних сил. Глава германського пантеону Один – бог бурі, але він і вождь – воїн, що стоїть на чолі героїчного небесного воїнства. Зв’язок та взаємовплив образів і сюжетів германської міфології з слов’янською видається безсумнівним. У результаті в останній помітно зросла роль соціальних характеристик давніх богів і культів. У природу дедалі відчутніше втручається суб’єктивний фактор – людська воля і думка.


ЗМІНА НАРОДІВ


З другої половини 4 ст. н. е. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовної групи - гуни, авари, болгари, хозари. У 375 р. остготський союз був розгромлений гунами – кочівниками тюркського походження, що прийшли з Центральної Азії, підкоривши перед цим деякі угорські і сарматські племена. Всі ці народи брали активну участь в етногенетичних і культуротворчих процесах, що відбувалися на території України в першому тисячолітті н. е. Внаслідок взаємодії різноманітних культурних пластів у свідомості населення України цього часу поєднувалося нашарування архаїчних стереотипів практичного та інтелектуально-духовного освоєння світу. Релігійні та світоглядні уявлення пов’язувалися з одушевленням і одухотворенням природи, з наданням їй антропоморфних властивостей і рис.

Конкретно-історичні умови, за яких відбувався розвиток давньослов’янського суспільства протягом першого тисячоліття н. е., визначали певні форми реалізації державотворчого процесу, щ озавершився лише у 9 ст. Він посувався від росколанії 1-2 ст. через Антсько – Полянське “королівство Божа” 4 ст. та відповідну конфедерацію 6 ст. до переддержавного об’єднання “Руська земля” 7-8 ст. , і, нарешті, первинного ядра Давньоруської держави з столицею у Києві. Суспільна система останньої спиралася на індивідуальні домогосподарства, автономні в економічному та громадському відношенні. Їх голови, повноправні вільні власники общини (а при необхідності - воїни) були повноцінними суб’єктами права і складали основу так би мовити громадського суспільства у його ранньосередньовічно – європейському вигляді подібно до того, як це мало місце в Центральній Європі або Скандинавії, за межами колишніх римських володінь. З іншого боку, як і за скіфських часів, середньодніпровське слов’янство вже у 8 ст. підпало під могутній вплив східних суспільств :з одного боку – Хазарії та, через неї, мусульманського світу, а з іншого, - автократичної Візантії. Певною противагою став варязький фактор подібно до того, як дещо пізніше, за часів Ольги та, особливо, Ярослава Мудрого, поступово зростала орієнтація у бік західноєвропейського світу. Показово, що посилення подібної організації в умовах Київської Русі йшло паралельно зі зростанням ролі і значення давньоукраїнської культури та символізувало не сприйняття народним середовищем церковного аскетизму типу християнства візантійського. За своєю сутністю світ уявлень широких верств давньоруського суспільства багато в чому був тотожний західноєвропейському.

Щоб усвідомити насиченість у глибину української культурної традиції, згадаємо основні складники української культури, на основі яких сформувався багатоманітний світ релігійних і світоглядних уявлень та вірувань слов’янства першого тисячоліття н. е. Вчені розрізняють десять складників, а саме: до індоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські, алтайські, античні, германські, візантійські, західноєвропейські. На думку О. Пріцака, злиття перших шести складників дало базу нашій культурі;останні чотири творять культурні епохи, що їх пережила Українська культура у своєму розвитку. М. Алексієвець і В. Цвіркун вважають, щ одо базових складників української культури слід додати ще близькосхідний компонент. Численні паралелі між Близьким Сходом і Україною, є загальновизнаними.


Случайные файлы

Файл
18770.rtf
20589.rtf
13492-1.rtf
145726.doc
14647-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.