Основні течії ісламу (138810)

Посмотреть архив целиком













Реферат

Основні течії ісламу



Зміст


Вступ 3

1. Виникнення протиріч в ісламі. Хариджизм, сунізм і шиїзм 4

2. Ваххабізм як течія сунізму 8

3. Суфізм як містико-аскетичний напрям в ісламі 10

Висновки 14

Література 15




Вступ


Іслам, який виник значно пізніше, ніж іудаїзм, християнство, буддизм, можна вважати релігією, яка постала як певне протиставлення існуючим віруванням. На Близькому Сході на момент виникнення ісламу вже існували досить могутні релігійні течії, однак всі вони були відкинуті, і прийняте нове, "найбільш правильне" вчення. Мусульмани визнають себе такими, що вірять найбільш вірно і поклоняються тому ж Богу, який у свій час надав можливість і іудеям, і християнам виконати ту місію, якої наділив їх Всевишній.

Здавалось би прихильники Мухаммеда – "печатки пророків", першого проповідника ісламу – не повинні були мати протиріч у своєму середовищі, але тільки незначний час іслам був єдиною, безконфліктною релігією, хоча з самого початку в її руслі існували різні спроби тлумачення сур Корану. Пізніше ці протиріччя стали більш помітними і в кінці кінців призвели до розділення ісламу на дві головних течії – шиїзм та сунізм. Але й вони з плином часу почали розділяти на більш дрібні секти.



1. Виникнення протиріч в ісламі. Хариджизм, сунізм і шиїзм


Іслам не являє собою єдиної релігійної організації. Уже наприкінці VII ст. виникають три напрямки ісламу: хариджизм, сунізм і шиїзм. Безпосереднім імпульсом цього розподілу послужила суперечка про принципи спадкування релігійної й світської влади.

Хариджити (від араб. “хариджі” – повсталий) утворили самостійну течію наприкінці VII ст. За хронологією, хариджизм виник навіть раніше, ніж шиїзм. Хариджити виступали за рівність всіх мусульман незалежно від походження й кольору шкіри. У традиційному ісламі затверджувалося, що главою релігійної громади, халіфом, може стати тільки родич Мухаммада, його нащадок по тій або іншій лінії споріднення. Однак, за вченням хариджитів, главою релігійної громади, халіфом, навпаки, може бути будь-який послідовник ісламу, який добре знає догмати ісламу. Громада обирає халіфа-імама, і вона ж має право змістити будь-якого неугодного халіфа і навіть позбавити його життя.

Для харджита мало однієї тільки віри в догмати ісламу і виконання всіх передбачених норм. Він „повинен поєднувати віру з конкретними справами, захищати свою організацію – громаду” 0. Хариджити здійснювали активну боротьбу проти інакомислячих мусульман.

Уже в середині VIII ст. хариджити втратили свій вплив. У наш час продовжує існувати одна хариджитська громада – ібадити (в Омані й у деяких районах Африки).Засновником його вважається Абдума ібн Ібад, який жив у VII ст. (виходець з південного Іраку).

Сунізм ("суніти" від араб. "ахль ас-сунна", тобто "люди Сунни") є найбільшим напрямком в ісламі. Майже 90 % мусульман світу належать до сунітів. На відміну від інших напрямків протягом історії у сунізмі виникало мало особливих течій або сект. Найбільш відомою серед них є ваххабізм, який з'явився в новий час як специфічна релігійно-політична течія .

Розділення ісламу на сунізм і шиїзм відбулося в результаті політичної боротьби за престол халіфату. Ідеологічною основою протиставлення стала відмінність у визнанні того, якої стародавності хадиси (оповіді про діяння, вчинки та вислови Мухаммада) прихильники ісламу визнають священними й, отже, канонічними джерелами права. Шиїти (від арабск. ши'а – "угруповання, партія, прихильники") визнають тільки ті хадиси, які сходять до двоюрідного брата й зятя Мухаммада халіфа Алі і його двох синів. Згідно цим хадисам, продовжити справу пророка, охороняти релігію й управляти світськими справами можуть тільки прямі нащадки Мухаммада. Для сунітів коло священних збірників хадисів значно ширше, і законними спадкоємцями Мухаммада вони визнають не тільки Алі, але й деяких інших халіфів.

Сунізм, що спирається на Коран і Сунну, був офіційною релігією Арабського Халіфату. Послідовники сунізму, як вже було сказано, визнавали законність влади перших чотирьох халіфів, а шиїти вважали єдиним законним главою мусульман четвертого халіфа Алі (помер у 661 р.) – двоюрідного брата й зятя Мухаммада. Гаслом шиїтів був принцип спадкоємної духовної влади, тобто надання трону халіфів спочатку Алі, а після його смерті – його нащадкам (так виникло вчення про імамат).

Сунізм теж не залишився цілком єдиним. У VIII – IХ ст. у ньому виникло мутазилітська течія. Мутазиліти намагалися тлумачити мусульманське віровчення в раціональному дусі, доводили "справедливість" Бога, наявність вільної волі в людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеною Богом. Мутазилітів підтримували деякі халіфи, що шукали в цій секті опору для своєї влади. Але незабаром (кінець ІХ століття) реакційне фанатичне духівництво взяло верх у халіфаті, мутазилітів стали переслідувати. Зміцнилося навчання про вічність, "нестворення" Корана. Однак ідеї мутазилітів залишили слід на подальшому розвитку мусульманського богослов'я.

Шиїти, як і суніти, визнають святість Корана. Разом з тим шиїти мають власні “священні писання” – ахбари, куди входять хадиси, створення яких пов'язано з ім'ям Алі. Місцями поклоніння в шиїтів крім Мекки є Неджеф, Кербела (Ірак) Кум і Мешхед (Іран). Найбільш впливовими духовними особами в шиїтів вважаються великі мулли (муджтахиди). Серед мулл найбільш авторитетні й шановані вчені-теологи вдостоюються звання аятола (“божественне знамення”), а вищим рангом у шиїтської гілки ісламу вважається “великий аятола” (“відбиття Аллаха”). На відміну від сунітського ісламу в шиїтів широко розповсюджений культ мучеників.

Шиїзм ніколи не мав і не має єдиного більш-менш однорідного релігійного вчення. В наш час він представлений численними релігійними організаціями; їх можна розділити на кілька груп:

1. імамітські – імаміти, шейхіти, езеліти.

2. ісмаїлітські – ісмаїліти, алі-ілахи, алфавіти, друзи.

3. зейдитські – зейдити, ноктавіти 0.

Вважають, що причиною появи шиїтського руху з'явилося невдоволення і боротьба персів проти завойовників – арабів, тобто це була свого роду релігійна оболонка національного антиарабського руху в Ірані. Це частково вірно, але такий характер, шиїзм прийняв не відразу, а з плином часу. Почалася справа з внутрішньої боротьби серед арабів – з боротьби за владу між спадкоємцями Мухаммада. Четвертий халіф – Алі був кровним родичем пророка – його двоюрідним братом і зятем; прихильники Алі не визнавали законності колишніх халіфів, тому що вони були не з роду пророка, а були "обрані" релігійною громадою, тобто попросту узурпували владу. Боротьба за владу прийняла форму суперечки про наступність влади в халіфаті. Прихильники Алі потерпіли поразку, Алі був убитий, але його послідовники зміцнилися в Ірані і в Іраці, і там шиїзм широко поширився як вираження протесту проти влади Арабського халіфату. За шиїтським переказом, Алі і його сини Хасан і Хусейн загинули мучениками за віру. У пам'ять цього шиїти щорічно справляють жалобне свято шахсей-вахсей, при якому фанатично налаштовані віруючі наносять собі рані холодною зброєю, виражаючи сою релігійну відданість пам'яті мучеників.

Головна риса шиїзму – віра в те, що законними спадкоємцями пророка Мухаммеда – імамами – можуть бути тільки його родичі-нащадки, а "обрані" громадою халіфи незаконні. У зв'язку з цим шиїти відкидають Сунну, складену при перших халіфах з переказів про пророка. Але шиїзм не залишився єдиним, усередині нього виникли різні течії. Послідовники шиїзму – імаміти визнають 12 імамів із числа прямих нащадків Алі.

Відповідно до навчання імамітів, наприкінці IX ст. дванадцятий імам, Мухаммед бен аль-хасан, таємниче зникає. Шиїти поклоняються цьому імамові й вірять, що перед Страшним Судом він з'явиться як рятівник – махді для встановлення на землі рівності й справедливості. Це найбільш розповсюджена в шиїзмі течія особливо зміцнилася в Ірані і з початку ХVІ століття (при династії Сефевидів) стало там офіційною державною релігією.

Інші відгалуження шиїзму нараховують набагато менше послідовників і складають скоріше секти. Така секта ісмаїлітів ( по імені Ісмаїла, її засновника в VI столітті ), розповсюджена відтепер у районах Афганістана, Бадахшана та ін. Ісмаїлити вірять у те, що в їхніх імамів послідовно втілюється "світова душа". Ці імами створюють спадкоємну династію Агаханов, що ведуть світське, розкішне життя і що збирають звідсіль данину з членів секти. В навчання ісмаїлитів улилося багато ідей з домусульманських релігійно-філософських систем Азії і з місцевих народних вірувань.

Від ісмаїлитської секти відокремилася в ІХ столітті група карматів – демократична секта, члени якої, переважно селяни і бедуїни Аравії, встановили спільність майна. Секта карматів проіснувала до ХІ століття.

Від того ж ісмаїлізма відокремилася секта ассасинів, що з'єднувала містицизм із фанатичною боротьбою проти немусульман. В роки хрестових походів ассасини були самими затятими ворогами хрестоносців. Нарешті в ХI столітті від того ж кореня відокремилася група послідовників халіфа Ісмаїла ад Дарази послідовники секти дотепер відомі як друзи (у Лівані).

Таким чином, сунізм, шиїзм і хариджизм стали першими антагоністичними течіями у ісламі. З часом, коли вплив хариджизму значно ослаблюється, залишилися тільки прихильники сунізму і шиїзму, протиставлення яких складає основу міжрелігійних конфліктів ісламського світу в наші часи.


2. Ваххабізм як течія сунізму


Случайные файлы

Файл
33606.rtf
28277.rtf
10482-1.rtf
175761.rtf
MEO.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.