Мартін Лютер – засновник реформації (138744)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права









Реферат:

Мартін Лютер – засновник реформації








Виконав

Студент групи 2-В







Вінниця. 2007


План


Вступ.

  1. Біографічні данні

  2. Світовий порядок

  3. Вчення про два царства

  4. Вчення про панування

  5. Християнин у Politia

Висновки

Додатки

Список використаної літератури


Вступ


Реформаторський рух XVI ст. підірвав «теократичну систему, що об'єднувала середньовіччя». Від пізньосередньовічних церковних реформаційних рухів цей рух принципово відрізнявся. Традиційну ідею respublica christiana, яка зокрема вимагала підпорядкування та правомірної єдності eklesia universilas та світської роlіtіа, залишали недоторканою єдиною об'єднувальною сутністю християнства і найрадикальніші прибічники концеліаризму та національної церкви, і немилосердні критики секуляризованого папства, римської курії та її фіскальної системи, скандального підходу до наділення бенефіціями й парафіями, що пустив метастази в усіх країнах західного християнства і передусім, як казав Иозеф Лорц, в «незадоволеній станом національної церкви Німеччині». Всередині цієї respublica christiana субординація між духовною і світською владами ніколи не заперечувалася. У пізньому Середньовіччі, всупереч крайнощам папської тези про plenitudo potestatis; папи, Марсилій Падуанський, висував свою не менш радикальну концепцію державної церкви. У війнах між папою Боніфацієм VIII та королем Філіпом IV Гарним, а також кайзером Люд-вігом Баварським та Авіньйонським папством світські уряди, всупереч зазіханням церкви, демонстрували силу й самоусвідомлення. Але ніколи не ставилося під сумнів уявлення про всеохопну єдність, який складався у respublica christiana з двох структур права. Світська влада не мала ніяких інших власних повноважень, окрім окреслених спіритуальним та ієрархічним ладом. Вона утворювала лише світський сектор всеохопної духовносвітської корпорації християнської громади, яка залучала усі царини буття і зливалася у corpus Christi mistycum. І тільки реформатор Мартин Лютер теологічне розформував своїм вченням про два царства цю традиційну конструкцію corpus Christi, здійснивши тим самим вирішальний злам у правовій та соціальній теології .

Ця просто-таки революційна зміна аж ніяк не є результатом філософських або теологічних спекуляцій. Вона є плодом кількарічної відчайдушної боротьби молодого ченця-теолога Мартина Лютера за справедливість, яка дійсна лише від Бога. В палких зусиллях Лютера настійливе прагнення пізньосередньовічної людини дорелігійної впевненості посеред непевності життя зазнало нечуваної взірцевої концентрації. В основі надмірно гарячої та збудженої релігійності пізнього Середньовіччя з усіма її виявами далекої від власне християнської віри побожності, яка маніфестувалась у неймовірному бажанні дива, безконечних прощах та уречевленому культі реліквій, була туга за perfectio hominis chrisitiani, туга за життям у наслідуванні Христа. Молодий Лютер також глибоко переймався багатьма внутрішніми й зовнішніми небезпеками цієї «апокаліптичної епохи» і був причетний до її екзистенційних страхів.

  1. Біографічні данні


Мартін Лютер народився 10 листопада 1483 р. в Айслебені. Його батько, Ганс Лютер, син селянина з мансфельдського гірничого району без права на батьківський спадок, прожив своє життя як дрібний бюргер і власник плавильної печі. Амбітний батько намагався дати синові добру освіту, яка б дозволила йому увійти до вищих верств однієї з численних німецьких держав того часу. Юний Мартін отримав у латинських школах Мансфельду, Магдебургу та Айзенаху традиційну середньовічну освіту. Хоча він навряд чи був знайомий зі світом гуманістичних ідей, проте напевно зазнав впливу Devotio moderna. Основний курс вільних мистецтв у Ерфурті (1501-1505) перебував повністю під впливом номіналіської філософії. За бажанням батька Лютер взяв у Ерфурті продовжений магістерський курс з цивільного права. Але 2 червня 1505 р. поблизу Штотернгайму стався удар блискавкою, який спрямував його думки у геть іншому напрямі: Лютер вступив до монастиря ерфуртських августинців-еремітів. Він обрав цей монастир, що належав до конгрегації із найсуворішим уставом, аби дійсно мати право на християнина. Він намагався досягти довершеного стану християнина завдяки неухильному дотриманню орденських правил і щиросердому виконанню свого чернечого обов'язку .

Чернеча старанність Лютера незабаром привернула увагу до нього з боку керівників. 1507 р. його висвятили на священика і таким чином заохотили до вивчання теології. Теологічні студії, так само як колись студії з вільних мистецтв і власна лекційна діяльність Лютера на факультетах вільних мистецтв Ерфурту і Вітенберґу, перебували під незаперечним номіналістичним впливом. Вивчення робіт орденського святого Августина також відбувалося у річищі й дусі номіналізму . 18 жовтня 1512р. Мартин Лютер отримав ступінь доктора теології. Невдовзі після цього він обійняв посаду професора біблійних студій Вітенберзького університету та став священиком міської церкви. Обидві посади він займав до самої смерті. 1510р. він уперше зайнявся владнанням орденських справ і здійснив подорож до Риму, яка його розчарувала. Відтоді він займався переважно адміністративною роботою. А 1515 р. він навіть став членом конгрегації одинадцяти саксонських монастирів у представництві вікарія в Штаупніці. Все виглядало так, що і як викладач, і як священик, і як член ордену Лютер став славою університету і гордістю ордену.

Але саме в ці роки першого публічного успіху Лютер пережив сильні спокуси. Це був час його «монастирської боротьби», коли перед лицем закону Божого йому відкрилася з усією очевидністю позбавленість сенсу і навіть шкідливість благочестя у справах і причастях . Острах за свою долю посилив спокусу і призвів до важкого внутрішнього зламу , у стані якого Лютер глибоко переживав муки неприкритої, безвихідної облишеності Богом, уявляв собі, наче на нього впав вічний гнів Господній. З цієї справжньої екзистенційної кризи він вийшов, як свідчив пізніше, завдяки у формі рятівного знання з листа до римлян: «І тоді почав я вчитися розуміти справедливість Бога як таку, в якій живе праведник даром Божим, а саме вірою, і почав я розуміти, що саме про це йдеться у Євангелії, в якому відкривається справедливість Бога, а саме пасивна справедливість, з якою милосердий Бог робить нас справедливими через віру, як написано: А праведний житиме вірою». Лютер почував себе новонародженим. Це місце з писань Павла стало для нього «воротами до раю». Вчення про виправдання вірою стало осереддям теології Лютера. Завдяки його новому розумінню Закону і Євангелії панцер канонічного права церкви мав би бути зрештою розбитий. Точна дата реформаторського перелому, так званого «баштового об'явлення», досі точно не з'ясована, тому найбільш певний час початку Реформації можна визначити лише як пізня осінь 1517р. . Він палав бажанням насамперед знайти відповідь щодо істинного смислу каяття, потім захопився питаннями зовнішньої правової структури ієрархічно побудованої церкви, стосунків небесного і земного ладу церкви, а також церкви як, і світської влади. Лютер наніс вирішального удару по традиційній церковній системі тим, шо відмовив земній церковній організації у правоздатності, в тому, щоб діяти — а саме через проголошення відлучення від церкви — в к царині Христа на землі, а отже розпоряджатися духовною Церквою.

Конфлікт із церквою відбувся після відкритого спротиву Лютера. 1518р. розпочався процес звинувачення Лютера в єресі, який після різноманітних затримок, зумовлених політичними подіями, завершився 3 січня 1521 р. «великим відлученням». У квітні 1521 р. на Вормському соборі вирок набув чинності у вигляді проголошення Лютерові опали. Проте Вормський едикт виявився нездатним припинити швидке поширення Реформації. Цей акт не міг мати жодних наслідків ані для Лютера. який переховувався у Вартбурзі, ані для його послідовників. Селянська війна 1525 р. завершила період стихійного розвитку Реформації, після чого в межах територій під орудою правителів і міських магістратів почалася Реформація церковна. Лютер перебував в опалі до самої своєї смерті 18 лютого 1546 р., через що вже не міг покинути курфюрство Саксонію. В теологічних, церковних та загальнополітичних зіткненнях, які наприкінці його життя ставали все бурхливішими і які ставили справу Реформації під ще більшу загрозу, він брав участь лише з вітенберзької катедри, в канцелярії та в численних листах, листівках та теологічних творах. Початку Шмаль-кальденської війни 1546-1547 рр. сильно вражений і розчарований реформатор пережити вже не міг.


  1. Світовий порядок


В боротьбі за правильну форму церкви Лютер ніколи не випускав з уваги світовий порядок. Важливе місце в його всеосяжній творчості посідають положення про соціально-етичні проблеми, питання права, політики й економічного ладу. Християнство було для нього громадською, пов'язаною зі світом справою. Згідно з його часто повторюваним виразом, Христос закликає до активності у соціальній та політичній сферах, оскільки все Святе письмо свідчить про те, «що ані в Старому, ані в Новому заповіті немає жодного святого, який би не займався політикою або економікою».


Случайные файлы

Файл
33135.rtf
5262.rtf
125295.rtf
38686.rtf
153290.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.