Суїцид як суспільне лихо. Методи запобігання (132896)

Посмотреть архив целиком

Тезаурус


Самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя,спричинене своєяю безпосередньою, наміреною і бажаною поведінкою.

Суїцид – акт самогубства або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного душевного розладу або під впливом якогось психічного захворювання.

Суїцидальна поведінка – поняття більш ширше і поряд з суїцидом,включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.

Суїцидальні замахи – всі суїцидальні акти, котрі не закінчились летально по причині,незалежній від суїцидента.

Суїцидальними спробами вважається демонстративно - установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.

Суїцидент – особа яка померла внаслідок суїциду.

Суїцидальні прояви – думки, вислови, натяки, які не супроводжуються якими - небудь діями, направленими на позбавлення себе життя.

Аномічні самогубства – акти самогубства, що є наслідком неспроможності людини пристосуватися до швидкозмінних умов суспільства.

Фрустрація – психічний стан людини,що виражається в характерних переживаннях і поведінці те, що викликається об’єктивно непереборними труднощами на шляху до досягнення мети.

Парасуїциди – акти самопожертви, що не призводить до смерті.

Пресуїциди – стан особистості, що зумовлює підвищену шодо норми вірогідність здійснення суїцидального акту, непідробне бажання людини позбавити себе життя.

Демонстративно - шантажі суїциди - використовувані для тиску на оточення, маніпулювання почуттями інших людей.

Тривожність – індивідуальна властивість особи, риси характеру, що проявляються схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією.

Агресивність – риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу.

Регідність – стан, при якому знижена здатність до переключення психічних процесів і пристосування до умов середовища.

Суїцидант – особа, яка вчинила суїцид, але з різних причин її смерть не настала.



Зміст


Вступ

  1. Поняття, ознаки та причини суїциду

  2. Відмінність суїциду від самогубства, самовбивства

  3. Суїцид в підлітків

  4. Суїцид в Україні та світі

  5. Методи запобігання

Висновок

Список використаних джерел



Вступ


В історії до проблеми самогубства зверталися видатні філософи, соціологи, психологи, які намагалися дати пояснення феномену суїциду, виявити чинники, які впливають на саморуйнівну поведінку людини. Охарактеризуємо думки вчених цих напрямів науки, щодо суїциду.

Філософські течії розглядали самогубство з точки зору права людини на вибір між життям і смертю, вони розмірковували над правом на смерть.

Соціологи бачили причини суїцидів в об’єктивних обставинах, пояснюючи самогубство впливом соціального середовища на саморуйнівну поведінку людини.

Психологи намагалися підійти до проблеми суїциду з точки зору впливу низки суб’єктивних чинників на особистість самогубця. Тобто причини самогубств знаходили у внутрішніх, особистих переживаннях індивіда, а не у зовнішніх обставинах.

Отже, дивлячись на вище сказане метою мого реферату буде об’єднати, або спростувати одну з думок вчених, визначити причини суїциду і методи його запобігання.

Люди, які вчиняють суїцид, як правило страждають від сильного душевного болю і знаходяться у стані стресу, а також відчувають неможливість справитися зі своїми проблемами. Вони часто страждають психологічними захворюваннями, емоційними порушеннями, особливо депресією, бачать безнадійне майбутнє. Психологічний зміст суїциду – це найчастіша реакція афекту, зняття емоційної напруги, уникнення ситуації, в якій мимоволі опинилася людина.

Історичний екскурс

Відколи існувало людство, відтоді відомі факти самогубства. Масові та поодинокі випадки траплялися в усі часи, серед різних народів. Проте ставлення до самогубства постійно змінювалося. Наприклад, за нормами церковної моралі воно є найбільшим гріхом, замахом на найсвятіше - життя – дар Божий. Натомість протилежний погляд на самогубство – для вельмож – це був єдиний вихід із скрутного становища ; для воїнів – спосіб славетно померти за відсутності бойових подій, а також різновид героїзму.

Добровільне жертвування себе богам на користь інтересів громади в давнину було відомо майже всім народам. такі самі жертви приносилися заради припинення війн, епідемій, стихійних лих. Щоб зберегти людський рід старі та хворі люди котрі вже не могли полювати, воювати, в голодні часи накладали на себе руки, аби не бути тягарем для племені. Дотепер такі звичаї збереглися в деяких племенах Африки, Північної Африки, Океанії. Вчинення самогубств членами нецивілізованих племен свідчить про їхній вищий рівень розвитку, ніж, скажімо, інших племен, де за подібних обставин більш прийнятним є людоїдство тих одноплемінників, які стали непосильним тягарем.

За релігійними поглядами давніх германців і багатьох північних народів вважалося, що в рай потраплять тільки чоловіки. Жінка може опинитися там лише за умови, коли заподіє собі смерть. Традиційним було самогубство дружини після смерті чоловіка. Стародавні кельти вірили, що людина, яка кидається зі скелі в море, здобуде безсмертя.

Але не в усіх країнах і не завжди ставлення до самогубства носило заохочувальний характер. Завжди негативно до цього явища ставилися давні євреї. Для них самогубство – це велике зло. Ось чому випадки самогубств, вчиненими євреями, були й залишаються поодинокими випадками. Стародавні греки вважали, що морально його ніколи не можна виправдати, адже людським життям розпоряджаються боги, воно належить тільки їм,а не людям. Самогубство було майже звичним явищем у Стародавньому Римі. Але ставлення до самогубства раба було постійно негативним, а погляди на вчинення подібного вільним громадянином у різних містах – полісах змінювалося. Римлян, якого звинуватили в злочині міг уникнути покарання і зняти ганьбу зі свого імені, вчинивши самогубство. Давньоримське законодавство з цих питань постійно зазнавало змін: іноді тіла самовбивць заборонили ховати, а приписувалося кидати їх хижим тваринам. Історії відомий факт: у Стародавньому Римі в кожному полісі у певному місці зберігалася отрута ( цикута) для всякого, хотів піти з життя. Перш ніж скористатись отрутою, потенційний самогубець мав звернутися за дозволом до Сенату. Негативним було ставлення до самогубства переважно тільки через боягузтво чи слабодухість.

Самогубство було поширеним явищем за давніх часів в Індії та країнах Далекого Сходу – Китай та Японія. Більшість народів Сходу сприймали й дотепер сприймають самогубство як акт величезної хоробрості й мудрості. В Індії ще досі існує звичай " саті " - самоспалення вдови разом з тілом померлого чоловіка ( 1998 році преса всього світу писала про самоспалення 14- річної вдови ).

Наймолодша з усіх світових релігій – іслам – заперечує навіть можливість розв’язання проблеми шляхом самогубства. Негативне ставлення до цього явища бачимо у християн ( лише на початку виникнення християнства самогубство було поширеним явищем у християнських державах Стародавній Греції та Римі ). В Європі репресії проти самогубців зберігалися протягом багатьох століть. Першою відмовилась від законів, що карали за вчинення самогубства, Франція. А у Великобританії тільки 1961 року законодавчим актом було проголошено відсутність складу злочину в самому самогубстві.

Відповідно до норм церковного права, особливо у католицьких країнах, самогубство й сьогодні розглядають як гріх,який має бути покарання: самогубцям відмовляють у похованні за християнськими канонами, якщо не буде доведено, що ця особа була психічно хворою. Зараз певна частина служителів православної церкви розглядає самогубство в індивідуальному порядку. Наприклад, відомий випадок, коли в невеликому містечку 1998 року двоє дівчат разом наклали на себе руки. Тоді настоятель місцевої церкви не відмовив їхнім родичам в обряді церковного поховання, мотивуючи це тим що діти ще не досягли того віку, коли можна приймати виваженні рішення, а отже, не повинні відповідати за наслідки своїх дій.

З часів Київської Русі ставлення до самогубства неодноразово змінювалося. За правління Петра І проти його політики і реформ чинилися масові самогубства, хоча Військовий устав, укладений цим царем, забороняв самогубства та карав за них. Під час царювання Катерини ІІ заповіти самогубці визнавалися недійсними. Воно вважалось не тільки великим гріхом – його прирівнювали до вбивства.

Перший карний кодекс нової пролетарської держави ( 1922 р. ) визнавав, що самогубство не є кримінальним злочином і не переслідується законом. Кодекс передбачав кримінальну відповідальність за допомогу або підбурення до самогубства неповнолітньої чи неосудної особи. Але після закінчення громадянської війни, разом із остаточною перемогою тоталітарного режиму ця проблема стала замовчуватися, а начебто поодинокі випадки самовбивств стали вважатися "пережитками капіталістичного минулого". У часи Другої світової війни існувала догма – припис, що справжньому громадянинові СРСР, істинному патріоту краще позбавити себе життя, ніж потрапити в полон. Військовополонені після повернення на батьківщину ставали в’язнями радянських концтаборів. У після воєнний період радянські, а потім пострадянські війська брали участь у війнах та озброєних конфліктах в Югославії, Угорщині, В’єтнамі, Афганістані. Й у цих вінах вояки переважно дотримувалися погляду, що краще підірвати себе гранатою, ніж стати полоненим.


Случайные файлы

Файл
25270-1.rtf
31217-1.rtf
56709.rtf
21504.doc
22302-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.