Віровчення іудаїзму (138572)

Посмотреть архив целиком





Реферат на тему

Іудаїзм


ПЛАН


1. Зародження та становлення віровчення.

2. Святе Письмо іудеїв.

3.Віровчення та культ.

4. Свята в іудаїзмі.

5. Течії теології іудаїзму.

6.Течії іудаїзму як світової релігії.

7. Використана література

1. Зародження та становлення віровчення.


Однією з найдавніших етнонаціональних релігій є іу­даїзм, якому належить особливе місце в історії релігії та світової культури.

Іудаїзм одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка запо­чатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Назва цієї релігії виникла в VI ст. до н. е. в середови­щі грекомовних євреїв («елліністів») з метою відокрем­лення власне еллінізму від єврейського релігійного спосо­бу мислення. Сам же іудаїзм як релігія єврейського на- лише на початку IV ст. імператор Костянтин Великий по­вернув місту попередню назву.

У деяких джерелах можна знайти критику раннього іудаїзму за багатобожжя, ідолопоклонство та примітивізм. Проте немає ніяких достовірних даних, які б підтверджу­вали таку позицію. Насправді вже ранні книги Старого Завіту свідчать про розвинуте етичне єдинобожжя, яке не має собі подібних серед вірувань давнього світу.

Із самого початку Бог Старого Завіту явив себе як все­могутній, люблячий, благий і справедливий. Він — безкі­нечний і глибоко персоніфікований Творець усього сущо­го. Бог поставив перед народом Ізраїлю високі моральні вимоги і його благословіння залежало від соціальної та моральної справедливості, досягнутої обраним народом.

Як визначальний елемент культу було введено своє­рідну систему жертвопринесень, які демонстрували необ­хідність спокутувати гріхи. Ізраїль повинен був стати без­грішним богообраним народом, яким би постійно опіку­вався Всевишній. Мета вчення Старого Завіту полягає в тому, що кінець кінцем Бог через обраний народ Ізраї­лю благословить усіх. І тоді Месія з роду Давида при­йде спокутувати гріхи людства і правити як цар усіма народами.

Сучасний іудаїзм значною мірою відрізняється від іу­даїзму Старого Завіту. Суттєві зміни в релігії іудеїв поча­лися ще в часи Вавилонського полону. Ще тоді вони поча­ли збиратися для молитов і роздумів в особливих місцях синагогах. Навіть після відновлення Єрусалимського хра­му синагоги продовжували залишатися місцями молитов­них зібрань більшості іудеїв. Коли ж римляни остаточно знищили храм, синагоги стали офіційними центрами роз­повсюдження іудаїзму.

Зі знищенням храму перервалась і традиція жертво­принесень. Синагоги були місцями обрядів, молитов. Іу­дейських жерців (левітів) замінили вчителі Закону — раби-ни, що походили, як правило, з фарисеїв (іудеїв, що вимага­ли суворо дотримуватися релігійних догм та відзначалися показним благочестям), які започаткували традицію його усної передачі. Закон став регламентувати навіть незнач­ні моменти повсякденного життя.

2. Святе Письмо іудеїв.


Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно скла­дається з Тори (Закону, П'ятикнижжя Мойсеевого), Не-виїм (євр. Пророки — 21 книга) та Кетувім (євр. Писання — 13 книг). Цей канон було остаточно затверджено приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ям-нія (Палестина) під керівництвом рабина Іонафана Бен Закката. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років. її вчителі почали складати збірку коментарів до Тори.

Приблизно 220 р. цю усну традицію було нарешті за­фіксовано письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів танаїв (єврейських вчи­телів Закону) до Тори було укладено збірку правових норм, яка одержала назву Мішна (євр. Повторення). До Міш­ни увійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. За­кон) та Агада (євр. Передання) — оповідання і притчі, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63 трактатів, 524 розділів та 4 тисяч мішна-йон (віршів) і містить майже 4 тисячі суджень 150 найша-нованіших рабинів.

У IVV ст. амораїми (євр. ті, хто пояснює Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, і ця книга одержала назву Гемара (євр. Завершення). Точніше, Ге-мар у іудеїв дві: менша за обсягом, палестинська, створена приблизно у 220 р., та більша за обсягом і шанованіша — вавилонська, написана приблизно у 500 р. Поєднання Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Мішна і палестинська Гемара називаються ра­зом Палестинським Талмудом.

Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кілько­сті томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Аме­рики Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іу­дейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теоло­гії іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо.


3.Віровчення та культ.


Спасіння іудея досягається жор­стким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчин­ки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй ба­тька твого і матір твою». Кожна з цих вимог розроблена до найменших дрібниць.

За недотримання передбачено систему покарань, що складається із семи сходинок: побиття камінцями; спа­лення; вбивство; задушення; смерть, послана з неба; зни­щення; тілесне покарання. Шістнадцять злочинів кара-ються побиттям камінцями; дев'ять — спаленням; два — відсіченням голови мечем; дев'ять — задушенням; два­дцять два — знищенням (карет); одинадцять — смертю, посланою з неба. Загалом за сімдесят один злочин перед­бачено смерть, а двісті сімдесят сім злочинів підлягають тілесним покаранням. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає зни­щенню. Окрім двадцяти двох, існує ще чотирнадцять зло­чинів, які караються карет, якщо їх вчинено свідомо, але без попередження.

За свідоме порушення заборон карають знищенням, за несвідоме людина зобов'язана принести очищувальну жертву (хатат).

Відмінність між знищенням (карет) та смертю, посла­ною з небес, полягає в тому, що на знищеного кара чекає і після смерті, тобто по тому, як він залишить цей світ. Смерть, послана з небес, несе спокуту.

Кожного, хто порушив заборони Тори, карають: йому наносять тридцять дев'ять ударів паском із волячої шкі­ри. Перед екзекуцією покараного оглядають, щоб визна­чити, чи зможе він витримати тридцять дев'ять ударів, чи це не приведе до смерті. Не можна карати людину більше, ніж вона зможе витримати.

Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання із 71 мудреця Тори Синедріон (Вели­кий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н. є. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовуються.

Зруйнування давньоєврейської держави римлянами по­клало край первинному іудаїзму і стало початком його синагогального періоду. Синагогу (євр. Будинок для зборів) будували завжди на громадські кошти. Як прави­ло, це приміщення чотирикутної форми, поділене колона­дами на три відділення. В середині ставлять лави для си­діння віруючих, кафедру рабина і головне спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Синагогу могли утворити не менше 10 чоловіків-євре'їв, що мешка­ли поряд. Вона була не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центром громадського життя.

Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні го­ловні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убо­ри, не знімаючи їх. В ортодоксальних синагогах чоловіки і жінки сидять окремо. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страж­дання єврейського народу, розсіяного по всьому світі.

4. Свята в іудаїзмі.


В іудаїзмі чільне місце посідає сім'я. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них щотижневий Шабат (євр. Субота) розпочина­ється увечері в п'ятницю із заходом сонця. Це свято, повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сім'ю і просить благословіння у Бога. Стіл накривають чистою скатертиною. На нього ставлять чашу з вином і дві хали (хлібинки). Перед ша-бат-вечерею глава сім'ї проголошує похвалу добропоряд­ній дружині та читає вірші з Тори про створення світу (Буття 2, 3): «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був». Після цього він від імені Бога бла­гословляє хліб і вино.

Урочисто відзначають у сім'ї й інші свята. Протя­гом віків іудейська сім'я була і продовжує залишатися джерелом релігійної духовності, незважаючи на численні гоніння, фізичне знищення, приниження та придушення євреїв.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму щорічні свя­та та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) щотижневий святковий день відпо­чинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користу­ється транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автома­тично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудеїв Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень квітень). Воно вод­ночас є символом весняного відродження природи й ізра­їльської нації після виходу з Єгипту.


Случайные файлы

Файл
341.doc
141347.rtf
87955.doc
berlin_zoo.doc
154557.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.