Іудаїзм в Україні. Антирелігійна компанія М. Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади (138708)

Посмотреть архив целиком


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА


Кафедра історії України

Спеціальність: історія і українознавство




РЕФЕРАТ

На тему: Іудаїзм в Україні. Антирелігійна компанія

М.Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади.




Студентки факультету

історії та права

___________________

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

___________________





Кіровоград 2007



З М І С Т


ВСТУП

І. Історичний розвиток іудаїзму в Україні

1.1. Виникнення іудаїзму в Україні. Хасидизм – продукт

української дійсності.

1.2. Суперечливість процесу емансипації радянського

єврейства. Іудаїзм після 1917 р

ІІ. Антирелігійна компанія М.Хрущова. Наступ на іудейські

релігійні громади.

ІІІ. Суспільно-релігійне становище радянських євреїв у 1964-2007.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП.


На сучасному етапі розвитку української незалежної держави, особливої гостроти набуває питання етноконфесійних стосунків. Одним з аспектів даної проблеми є вивчення поширення іудаїзму в Україні. Важливість даної теми, пояснюється давністю та міцністю зв’язків між українськими та єврейськими народами, що сягають часів Київської русі. Неабияке значення, також, має вплив іудаїзму на українське культурне та наукове життя протягом всієї історії існування іудаїзму в Україні.

Чималий інтерес, ця тема представляє і з суто наукової точки зору. Тривалий час дослідження іудаїзму, загалом, і поширення його в Україні, зокрема, проходило з суто атеїстичних, ортодоксальних позицій. Тому зараз відкривається широке коло можливостей для нового переосмислення даного явища. Розгляд, поширення іудаїзму в Україні, потребує зваженого, наукового підходу, що дозволяє позбутися упередженості та стереотипних уявлень, що до ролі єврейства та іудаїзму в долі українського народу.

Хоча, дана проблема, є відносно добре висвітленою в науковій та публіцистичній літературі, все ж таки, можна говорити про достатньо однобічний розгляд. Більшість праць ( особливо це стосується радянської історіографії ), є заангажованими і позбавлені цілісного погляду на дану проблему. Тому, використання їх при роботі над поставленим питанням було досить ускладнено. Значний інтерес представляють праці, що побачили світ в період з кінця 80-х р.р. ХХ ст. і до сьогодення. Зокрема, при написанні реферату, мною були використані такі праці : « Євреї на Україні » Шестопал М. М.; « Історія релігії в Україні »: У 10 Т.; « Євреї України » Хонігсман Я. С., Найман А. Я.; « Історія релігії в Україні » за ред.. А. М. Колодного і П. Л. Яроцького; « Історія церкви та релігійної думки в Україні » У 3-х кн.. О. П. Крижанівський та ін. Особливо цінною є інформація, що подається у історичній довідці М. Шестопала. Окрім докладного розгляду стосунків між іудаїзмом і православ’ям, в праці подається чимало важливих статистичних даних, що мали велике значення при написанні даного реферату. Важлива інформація також міститься в « Історії релігії України », особливо це стосується питання найбільш докладно висвітлено в праці Хонігсмана та Неймана.

Розглядаючи питання поширення іудаїзму в Україні, автор звертає головну увагу на розвиток іудаїзму в історичному контексті. Особлива значимість надається такому мало дослідженому (але при цьому, дуже, важливому при з’ясуванні долі іудаїзму в Україні ) питанню, як антирелігійна компанія М. С. Хрущова.




I. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ІУДАЇЗМУ В УКРАЇНІ.


1.1. ВИНИКНЕННЯ ІУДАЇЗМУ В УКРАЇНІ. ХАСИДИЗМ — ПРОДУКТ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ


Євреї та їхня релігія в Київській Русі


Найдавніші свідчення про релігійну творчість євреїв на території сучасної України сягають І ст.н.е. Вони посели­лися в Криму і на північному узбережжі Чорного моря за­довго до поширення тут християнства. Цар Іудеї Агрипа (41— 44 рр.н.е.) в листі до Гая Калигули повідомляв його про єврейські поселення в грецьких чорноморських колоніях. Євреї залишили також численні написи давньоєврейською мовою, здебільшого стосовно відпущення рабів, які, згідно з іудейським віровченням, після шести років праці на госпо­даря ставали вільними. В одному з написів говориться: "В царювання царя Тиберія Юлія Рискупорида благочестивого, друга кесарів і друга римлян..., я, Христа, колишня дружина Друза, відпускаю в молитовні колишнього вихованця мого, Іракла, вільним раз (і назавжди) за моєю обітницею... і за участю в опіці синагоги іудеїв".[6.,78]

До VIII ст. значна кількість євреїв оселилася в межах Хазарського каганату. Наприкінці VIII — на початку XI ст. іудаїзм стає державною релігією каганату. Хазарський ка­ган Йоседо ібн Шалруту розповідає історію прийняття іудаї­зму каганом Буланом як державної релігії, дуже подібну до літописної вставки відомої як "вибір віри" князем Володи- миром. Першою половиною X ст. датується лист єврейської громади Києва, знайдений у каїрській синагозі, з проханням допомогти жертві злодійства. Лист підписано главою єврей­ської громади Києва гапарнасом Авраамом.

Після розгрому Хазарії князь Святослав у 965 р. привів до Києва полонених і розселив їх у межах міста. В місті було два квартали, де мешкали визнавці іудаїзму — "Жидове" (в районі нинішньої Львівської площі) та "Козари".

IXX ст.,ст. датуються згадки про єврейських купців, які відвідували слов'янські землі. У XIIXIII ст.ст. згадуються єврейські комерсанти, котрі прямували на Русь ("голхей Русья") із Західної та Центральної Європи. Про Київ згадують єврейські мандрівники Веніамин з Тудели (1160) та Псах'я з Регенсбурга.[2.,165]

Широко відомою є літописна розповідь про пропозицію хозарських послів князеві Володимиру щодо прийняття іудаї­зму. І хоча пропозицію було відхилено, присутність визнавців іудаїзму при князевому дворі, їхній статус, що дорівнював статусу християнських послів з Візантії та Риму, засвідчує досить толерантні взаємини між русичами та євреями. Оче­видно, відносно толерантною була й богословська полеміка з прихильниками іудаїзму Київського митрополита Іларіона (XI ст.). Діяла в Києві також і синагога, в якій закрилися євреї під час заворушення 1113 р. і витримали облогу до приходу Володимира Мономаха.

У XIXIII ст.,ст. на Русі працюють знані талмудисти і дослідники Каббали Мойсей Київський, Іса Чернігівський, Ісаак Руський. Із хозар походив, очевидно, воєначальник князя Святополка Іванко Захарич. Деякі історики зазначають, що в ті часи .євреї не відрізнялися від населення Київської Русі ні мовою, ні одягом. Відмінності виникли тільки після по­тужної міграційної хвилі євреїв Західної Європи.

Помітні позиції посідали євреї в Галицько-Волинському князівстві — князь Данило Галицький, зокрема, активно ви­користовував їх у процесі соціально-економічного й держав­ного будівництва. Відоме також промовисте порівняння тих часів: смерть князя Володимира (1288) євреї оплакували так само гірко, як і руйнацію Єрусалимського храму. Волинські князі давали змогу зводити синагоги, школи, молитовні тощо. Переселення євреїв на західноукраїнські землі посилилося під час татаро-монгольської навали. На Прикарпатті вини­кають нові поселення, єврейське походження яких зафіксо­вано в топономіці (Жидово, Жидачів, Жидівська Воля тощо). На західноукраїнських землях зустрілися дві хвилі єврей­ських біженців — першу, із Заходу, спричинили хрестові по­ходи, другу, зі Сходу, — татаро-монгольська навала.


Євреї в Польсько - Литовській державі


З XVI ст. в Україну через Польщу прибувають євреї з Німеччини; пізніше це переселення стає ще більш інтенсив­ним, оскільки Польсько-Литовська держава допускає на свою територію євреїв, вигнаних німецьким імператором Макси-міліаном І.

У єврейських громадах починає панувати ідиш — мова, що складалася на грунті багатьох мов, а головний лексичний ряд запозичила з німецьких діалектів. З'являються гетто. Вже 1387 р. у Львові була вулиця, де мешкали виключно євреї (взагалі в цьому місті вони замешкали набагато раніше). З часом виникає ще одне гетто — Краківське передмістя. Євреї вважалися власністю корони і мали перед нею визначені обов'язки. В польських джерелах перші згадки про єврейські громади (які, звичайно, існували тут до польського пануван­ня) сягають: Львова — 1356 р., Луцька — 1410 р., Галича — 1439 р., Кам'янець-Подільського — 1465 р., Долини — 1472 р., Бучача і Меджибожа — 1500 р.[2.,160]

Керівництво життям єврейської громади здійснювалося кагалом — специфічною адміністративною структурою зі своїм управлінням і судом. Кагали складали в Польсько-Ли­товській державі округи з окружними сеймиками, а ті, в свою чергу, загально єврейськийсейм — Ваад. Спеціальні комісії кагалу контролювали практично всі сфери життєдіяльності громади та її окремих членів — від стану колодязів і до вику­пу полонених, від посагу для бідних наречених і до відносин з владою, від шрифту, яким друкували Талмуд, і до податків.

Духовним керівником громади був рабин, його признача­ли на шість років, угоду можна було продовжити ще на чоти­ри роки. Релігійному вихованню й навчанню надавалась виключного значення. Навчання в хедері (початковій школі) було обов'язковим для всіх хлопчиків у віці від 6 до 13 років. Вища талмудична школа — єшива перебувала під опікою поважних рабинів: у XVI ст. ці школи відкривалися лише з дозволу короля. Громада утримувала не лише синагогу й школу, а й громадського кантора (співака в синагозі), пропо­відника, котрий різав худобу згідно з релігійними приписами.


Случайные файлы

Файл
12331.rtf
66060.rtf
9732-1.rtf
79740.rtf
1_bilet.docx




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.