Християнство. Ісус Христос (139113)

Посмотреть архив целиком









Реферат на тему

Християнство. Ісус Христос.

ПЛАН


1. Вступ.

2. Соціально-економічні умови та духовні джерела

3. Духовні джерела релігії

4. Ісус Христос — центральна постать християнства

5. Царство Боже — шлях до спасіння.

6. Ісус про природу і долю людини.

7. Використана література

1. Вступ.


Християнство, що зародилося в середині І ст. н. є. в схі­дних провінціях Римської імперії, є сьогодні найпоширені­шою релігією світу. її вплив зумовлений двома чинниками.

Перший із них кількість послідовників. Вона охоп­лює приблизно мільярд мешканців планети. До того ж не тільки віруючі християни, а й чимало невіруючих відпо­чивають у неділю, що присвячена воскресінню Ісуса Хрис­та; стають хрещеними батьками дітей своїх друзів; за хрис­тиянським звичаєм хоронять покійників; поділяють знач­ну частину (якщо не більшість) християнських моральних принципів, зокрема десять заповідей Мойсея, тощо. Тож число тих, хто реально перебуває під впливом цієї релігії, значно більше.

Незважаючи на те що християнство, сягаючи своїми он­тологічними витоками культури Давнього Сходу, здебільшо­го асоціюється з культурою Заходу, воно існує на всіх конти­нентах в найрізноманітнішому культурному середовищі.

Другим чинником, що забезпечив і забезпечує впливо­вість християнству, є найаргументованіше релігійне віро­вчення. Християнство століттями активно і доволі ефек­тивно залучало до свого кола науку, філософію, мистецтво тощо. Християнський світогляд розвивали такі геніальні мислителі, як богослови і філософи Тертулліан (приблиз­но 160—220), Августин Аврелій, отці церкви Афанасій Ве­ликий (приблизно 295—373), Іоан Златоуст (приблизно 350—407), філософ і теолог Тома Аквінський (1225—1274), ідеологи Реформації Мартін Лютер (1483—1546) та Жан Кальвін (1509—1564), український церковний діяч, бого­слов і філософ Петро Могила (приблизно 1596—1647), французький філософ Блез Паскаль та багато інших. Во­ни зробили ідеологічно непорушними навіть такі поло­ження, які, на перший погляд, довести раціонально немож­ливо, наприклад вчення про єдиного за своєю суттю і по­трійного в іпостасях Бога (Свята Трійця), про непорочне зачаття Ісуса Христа тощо.

2. Соціально-економічні умови та духовні джерела


В одній з книг Нового Завіту Посланні до Галатів про історичну епоху перед пришестям Христа на землю говориться так: «Та коли здійснилась повнота часу, Бог послав Сина Свого» (Гал. 4:4). Щоб зрозуміти суть наведе­ного твердження, слід звернути увагу на передумови цього доленосного явища. Адже для того, щоб з'явилася і поши­рилася нова релігія, потрібна наявність сприятливого куль­турного середовища, зокрема в духовній сфері. Християн­ство на час свого виникнення мало таке середовище.

Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової ві­ри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське грома­дянство, а також тенденція до об'єднання людей різних на­ціональностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаран­ням за гріх, так і перед звільненням від гріха.

Значною є також роль римської армії. В імперії наби­рали до війська людей із далеких провінцій, які прилуча­лися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали хрис­тиянами і приносили свою віру на батьківщину.

Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх бо­гів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі, який не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі й релігія Вічного міста.

Римляни створили чудову систему доріг, які почина­лися від центрального каменя на римському Форумі й роз­ходилися у різні куточки імперії. Головні дороги були брукованими і служили сторіччями. Римська система до­ріг з'єднувала всі провінції з центром та між собою і зго­дом посприяла апостолам у їхній місії розповсюдження християнства.

Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що Римська імперія була зручним політичним та соціа­льно-економічним середовищем для розповсюдження хри­стиянства.

3. Духовні джерела релігії


Але яким би великим не був вне­сок Риму, незрівнянно важливішою стала праця грецьких мислителів. Якщо в Римі створювалася політична атмос­фера для поширення християнства, то в Афінах розвива­лася філософська душа.

Старогрецька філософія підготувала прихід християн­ства шляхом критики старих вірувань. Мислителі Елла­ди допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосере­джували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, фі­лософи Сократ і Платон у VIV ст. до н. є. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинно­го світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали — добро, краса й істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу і істину в особі Боголюдини — Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмер­тна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Хрис­тиянство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських се­рцях.

Єдиній для всіх релігії необхідна була і єдина мова. Нею стала грецька. На час становлення Римської імперії більшість освічених римлян знали грецьку і латинську мови. Приблизно так, як англійська мова є універсальною мовою сучасності, а латинська була мовою освічених верств Середньовіччя, грецька відігравала роль універсального за­собу спілкування античності.

З одного боку, антична філософія прискорювала при­шестя християнства, руйнуючи старі політеїстичні віру­вання і показуючи нездатність людської свідомості збаг­нути Бога. З іншого боку, язичницькі релігії привчили до думки про гріх і прощення його. Тому, коли з'явилося християнство, громадяни Римської імперії були готові при­йняти його як свою релігію.

Поряд із римлянами і греками свій внесок у «повноту часу» зробили іудеї, які, на відміну від греків, не шукали Бога засобами мислення. Вони визнавали його існування, з готовністю поклонялися йому і приймали його як нале­жне. Цьому сприяв той факт, що Бог відкрився їм через Авраама та інших їхніх вождів. Тому Єрусалим став сим­волом релігійної підготовки для появи християнства.

Іудаїзм вважається предтечею християнства ще й за­вдяки утвердженню духовного монотеїзму. Іудеї запропо­нували світу надію на прихід Месії, який принесе правед­ність, та найчистішу на той час систему моралі. Високі вимоги Десяти заповідей (Декалогу) виділяли іудаїзм се­ред інших сучасних йому панівних моральних норм. Адже для іудеїв гріх був не зовнішнім недоліком поведінки, як для греків і римлян, а відхиленням, яке виявлялося на­самперед у внутрішній розбещеності, а вже потім у по­ведінці. Цей моральний підхід Старого Завіту сприяв по­яві вчення про гріх і його прощення, яке правильно відо­бражало проблему rpixa.J^gjU3M при цьому стверджував, що спасіння можливе тільки від Бога, його неможливо знайти у раціоналістичних філософських системах або язи­чницьких релігіях.

Найголовніша заслуга іудеїв полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу — Старий Завіт (Біблію). Навіть поверхове ознайомлення з Новим Завітом підтверджує, наскільки глибоко Христос і апостоли шану­вали Старий Завіт як відкриття Бога людству. Чимало язичників також читали його і були знайомі з основами іудейського віросповідання. Поява синагог, які стали ор­ганічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді христи­янства, також має непересічне значення.

Ще одна немаловажна деталь: Палестина місце на­родження нової релігії була розміщена у стратегічно зручному місці, на перетині шляхів трьох частин світу Азії, Африки і Європи. Значна кількість воєн давньої іс­торії велася за право володіти саме цим районом.

Отже, грецька і римська культура, а також іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятли­вому місці і у сприятливий час.

4. Ісус Христос — центральна постать християнства


Ісус Христос — Боголюдина. Центральною постаттю хри­стиянства є Ісус Христос (гр. Христос — месія, рятівник), історичність існування якого сучасні дослідження не запе­речують. Згідно з християнським ученням Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Но­вого Завіту, прийняв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання Христос воскрес, а потім возніс­ся на небо і як невід'ємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця. Християни вірять, що Ісус Христос прийде вдруге і почне судити всіх живих і мертвих за заслу­гами, після чого настане царство Боже.

Тож Ісус для християн не просто достовірна історична особа, що народилася у Віфлеємі (місто у давній Іудеї, нині м. Бейт-Лахм) у 4 р. до н. є. Він Боголюдина, місія якої вказати шлях до Бога. Ісус описав цей шлях трьома сло­вами: «Бог є любов». Так він вказав людям їх призначен­ня, навчивши їх користуватися своєю свободою. Надзви­чайно дохідливою мовою, в очевидно буденних ситуаціях Ісус показував, як виявляти любов. Своєю поведінкою він не стільки заперечив канони іудаїзму, скільки піднявся над ними. Замість закону розплати «око за око, зуб за зуб» він запропонував прощення у формі іншого закону «коли тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву».


Случайные файлы

Файл
131457.rtf
47510.rtf
45828.rtf
70072.rtf
49004.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.