Релігійна толерантність (138965)

Посмотреть архив целиком

Міністерство Освіти України
Українська академія бізнесу та підприємництва







РЕФЕРАТ

з релігієзнавства


На тему:


«Релігійна толерантність»





Виконав:

Студент 2-го курсу

групи КЕП-61

Крамаренко Т.В.






Київ -2007


План:


  1. Що таке толерантність?

  2. Стаття із журналу «День»: «своі і чужі».

  3. Громадянська непокора та релігійна то лерантність.

  4. Указ толерантності.


Що таке толерантність?


Толерантність - повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань.Толерантність - це єдність у різноманітті.

Толерантність - не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба.

Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від війни до культури миру.

Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання.

Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).

Вчені не дійшли єдиної думки щодо виникнення в світовій культурі терміну толерантність. Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфесіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії - Варфоломієва.

Важливою главою в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (17 ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві - індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їх поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: "Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі.".

В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя.

Епоха Відродження (18 ст.), яку за часту наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку". У цьому афоризмі - класична теорія толерантності.

Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце у демократичному суспільстві.

Для української мови поняття "толерантність" відносно нове і однозначного тлумачення поки що не має. Для того, щоб краще зрозуміти походження цього слова пропонуємо Вам невеликий лінгвістичний екскурс:

  • tolerancia (іспан.) - здатність визнавати відмінність від власних ідеї чи помисли;

  • tolerance (франц.) - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама;

  • tolerance (англ.) - готовність бути терплячим;

  • kuan rong (китайска) - дозволяти, приймати, бути по відношенню до інших милосердним;

  • tasamul' (араб.) - прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших;

  • терпіння - здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.


Днями у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії НАНУ відбулися презентація і обговорення результатів проекту «Моніторінг релігійної свободи в Україні (із особливою увагою до стану релігійної толерантності)», започаткованого і здійсненого спеціалістами інформаційно-довідкового веб-порталу «Релігійно-інформаційна служба України» (РІСУ, Львів). Цей портал було засновано за проектом Інституту релігії та суспільства львівського Українського католицького університету понад 6 років тому і присвячено релігійному життю України та українців (вдома і закордоном). Сьогодні РІСУ щоденно відвідує понад 2000 користувачів.

Згаданий проект «Моніторінг релігійної свободи в Україні» здійснювався за підтримки «Фонду сприяння демократії» посольства США в Україні. Результати моніторингу продемонстрували, що на сьогодні Україна аж ніяк не є взірцем у царині релігійної свободи, як дехто думає. Не можемо ми пишатися і рівнем релігійної толерантності в суспільстві, без якої не може бути ні рівності, ні спокою, ні громадянської свободи для всіх людей країни. І через те, як переконані автори проекту, плекання толерантності має бути однією із стратегічних напрямків внутрішньої політики держави. Але державні мужі часто-густо самі свідомо розпалюють і використовують релігійну нетерпимість, ворожнечу, відкрито демонструють своє втручання в релігійні справи на користь тієї чи іншої церкви. Воно й не дивно, адже, як сказала у своєму виступі доктор філософії Людмила Пилипович, «толерантність — то є прояв внутрішньої культури».

Проект «Моніторінг релігійної свободи в Україні» (далі — «Моніторинг») виконував функції накопичення релевантної інформації, аналізу норм чинного українського законодавства, здійснював моніторинг виконання або порушення цього законодавства. Аналізувалася також діяльність державних структур у сфері релігії, робилися оцінки стану релігійної толерантності в країні та впливу на цей стан різних державних інституцій. Використовувалися регіональні та центральні, світські та релігійні ЗМІ — як в мережі інтернет, так і в друкованих виданнях (всього понад 100 найменувань). Цю кропітку роботу виконували кореспонденти РІСУ в різних регіонах України та волонтери — студенти Українського католицького університету.

Особливо підкреслимо, що в ході виконання проекту суворо дотримувалися засади неупередженості та конфесійної незаангажованості. Над проектом працювали: Тарас Анташевський — керівник проекту, директор РІСУ, Ігор Скленар — спеціаліст по моніторингу, Ліля Ковалик-Васюта — збір та опрацювання інформації, Леся Коваленко — доктор права, експерт з правових питань проекту та Максим Васін — магістр права, експерт Інституту релігійної свободи.

Збір та аналіз досить представницької бази даних дозволили львівській команді зробити висновки, які на загал аж ніяк не можна назвати позитивними. Попри те, що, як відомо, рівень релігійної свободи в Україні оцінюється в міжнародних рейтингах не найгірше. Аналіз накопиченої бази даних дозволили львівським дослідникам запропонувати низку заходів, необхідних для покращення стану релігійної толерантності в Україні. Найголовніші з них подаються нижче.

1. Плекання толерантності громадян має бути однією із стратегічних засад внутрішньої державної політики України. Сьогодні ж, попри передбачені законодавством покарання за нагнітання нетерпимості та міжрелігійної ворожнечі, чимало як церковних, так і політичних діячів відкрито розпалюють релігійні конфлікти, демонструють в ЗМІ свою прихильність до тієї чи іншої церкви або конфесії. Жоден із них досі не був за це покараний. Львівські дослідники пропонують також ввести у програму ВНЗ, де навчаються студенти-правники, обов’язковий курс «Захист свободи совісті».

2. Виховання релігійної толерантності повинне розпочинатися із сім’ї та школи. А Міністерство освіти не повинно допускати проявів нетерпимості у школі й з повагою ставитися до права батьків виховувати своїх дітей на засадах релігійної етики. Дуже важливою умовою виховання в учнях толерантності є використання відповідних підручників історії — в школах не повинно бути однобоких, викривлених, упереджених підручників історії.

3. ЗМІ України повинні «розвернутися» в бік релігійної толерантності. І перш за все, вони мають забути слово «секта», яке всі релігії світу сприймають як образу (наше прохання стосується, серед інших, і «5 каналу». Інститути та факультети журналістики зобов’язані читати майбутнім журналістам солідні курси, пов’язані з історією релігії, толерантністю та правом кожної людини вірити так, як вона захоче. Чи ми живемо не у вільній країні?

4. Підвищення релігійної освіти потребують працівники державних органів всіх рівнів. Чиновники повинні знати, що кожен має право на релігійну свободу і що саме вони — державні працівники — мають захистити це право людини. Сьогодні ж слово «толерантність» вживається вельми вибірково — в залежності від преференцій того чи іншого чиновника. Має бути так, аби найменша неповага до віри (будь-якої віри) з боку працівників державних органів підлягала покаранню. Вельми не толерантним є також звичай багатьох наших «нових віруючих» чиновників публічно демонструвати свою приналежність до тієї чи іншої церкви. Це повинна бути суто приватна, а не громадянська справа.

5. Зважаючи на незадовільний стан релігійної освіти, необхідно якомога частіше проводити різні міжконфесійні та державно-конфесійні заходи для узгодження позицій, для плекання громадянської згоди, зрештою — для розширення кругозору.


Случайные файлы

Файл
178211.rtf
41541.rtf
4554.rtf
31.doc
96624.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.