Міфи давнього Єгипту (138776)

Посмотреть архив целиком















РЕФЕРАТ

на тему: „Міфи давнього Єгипту”














м. Харків


У процесі передачі з покоління в покоління знань, відомостей про звичайні й незвичайні явища формується особлива форма закріплення пам'яті людства — міф (від грецького mythos – переказ, сказання). Міфи являють собою складне культурне явище. В них своєрідно відбита прадавня історія людства, і кожне нове покоління сучасних людей прочитує її в дусі засвоєних (або втрачених) культурних традицій.

Міф — ця почуттєве уявлення про світ, коли людина не протиставляє себе природі. У ньому завжди присутній узагальнюючий початок. Міфи пояснюють появу різних природних і культурних особливостей, оповідають про походження космосу й людини, розповідають про зірки й планети, про чудесних істот — родоначальників племені, про надприродне фантастичне споріднення між певними групами людей (родом, племенем) і тотемом, оспівують подвиги героїв, попереджають про кінець світу й катастрофи. Міфи відображують всілякі стихії, властиві природі, космосу, людині. У них живуть і діють боги, одержимі людськими пристрастями, що володіють тими ж пороками й чеснотами. Міфи складалися в ту історичну епоху, коли звірі представлялися рівними богам, боги — людям, а люди — звірам. У ті далекі часи люди ще не відокремлювали себе від природи й не проводили чіткої відмінності між різними сферами своєї діяльності. Міфологія того періоду включала всю культуру первісної людини. Лише пізніше з неї виділилися релігія, наука, мистецтво. В муках пізнання й перетворення природи люди самі створювали собі богів, одночасно покладаючись на їхній захист, підтримку і всебачення.

Міфологічне пізнання — це пізнання езотеричне, або, іншим словом, — таємне. Воно передавалося через ритуальні посвяти особливо підготовленим особам і само по собі, як вважалося, володіє якоюсь надприродною силою.

Міфологія й за межами первісного ладу протягом усієї історії людства була й донині залишається істотним аспектом культури. Міфотворчість розглядається як найважливіше явище в культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія являла собою основний спосіб розуміння миру. Людині із самих ранніх часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найбільш рання, первісна форма духовної культури людства, що відповідає прадавньому й особливо первісному суспільству.

Міфологія зіграла значну роль у генезисі різних ідеологічних форм, послуживши вихідним матеріалом для розвитку філософії, наукових уявлень. Через казку й героїчний епос, що виникли в глибоких надрах фольклору, з міфологією виявляється пов'язаною й література, зокрема, оповідальна. Відповідно драма й почасти лірика спочатку сприймали елементи міфу безпосередньо через ритуали, народні свята, релігійні містерії.

У сучасній науці панує думка про тісний зв'язок між міфологією й релігією, які при цьому, залишаються самостійними. Джерела релігії й міфології різні: коріння релігії – у безсиллі людини перед сліпими природними й соціальними стихіями; міфології – в елементарній потребі людського розуму в розумінні й поясненні навколишньої дійсності. Виражаються релігія й міфологія у формах, обумовлених і загальним рівнем суспільно-культурного розвитку, і конкретно-історичними факторами.

Міфи – цей витвір народної фантазії, що наївно пояснює факти реального миру. Вони народжуються із природньої допитливості людства, на ранніх стадіях його розвитку, на ґрунті трудового досвіду. В міру розширення цього досвіду, разом зі зростанням матеріального виробництва, розширюється коло міфологічної фантазії, ускладнюється її зміст. Маючи різне коріння, міфологія й релігія мають загальне – фантазію, що персоніфікує. Саме це, вже на ранніх стадіях розвитку, сприяє включенню міфологічних уявлень в область релігії.

Таким чином, міфологія тісно пов'язана з релігією, але в той же час вона залишається самостійною, зберігає відому незалежність від релігії.

Центральну групу міфів становлять міфи про походження світу, всесвіту (космогонічні міфи) і людини (антропогонічні міфи). Звичайно в космогонічні міфи вплітаються теогонічні сюжети – міфи про походження богів і антопогонічні міфи – про походження людей. У числі широко розповсюджених міфологічних мотивів – міфи про чудесне народження, про походження смерті. Порівняно пізно виникли міфологічні уявлення про загробний світ, про долю.

Джерела вивчення міфології Прадавнього Єгипту відрізняються неповнотою й не систематичністю викладу. Характер і походження багатьох міфів реконструюються на основі пізніх текстів. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян є різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані «Тексти пірамід» - найдавніші тексти заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V і VI династій Прадавнього царства (XXVI–XXIII ст. до н.е.). Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавнього Єгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI–XVIII ст. до н.е.), а також «Книга мертвих», яка створена від періоду Нового царства й до кінця історії стародавнього Єгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниць поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

Єгипетська міфологія почала формуватися в VI–IV тисячолітті до н.е., задовго до виникнення класового суспільства. У кожній області (номі) складався свій пантеон і культ богів. В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів, боги-скорпіони, змієбоги діють у єгипетських міфах поряд з божествами в людському вигляді. Чим могутнішим вважався бог, тим більше приписувалося йому культових тварин, у вигляді яких він міг з'являтися перед людьми. Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Апіс сприймався як уособлення продуктивної сили природи і родючості.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет - у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) - у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса - у вигляді шакала, бога війни Віпуата - у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Сфінкс же — божество, що охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сета — бога смерті і гарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Деякі звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і захоронювались. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха). Так, бог Ра мав голову сокола, Сохмет – лева, Анубіс – шакала, Хатхор – корови, Хнум – барана. Інших же (Озіріса, Птаха, Амона, Хонсу, Мін, Атума, Ізіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації.

Судячи з даних археології, в самий прадавній період єгипетської історії ще не було космічних богів, яким приписували створення світу. Учені вважають, що перша версія цього міфу (космогонічні міфи) виникла незадовго до об'єднання Єгипту. Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». Згідно із цією версією, сонце народилося від союзу землі й неба. Це уособлення, безсумнівно, більш прадавнє, ніж космогонічні ідеї жерців з великих релігійних центрів. Як звичайно, від уже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба), як батьків бога сонця Ра, зберігаються в релігії протягом усієї прадавньої історії. Захід і схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних — небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді — в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонця пов'язували з проковтуванням світила і новим його народженням (щоранку Нут народжує на світ сонце й щовечора ховає його на ніч у своєму череві). З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі. Символом незмінного відродження Ра був знак анх – це хрест у якого замість верхньої палички знаходиться коло. У середньовічній алхімії анх був символом безсмертя.

Богословські системи, що пропонували іншу версію створення світу, виникли, імовірно, у один і той же час у декількох найбільших культових центрах Прадавнього Єгипту: Геліополі, Гермополі й Мемфісі. Кожен із цих центрів оголошував творцем світу свого головного бога, який був, у свою чергу, батьком інших богів, що поєднувалися довкола нього.


Случайные файлы

Файл
118703.rtf
122128.doc
100176.rtf
16495-1.rtf
3075.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.