Основні структурні елементи релігії (138808)

Посмотреть архив целиком

Основні структурні елементи релігії


Структурні елементи релігії — це ті її складові, які у єдиному взаємозв'язку становлять релігію як суспільну систему.

Існують різні критерії виявлення структурних елементів релігії, звідси — строкатість у визначенні кількості і в назві цих елементів. Слід виходити з того, що релігія, як і взагалі всі явища духовного життя, є результатом психічної діяльності людини — її розуму, почуття і волі. Тому її складниками виступають світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу. Вони й становлять три основних елементи релігії, її каркас. Оскільки всі історичні релігії певним чином організовані, то характер їх організації становить четвертий структурний елемент.

Релігійні ідеї та уявлення. Вони створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорію. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про Бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо Важливо зазначити, що наявність у свідомості релігійних ідей і уявлень сама по собі ще не становить релігії. Надприродні істоти можуть виступати у мистецтві як художні образи; людина може грунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне в релігії сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язки як з реальним об'єктом. Це зумовлює створення невід'ємного елементу релігії релігійного культу.

Релігійний культ. Це являє собою зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди й свята, моління, богослужіння, пости і розговини, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані я ними.

Релігійні почуття. Вони є показником щирості релігійних вірувань і почувань.

Особливих релігійних почуттів не існує. Це звичайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу. Вони пов'язані з вірою в нереальний гніт надприродного. У практиці релігійного життя віруючий переживає цілу низку звичайних людських почуттів, але домінуюче місце серед них посідає почуття страху, потім — розчулення, катарсису. Релігійні організації. У кожній релігії є рядові віруючі (стадо, вівці) і жерці, духовенство (пастирі). Саме духовенство організоване між собою за ієрархічним принципом. Ця ієрархія є основою певної релігійної організації.

Наведемо для ілюстрації ієрархічну побудову Руської православної церкви. В ній духовенство поділяється на чорне (ченці) й біле (одружені).

Чорне духовенство (ченці) має підгрупи: архієреї, ієреї, диякони, які становлять відповідно вищу, середню і нижчу ланку церковної ієрархії. Вище, духовенство під узагальненою назвою "архієреї" рекрутується лише з ченців. Архієрей, старший священик, це загальна назва вищих чинів у православній ієрархії. До цієї групи духовенства належать вікарний єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх. Очолює церкву патріарх, який обирається помісним собором.

Біле духовенство (одружені) вищих посад у православній ієрархії обіймати не може. Воно поділяється на підгрупи: ієреї та диякони. Ієрей офіційна назва православного священика. До середньої ланки чорного духовенства належать архімандрит, ігумен та ієромонах, білого протопресвітер, протоієрей (благочинний), ієрей.

До нижчої, або допоміжної, ланки духовенства належать диякони. У ченців це архідиякон та ієродиякон, у білого духовенства протодиякон і диякон. В інших церквах ієрархічна структура відрізняється від православної.


Соціальні функції релігії


Релігія, як і будь-яка форма суспільної свідомості, задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконує главну соціальну функцію, що визначає її спосіб діяння у суспільстві та багатоманітність соціальних функцій.

Зазначимо основні з них.

Компенсаційна. Це найважливіша з функцій релігії. Вона ілюзорно, тобто в уяві самого віруючого, надає йому того, чого йому бракує в реальному житті: щастя, життєвих благ1, здоров'я, захисту від життєвих негараздів. Релігія втішає людину в її стражданнях, обіцяє вічне життя і райське блаженство, закликає покладати всі надії на наймилостивішого Бога. Важливе значення має психологічний аспект компенсації зняття стресу, катарсис, духовна насолода, надія на милосердя Боже.

Світоглядна. Людина не може жити без світогляду, який є духовною основою її особистості. Релігія формує релігійний світогляд людини, замінюючи реальні знання Ілюзорними уявленнями, істинність яких не піддається сумнівам. Релігійний світогляд сприймається без доказів, перевірки досвідом і практикою, береться на віру. Релігійний світогляд задає певні критерії або параметри, здебільшого догматичні, з точки зору яких згідно з ним мають осмислюватися природа, суспільство і людина, забезпечуватись відповідне цілепокладання і поведінка людей.

Інтегративна.Релігія є засобом об'єднання єдиновірців своїм віровченням. Масштаби цього об'єднання поширюються в межах релігійної громади І навіть усього суспільства. У ранніх суспільних формаціях релігія освячувала початок і завершення трудових процесів, брала участь у соціалізації особистості через хрещення, венчання, похорон, супроводжувала людину від колиски до домовини. Вона ж як світогляд зводила до основного знаменника всі інші елементи духовного життя суспільства. Водночас нерідко вкорінювала незгоди між людьми різних релігійних орієнтацій.

Регулятивна. Релігія через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне і громадське життя людини, багато в чому, визначаючи її поведінку, життєву позицію, уклад існування.

Апологетична. Ця функція спрямовується на обгрунтування істинності та захист від критики того чи іншого смислу основних догматів і принципів релігії.

У класовому суспільстві офіційна релігія є ідеологічним підмурком, духовною опорою влади панівних класів. Останні, наприклад, активно використовували християнські принципи: "Віддайте кесарю кесареве, Богу — Боже", "Усяка душа нехай буде покірна вищій владі, бо немає влади не від Бога, існуюча ж влада від Бога встановлена. Тому той, хто чинить опір владі, чинить опір Божому встановленню"; "Кожен залишається у тому званні, в якому покликаний".

Згодом функції релігії зазнали змін, але вона завжди залишалась важливим суспільним інститутом. Апологетична та інші соціальні функції релігії здійснюються у різному обсязі та з неоднаковим ступенем інтенсивності. Це залежить від конкретно-історичних умов, у яких задіяні численні чинники суспільного життя. Відмінності полягають у динаміці й акцентах, але наявність соціальних функцій релігії, принаймні у тенденції, не має винятків.


Походження релігії


Релігія як форма суспільної свідомості могла з'явитися лише за наявності суспільства і свідомості. Те й інше виникло на землі близько 40 тис. років тому з появою homo sapiens — людини розумної. Але час появи людини розумної і релігії не збігається. Достовірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося протягом 20—15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбулися становлення релігії та її еволюція. Майже стільки ж тисячоліть передувала цьому епоха безрелігійного розвитку суспільства і людини, її існування викликане вкрай жорстокими умовами боротьби людини за виживання. Справді, коли б після виходу з тваринного світу людина одразу стала релігійною, вона поставила б себе у нездоланні, згубні умови: адже ще вчора вона (будучи твариною) за допомогою органів чуття мала реалізувати уявлення про навколишню дійсність, могла адекватно орієнтуватися в ній, а сьогодні вона — людина розумна враз дістала релігію. Разом з релігією вона дістала б своєрідний орієнтир в навколишньому світі, а і потребу витрачати духовні й фізичні сили на служіння надприродному, догоджання духам. Якби таке сталося, людина розумна потрапила б у значно гірші умови життєдіяльності, ніж її найближчий посередник людина-"тварина". Вона б була приречена і за законами еволюції просто б не вижила. Те, що становлення homo sapiens відбулося, засвідчує: він на самому початку історичного шляху не був занурений у стихію релігійності, не одразу став віруючим, тривалий час у його суспільстві не було релігії. Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.

Гносеологічні (від грец. "гнос" знання, пізнання, свідомість) причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідомості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:

Свідомість "подвоює" дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність. Реальна дійсність у свідомості людини на буває свого другого, подвоєного існування. У дійсності є тварини, ліс, люди, у свідомості вони набувають свого другого буття у вигляді понять і уявлень. Останні починають жити своїм особливим життям, продовжують існувати, коли самі об'єкти зникають з реальної дійсності (ліс згорів, тварина з'їдена, людина вмерла). Свідомість, відображуючи дійсність, може "відлітати" від неї, фантазувати, спроможна помилитися. У свідомості людини можливі такі ідеї та уявлення, яким нічого не відповідає у реальному світі. Уявлення про надприродне і є одним із таких фантастичних уявлень.

У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття (первинного) і свідомості (вторинного). Вторинне може в уявленні людини посісти місце первинного, існуюче в голові може здаватися існуючим у дійсності. Бог, наприклад, і є таким уявленням, яке виступає в очах віруючого реальною, дійсною істотою. Тут уявлення про Бога (як результат діяльності свідомості) уособлюється, проголошується реальною істотою, творцем буття.


Случайные файлы

Файл
70828-1.rtf
27749-1.rtf
144748.rtf
43098.rtf
30648.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.