Морально-етичні та художні особливості Вед (138784)

Посмотреть архив целиком

Національний Авіаційний Університет


Кафедра журналістики








Тема:

«Морально-етичні та художні особливості Вед»






Виконала студентка 111 групи

Кім Ганна

Перевірила

Мартинова Т.Є.,

кандидат філософських наук, доцент








Київ 2009


Зміст


Вступ

1. Історія та структура ведичної літератури

2. Морально-етичні особливості

3. Художні особливості

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Індійська цивілізація розвивається вже більше 4500 років. Ці тисячоліття були наповнені боротьбою, підйомами і спадами, що виявлялося в піднесенні і загибелі династій, в розповсюдженні, процвітанні і згасанні релігійних учень; складалися все нові і нові школи у філософії, архітектурі, творенні, музиці і танцювальному мистецтві.

Актуальність зумовлена наступним: в даний час світове наукове співтовариство проявляє великий інтерес до філософії та культури Сходу. Однією з найбільш вражаючих (і найбільш древніх) традицій є культурна традиція Стародавньої Індії - ведична. В Україні, як і в багатьох інших країнах, дослідники намагаються збагнути таємниці індійської філософії, вивчити досвід духовної досконалості, який інтерпретован у ведичній культурі.

Мета: виявлення та аналіз морально-етичних та художніх особливостей у ведичній староіндійської літературі.

Ступінь розробки. Якщо брати проблему вивчення взагалі, то спектр джерел, присвячених даній проблемі, досить широкий, оскільки тема Вед завжди відігравала особливу роль. З величезної кількості цих джерел мене найбільше цікавили етнографічні твори вітчизняних дослідників. Засновником вітчизняної школи індології був видатний вчений І.П. Мінаєв (1840-1890). Він став першим російським індологом, вивчив не, тільки мертві, але й живі мови народів Індії. Релігійне життя країни завжди була для нього предметом особливого інтересу. Він вважав, що «ідеалів та життєвої філософії народів Азії» не можна зрозуміти, не знаючи релігійних текстів. Серед видатних українських дослідників можна відмітити Білецького О.І. Найдавніші традиції у вивченні індійської культури в Україні започаткував Харківський університет. Вже перший його ректор, професор I.Ризький у своїй книзі "Введение в круг словесности" (1806) виявляє певну обізнаність з Iндією, згадує санскрит і веди. Також дослідженням Вед займалися Т.Я. Єлизаренкова, Г.М.Бонград-Левин, Г.А. Зограф та багато інших вчених.


1. Історія та структура ведичної літератури


Індійська література має довгу і багату історію. Головні літературні віяння мають північне санскритське або південне тамільське походження. Класична література Індії написана на санскриті. Ці літературні роботи - головним чином релігійні поеми, епопеї і відносяться приблизно до ведичної періоду (1500 до н.е. - 200 до н.е.). Санскритські література особливо розвивалася починаючи з приблизно 200 до н.е. до 1100 нашої ери.

Індуси визнають два види авторитетної релігійної літератури. Перший - шруті («почуте»), вважається або вічним і самосущім, або виявленим внаслідок божественного одкровення. Другий - смріті («спогад»), сприймається література, створена людиною, і володіє меншим авторитетом.

Ведична література включає в себе всі шруті і деякі смріті. У першу чергу, чотири основних зборів (Самхита), кожне з яких має назву веда («священне знання»). З вед найдавнішої і найбільш важливою є перша веда - Рігведа (Веда гімнів), що містить 1028 гімнів. Рігведа (Рігведа-Самхита - її фактичний текст) складається з 10522 (або 10462 в іншій версії) шлок (віршів), кожна з яких написана в певному віршованому розмірі, такому як Гаятри, ануштуп і т.д.Ці 10522 віршів-мантр згруповані в 1028 сукт (гімнів), які, у свою чергу, згруповані в 10 мандал (книг). Розмір цих мандал неоднаковий - наприклад, у 2-ій мандалу міститься 43 сукти, у той час як в 1-ий і в 10-ій - по 191 сукте.Вірші Рігведи на санскриті називаються "рік" - "слово прояснення", "ясноуслишанное". Всі мантри Рігведи було відкрито 400-ам ріші, 25 з яких були жінками. Деякі з цих ріші дотримувалися обітницю безшлюбності, в той час як інші були одружені.Рігведа в основному присвячена гімнам-мантрам, що вихваляють Господа і Його різні втілення у формі божеств, які наводяться найчастіше серед яких - Агні, Індра, Варуна, Савітар та інші.З божеств Трійці в ведах в основному згадується тільки Брахма (Брама, "Господь-Творець"), Що в ведах персоніфікується фактично як Сам Брахман ( "Бог"). Вішну і Шива на момент запису вед згадуються тільки як другорядні божества.Гімни складаються в середньому з десяти строф кожен і виконувалися під час ритуалів, присвячених вогню і сомі ( «священне їхні литі жертви»). Гімни згруповані у десять розділів (мандала), з яких розділи 2-7 визнаються найбільш архаїчними. Остаточна редакція пам'ятника була, ймовірно, завершена до 10 в.до н.е. Основний зміст гімнів Рігведи - вихваляння ведичних богів і звернення до них з моліннями.

Друга веда, Самаведа (Веда піснеспівів), містить 1549 строф, майже повністю запозичених з Рігведи і використовуваних як наспіви під час жертвопринесення соми (і богу СОМЕ).Самаведа містить також пісенники (гана), що пояснюють спосіб виконання цих строф.

Третя веда, Яджурведа (Веда жертовних формул), яка існує в кількох редакціях, служила керівництвом для жерців, безпосередньо які відправляли ритуал жертвопринесення, супроводжуваний декламацією, молитвами і співами інших жерців.Вона складається з строф, в основному запозичених з Рігведи, і прозових формул (яджус) і була відредагована пізніше, ніж Рігведа.В останній книзі Рігведи і в Яджурведи мова йде про походження світу, про сутність божественного начала, про богів, про богатиря-воїна Індрі (центральний персонаж ведійської міфології, божество грому і блискавки, ватажок богів-девів), про походження буття і богів. Пізніше через суперечності між численними філософськими школами Яджурведи вона була розділена на Шуклаяджурведу ( "Світла Яджурведа") і Крішнаяджурведу ( "Темна Яджурведа"), і таким чином вед стало п'ять. На момент запису Яджурведи з 17 тих, що були в давнину сакх (гілок) Шуклаяджурведи залишилося 2; з 86 гілок Крішнаяджурведи - 4. Приблизно таке ж співвідношення втрачених текстів відноситься і до інших ведів.

Четверта веда, Атхарваведа (Веда заклинань і змов), існує в кількох редакціях і включає 730 гімнів, що містять близько 6000 строф, а також прозу. Мова Атхарваведи вказує на те, що вона була складена пізніше Рігведи, з якої запозичує деякі матеріали.Атхарваведа складається з заклинань, спрямовані проти окремих особистостей, демонів і хвороб або на набуття удачі в любові, на збільшення потомства і матеріальне благополуччя. Містяться не тільки гімни, але й всебічні знання, присвячені крім релігійних аспектів життя також і таких речей, як науки землеробства, управління державою і навіть озброєння.Одне з сучасних назв Атхарваведи - Атхарва-Ангіраса, на ім'я святих мудреців і великих магів цієї лінії. Практичний акцент Атхарваведи зіграв свою роль у тому, що вона довго не визнавалася прихильниками траяведи (трьох вед) як один з вед.Жорстке протистояння, що почалося за часів атхарвіческіх мудреців Бхрігу і Ангіраса і траяведческого Васіштхі, зокрема, коштувало життя Васіштхе, Його онукові Парашаре та іншим святим мудреців, і лише синові Парашари - Крішни Двайпаяне (ім'я,дане Ведавьясе при народженні) ціною героїчних дипломатичних і не тільки зусиль вдалося примирити прихильників цих чотирьох вед, коли при дворі імператора Шантане (батька Гангу,більше відомого як Бхішма - "жахливий [" дід "]") була проведена 17-денна яджну вперше за участю священиків від кожної з чотирьох вед,і Атхарва-лора ( "лора" - "купа знання") була визнана Атхарваведи.Під час цих подій Ведавьяса одружився на дочці святого мудреця Джабаль - головного в той час ієрарха Атхарваведи, що носив титул "атхарван", і від цього шлюбу народився один з найбільш видатних святих мудреців Індії - Шука (Шукадева Госвамі).

Після того, як веди були складені, ведичні жертвопринесення ускладнилися, а жерці створили коментують прозу під назвою брахмани - різдва значення обрядових дій, а також супроводжуючі їх мантри (приблизно кінець 2 - початок 1 тис. до н.е.).У них була деталізована і роз'яснена практика здійснення жертвоприношень, вказані підходящі для кожного випадку ведичні строфи і розвинені теологічні і філософські положення. Цей аспект індуїзму часто називають брахманізмом Всі чотири веди мають у своєму розпорядженні брахманами, найважливіша з них - Шатапатха-брахмана (Брахмана ста шляхів), що примикає до однієї з редакцій Яджурведи.

Крім теології і ритуалу, брахмани включають безліч легенд, деякі питання історичного характеру та великі фактичні дані, що містяться у вкраплених в брахмани фабульний елементах - так званих ітіхаса, акхьяна, пурана.

До брахманам примикають езотеричні теологічні тексти під назвою Араньяки (або «лісові книги»), призначені для додаткового і таємного різдва ритуалів відлюдниками і присвяченими.

З Араньяками звичайно зв'язуються упанішади ( «таємні вчення»), що містять великі розділи, присвячені містичної інтерпретації всесвіту у взаємозв'язку з людиною. Упанішади - найдавніші філософські твори Індії. Вони в невимушеній манері, за допомогою якої-небудь історії, загадки, діалогу або релігійного вірша розкривають ідеї, які пізніше стали основними в знаменитих індійських філософських системах і вплинули на буддизм і джайнізм, як, втім, і на індуїзм. Перш за все це - вчення про перевтілення, про карму, що визначає майбутнє буття людини, про звільнення від зміни втілень, про єдність індивідуального (атман) і світової душі (брахман-логос).


Случайные файлы

Файл
143862.rtf
168369.rtf
28113.rtf
V9-K1.doc
17476-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.