Роль релігії як соціального інституту в розвитку суспільства (138989)

Посмотреть архив целиком












Роль релігії як соціального інституту в розвитку суспільства



План


Вступ

1. Структурний план релігії

2. Виникнення і еволюція релігії

3. Становлення християнської церкви як соціальної організації

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


Ще яких-небудь десять років тому, отримуючи знання і виховання з матеріалістичних позицій, ми передбачали, що такі специфічні інститути, як релігія і її організації перестають бути чинниками національного суспільного життя, втрачають свої позиції в наданні дії на світогляд людей.

Аналіз реальності наших днів показав помилковість і поспішність виводів даного роду. Сьогодні навіть непрофесійним поглядом обивателя можна відмітити, що відбувається помітна активізація релігійних установ, які безпосередньо прагнуть брати участь у вирішенні цілої лави актуальних проблем сучасності. Це можна спостерігати в різних регіонах, в країнах з різним рівнем економічного розвитку, де поширені різні віросповідання. Не обійшло явище активізації релігійної діяльності і Росію, а смутний час так званих реформ ще в більшому ступені сприяв посиленню цієї діяльності.

У чому полягає цінність релігії для людства, які її соціальні функції? На цих і інші питання необхідно відповісти в процесі соціологічного аналізу релігії як соціального інституту.

Перш ніж розглядувати релігію з цієї точки зору, необхідно розглянути, що є поняттям “Соціальний інститут”.

Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значущі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконуваних членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки, а процес впорядкування, формалізації і стандартизації суспільних зв'язків і стосунків називається інституціоналізацією (1, стр.98).

З середини минулого століття в соціології і релігіознавстві складається і потім отримує великий розвиток самостійний напрям під назвою “соціологія релігії”. Дослідженню релігії як соціального інституту присвятили свої роботи Э. Дюркгейм, М. Вебер і інші відомі учені і громадські діячі, в т.ч. і До. Маркс.

Згідно теорії Маркса релігія як соціальним феноменом є об'єктивний чинник, зовнішнім і примусовим чином що впливає на людей подібно до будь-якого іншого суспільного інституту. Маркс заклав, таким чином, основу функціонального методу дослідження релігії. Релігія, згідно Марксу, більше обумовлюваний суспільними стосунками, ніж чинник, що обумовлює їх. Її суспільна функція полягає в інтерпретації, а не продукування існуючих стосунків. Соціальна функція релігії - функція ідеологічна: вона або виправдовує і тим самим узаконює існуючі порядки, або засуджує їх, відмовляючи їм в праві на існування. Релігія може виконувати функцію інтеграції суспільства, але також може діяти і як чинник, що дезинтегрує суспільство, коли виникають конфлікти на релігійному грунті.(4, стор. 19-20).

У другій половині XIX століття положення міняється. У цей період промислової революції гостро встає проблема соціальної організації, соціальних зв'язків. У цих умовах про позитивну роль релігії заговорили учені самі далекі від релігійної віри. На першому плані в соціології релігії - новий напрям, інтеграційний. Найбільш показова в цьому відношенні концепція Э. Дюркгейма, якого по праву вважають за основоположника соціології релігії як наукової дисципліни. Релігію він розглядував як основу єдності суспільства, як чинник соціальної інтеграції.(4, стр.21-23)

Разом з Дюркгеймом, за основоположника соціології вважається німецький вчений Макс Вебер. Він досліджував місце і значення релігії в суспільстві, що змінюється, вплив її на розвиток економіки, політики, сім'ї. Вебер віддавав перевагу головним чином, світовим релігіям і їх впливу на хід історії. Зокрема, робота “Протестантська етика і дух капіталізму”, де він досліджує вплив християнства на історію Заходу, зробила його знаменитим. І ще одна важлива частка веберовської соціології релігії - вивчення типів релігійних організацій, яке приводить до розгляду системи “церква-секта”.

Роботи названих основоположників соціології релігії визначили все її подальший розвиток, основні напрями досліджень, проблематику, методологію. До кінця XIX - початку XX ст. соціологія релігії складається як самостійна дисципліна.(4, стр.26-27).


1. Структурний план релігії


У структурному плані релігія є цілісною єдністю:

  • релігійної свідомості;

  • релігійній діяльності;

  • релігійних стосунків;

  • релігійних інститутів і організацій.

а) Релігійна свідомість.

Релігійній свідомості властиві плотська наочність, створені уявою образи, релігійна віра, мовне вираження за допомогою релігійної лексики і інших спеціальних знаків. Всі ці властивості тісно взаємозв'язані і взаємодіють один з одним. Релігійна віра - це інтеграційна межа релігійної свідомості. Це особливе психологічне полягання упевненості в досягненні мети, настанні події, в передбачуваній поведінці людини, в істинності ідей при браку достовірної інформації. У ній міститься очікування здійснення бажаного. Віра виступає важливим чинником інтеграції особи, групи, маси, стимулом рішучості і активності людей.

Релігійну свідомість має два рівні - буденний і концептуальний. Буденна релігійна свідомість являється у вигляді образів, уявлень, ілюзій, настроїв і відчуттів, звичок і традицій, які є безпосереднім віддзеркаленням умов буття людей. На цьому рівні релігія завжди безпосередньо пов'язана з індивідом, завжди виступає в особистій формі.

Релігійна свідомість концептуального рівня - це сукупність понять, ідей, принципів, концепцій, що спеціально розробляється, систематизується. У її склад включаються:

  • вчення про Бога, мир, природу, суспільство, людину, що спеціально розробляються на релігійній основі (теологія, богослов’я, символи віри);

  • здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтерпретація економіки, політики, суспільних явищ, тобто релігійно-політичні, релігійно-економічні, релігійно-правові і інші концепції;

  • релігійна філософія. (5, стор. 49-50).

б) Релігійна діяльність

Релігійна діяльність займає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Існує два основні види релігійної діяльності: позакультова і культова.

Позакультова здійснюється в духовній і практичній сферах. Деякі різновиди позакультовой діяльності: виробництво засобів культу, викладання в релігійних учбових закладах, а також викладання богослів'я в нерелігійних учбових закладах, участь в місіях, в роботі соборів, пропаганда релігійних поглядів в засобах масової інформації. Позакультова діяльність тісно переплітається з культовою.

Культ - найважливіший вид релігійної діяльності, зміст якого визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догмами.

Предметом культової діяльності стають різні об'єкти і сили, втілені в деякі релігійні образи (наприклад, предмети, тварини, рослини, Сонце, Луна, а також ритуальні дії - танці, співу, богослужіння, релігійні свята).

Суб'єктом культу можуть бути як релігійна група віруючих, так і одиночний віруючий індивід.

До засобів культу відносять безпосередньо будівлі, де здійснюються релігійні обряди (храми, молитовні будинки), релігійне мистецтво (живопис, архітектура, музика), культові предмети (церковне начиння, священицькі одягаються). Сукупність засобів культу грає найважливішу роль для створення відповідної атмосфери, необхідної при здійсненні культових дій.

Результатом культової діяльності є, перш за все, задоволення релігійних потреб, пожвавлення релігійної свідомості. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: здійснюється перехід від стану пригніченості, занепокоєння, скорботи, туги до стану полегшення, заспокоєння, спокою і гармонії, приливу сил. У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, задовольняються естетичні потреби, оскільки убрання храмів, ікони, фрески володіють безперечною художньою гідністю, одягаються священиків, музика, спів виконані в художньому стилі і можуть доставляти естетичну насолоду. (5, стор. 50-51)

в) Релігійні стосунки

Релігійні стосунки є видом стосунків в духовній сфері, що складаються відповідно до релігійної свідомості, реалізовуються за допомогою релігійної діяльності.

Також як і релігійна діяльність, релігійні стосунки розділяються на культових і позакультові. Позакультові виникають у позакультовій діяльності. Це безпосередні дійсні стосунки між індивідами, організаціями (у духовному училищі - “вчитель-учень”, в місіонерській діяльності - “місіонер - індивіди” і так далі).

Аналогічно, культові стосунки формуються в процесі культової діяльності. Наприклад, обряд вінчання залучає жениха і наречену до взаємних стосунків, прийнятих в церкві; хрещення встановлює зв'язок між “хресним сином (дочкою)” і “хресними батьками”.

Релігійні стосунки можуть мати різний характер - солідарності, терпимості, нейтралітету, а також конфлікту і боротьби (релігійний фанатизм). Проте, навіть при мирному співіснуванні, зазвичай є уявлення про перевагу даного напряму релігії над всіма іншими.

г) Релігійні організації

Релігійні організації створюються для впорядковування релігійної діяльності і релігійних стосунків. Вони також складаються культові і позакультові. Позакультові покликані управляти позакультовой діяльністю (церковні ради, ректорати духовних учбових закладів, департаменти релігійної преси і ін.), культові - в культовій діяльності (причт, клір, диаконат, єпископат).

У міру розвитку суспільного устрою, розподілу праці, почали виникати певні релігійні стани (жерці), а разом з ними і релігійні організації. Релігія розділилася на віросповідання, послідовники певного віросповідання склали релігійну спільність, а існування і функціонування спільності забезпечувалося організацією.


Случайные файлы

Файл
SNIP_31_02_2001.DOC
12503-1.rtf
13456-1.rtf
CURS.DOC
132608.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.