Когнітивний підхід до розвитку психіки (132843)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Когнітивний напрямок стильових феноменів

2. Когнітивно-особистісний розвиток дитини

Висновки

Список використаної літератури




Вступ


Проблема індивідуального стилю завжди викликала підвищений інтерес та дискусії серед психологів. Актуально розглядати зміст психологічного поняття "індивідуальний стиль" у зв'язку з активізацією процесу навчання. Проблема організації ефективного процесу навчання розглядається не тільки як оптимізація педагогічного процесу, але й з метою вивчення формування особистості та психологічного розвитку. Важливо знати не тільки, якими індивідуально-психологічними особливостями опосередковується вибір того чи іншого шляху взаємодії із предметним або комунікативним середовищем, чому навчати і як навчати, але і те, які стратегії і тактики використовують суб'єкти в процесі засвоєння знань. Вивчення особливостей організації процесу пізнання тісно пов'язане із виявленням і дослідженням шляхів прийому та переробки інформації людиною. Сукупність шляхів роботи з інформацією у психології прийнято називати терміном "когнітивний стиль". Проявляючись у пізнавальній діяльності когнітивно-стильового створення (когнітивного стилю), шляхи організації роботи з інформацією, яким суб'єкт надає перевагу, дозволяють говорити про ефективне або неефективне рішення ним пізнавальних задач, з точки зору кінцевого результату.



1. Когнітивний напрямок стильових феноменів


Історії психології відомо чотири напрямки вивчення стильових феноменів: „когнітивні стилі, стилі лідерства та керівництва, індивідуальні стилі діяльності, стилі життя." Передумовами вивчення стильових феноменів стали уявлення А. Адлера, засновника індивідуальної психології. Саме його вважають основоположником одного із напрямків вивчення - когнітивних стилів. Поняття "стиль" було використане А. Адлером для пояснення індивідуальної своєрідності життєвого шляху особистості індивідуальні деформації в організмі та психіці, а також дефекти соціальних взаємовідносин дитини у сім'ї та поза нею створюють умови для постійного виникнення загрози заниженої або негативної соціальної оцінки. Тому із раннього дитинства створюється особлива індивідуальна стратегія і тактика поведінки, за допомогою якої людина захищається від усвідомлення свої неповноцінності і намагається досягти домінування. А. Адлер звертається до поняття стиль як до "характеристики системи цілей, які ставить перед собою людина, захищаючи свою соціальну повноцінність". Стиль життя індивід не створює, але стиль формується, завдяки властивостям організму та соціальним умовам. Починаючи з Г. Олпорта, поняття "стиль" застосовується для рішення зовсім іншої проблеми, для пояснення єдиного особистісного джерела багатообразності функціональних психічних проявів. Під стилем розуміється характеристика особистості "інструментального порядку" В. Штерна. Г. Олпорт до характеристики особистості відносить "шляхи та прийоми, за допомогою яких забезпечуються мотиви, і ті функціонально-динамічні особливості, за допомогою яких формуються операції". На початку 50-х років ставиться задача більш тісно зближення особливостей особистості та сприймання, які виражаються в необхідності зрозуміти соціальну детермінованість та індивідуальні відмінності в сенсорно-перцептивні організації. Однією із цікавих і багатообіцяючих спроб рішення проблеми особистісної зумовленості психічного у руслі когнітивної психології стало виділення когнітивних стилів, які виступають об'єднуючим початком між мисленням і особистістю, відображаючи міру диференціації афективного від інтелектуального, поєднують у собі індивідуальні відмінності потребнісно-мотиваційного та перцептивного порядку. Поняття когнітивних стилів залучалося для пояснення природи стійких особистісних конструктів у пізнавальній діяльності Основоположниками когнітивно-стильового напрямку вважають таких вчених як Р. Гарднер, Дж. Кляйн, Г. Уткін. Г. Уікіним у 1956 р. було використане поняття стиль для характеристики пізнавальної сфери суб'єкта Цей напрямок продовжує своє існування і сьогодні. Дослідниками виділено більш ніж 20 різних стильових конструктів. Разом з тим, визначаються і загальні відмінні ознаки: стиль є інструментальна характеристика перцептивної та інтелектуальної діяльності людини; він стійкий у часі і в різних ситуаціях; стиль відображає якісну своєрідність психічної діяльності Найбільш поширеним та найбільш визнаним є визначення німецького психолога Г. Ютауса Когнітивні стилі - це гіпотетичні конструкти для позначення переваги використовування людиною способів сприйняття, мислення та дій Когнітивні стилі та їх параметри виділяють в залежності від того, чи беруться за основу особливості сприйняття, формування понять, класифікації, прийняття рішення чи проблемне мислення. Перша підстава для класифікації - дифференційованість від поля сприйняття. У психології "поле" - сукупність переживань суб'єктом актуальних збудників його активності; характеризується поведінка суб'єкта у тій чи іншій ситуації в залежності від прийнятої ним орієнтації. Поняття "диференційованість поля було введене Г. Уткіним, та визначене, як біполярна якість особистості, яка може варіювати у межах від полезалежності до поленезалежності. Ним були виділені полезалежний (глобальний, залежний від даного поля сприйняття) га поленезалежний (незалежний від даного поля сприйняття) когнітивні стилі. Визначення залежності-незалежності від поля було сформульоване Г. Уіткіним та його групою під час вивчення особливостей організації сприйняття у людей із різними індивідуально-психологічними характеристиками. Конструкт полезалежності оснований на гіпотезі про психологічну диференціацію. Суть даної гіпотези полягає у тому, що психологічні системи індивідуальності людини, розвиваючись, приймають вигляд все більшої прогресивної диференціації (другими словами, все більш структуризуються та впорядковуються). Цей процес у свою чергу призводить до збільшення артикульованості сприйняття, тобто до посилення здібності людини аналізувати та структуризувати свій життєвий досвід. Згідно із поглядами Г. Уіткіна та його групи, психологічна диференціація пов'язана із такими ж процесами в інших психологічних структурах, взаємопов'язаних із нею. Таким чином, психологічна диференціація у декількох областях відображаються у степені артикульованості суб'єкта. Полезалежність - поленезалежність, перш за все, відображає міру поєднання особистісних та пізнавальних параметрів індивіда Діагностується ступінь полезалежності за допомогою тестів вміщення фігур (ТВФ), які були розроблені Г. Уіткіним та його співавторами. У цих тестах від респондента вимагається відшукати деяку просту фігуру на пред'явленому малюнку більшої чи меншої складності. Існують індивідуальна форма тесту "Вміщені фігури" та групова форма тесту. Друга підстава для класифікації - тип реагування. Відносно типу реагування виділяється рефлексивний та імпульсивний когнітивні стилі. Рефлективність-імпульсивність розуміється як стійка тенденція суб'єкта показувати у ситуації невизначеності повільну реакцію, при більш підготовленій відповіді, або швидку реакцію при меншому ступені дослідження стимульного поля, і, як наслідок, більшою кількістю помилок.] Рефлексивність-імпульсивність охоплює тенденцію до рефлексії у процесі прийняття рішення при дуже складних умовах, а саме: коли декілька можливих альтернатив складають основу для вибору однієї, найбільш ймовірної. Вперше у американській психологічній літературі когнітивний стиль "рефлексивність-імпульсивність" був описаний у працях Джорджа Кагана Дане поняття було введене для розведення індивідуальних особливостей поведінки при вирішенні задач. Найбільш кращим матеріалом для дослідження цього стилю стали завдання, які дозволяють легко розкрити стратегію респондента у процесі прийняття рішення, серед множини даних Визначення змінної "рефлексивність-імпульсивність" втілюється в більшості випадків за допомогою тесту встановлення відповідності, який був розроблений Д. Каганом. У даному тесті респондент повинен порівняти контурне зображення знайомого йому предмета із шістьма схожими на нього малюнками та знайти ідентичне зображення. Вимірюється латентний час правильної відповіді та фіксується кількість помилкових рішень. Третя основа для класифікації - особливості сприйняття та уявлень, яка описується параметром "ригідність". Ригідність - це ускладнення у зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, об'єктивно вимагаючи їх перебудови. Когнітивна ригідність полягає у труднощах перебудови сприйняття та уявлень у зміненій ситуації. Ригідність - це міра здібності суб'єкта перемагати інтерферуючі фактори і орієнтуватися на них у реалізовуючих способах дій. Рівень ригідності, яка проявляється суб'єктом, зумовлюється взаємодією його особистісних якостей і характером соціального середовища, включаючи ступінь" складності задачі, її зацікавленості для нього (суб'єкта), наявність небезпеки, монотонність стимулу Четверта підстава для класифікації - когнітивна диференційованість. У залежності від когнітивної диференційованості виділяють параметри "простота-складність". У основі виділення даного стилю лежить концепція "особистісних конструктів" Дж. Келлі (відомий американський психолог). Суть даної концепції полягає у тому, що організація психічних процесів особистості визначається тим, як вона конструює майбутні події. Людина трактується як дослідник, який постійно будує свій образ дійсності за допомогою індивідуальної системи категоріальних шкал - особистісних конструктів - і висуває гіпотезу про майбутні події на основі свого образу дійсності. Не підтвердження цих гіпотез призводить до більшої чи меншої перебудови системи особистісних конструктів, яка дозволяє збільшити адекватність послідуючих суджень. Когнітивна складність - міра понятійної диференціації, багатообразності і впорядкованості категорій, які застосовуються для класифікації об'єктів зовнішнього світу і соціального оточення. Когнітивна складність визначається кількістю основ для класифікацій, якими індивід свідомо чи несвідомо користується при диференціації об'єктів будь-якої змістової області. Діагностується за допомогою методики репертуарних решіток, розробленої Дж. Келлі П'ята підстава для класифікації - особливості побудови класифікації на її основі виділяється когнітивний стиль "узагальненість категорій" із параметрами - "глобальне-специфічне". Поняття "глобальне-специфічне" було введене Р. Гарднером, відомий американський психолог. Узагальненість категорій відображає детальність катетеризації і описується як широкий або вузький "діапазон еквівалентності". Індивіди характеризуються спектром еквівалентності, якщо поділяють знайомі об'єкти на більше число груп малого об'єму, відповідно індивіди характеризуються широким спектром еквівалентності, якщо створюють меншу кількість груп більшого об'єму. Перевага більшої чи меншої узагальненості категорій спостерігається у розумінні значень слів та в оперуванні поняттями, у феномені константності форми, величини та освітленості, а також у здібності відрізняти людей один від одного у процесі сприйняття та диференційовано їх оцінювати. Діагностуються методиками та класифікацією. Шоста підстава для класифікації - концептуалізація, яка описується параметрами "абстрактність-конкретність". "А6ярактшсть-конкретшсть" розглядається як рівні концептуальної диференціації. Поняття концептуальної диференціації ввели Г. Шродер та його колеги. Воно описує рівень абстрагування при сприйнятті та інтегративну складність мислення. При конкретній концептуалізації інформація сприймається в жорсткій просторово-часовій прив'язаності до джерела, вміщуються у наглядні, відносно нерухомі схеми, що може вести до її огрубілості та спотворення. На протилежному полюсі - при абстрактній концептуалізації - інформація переробляється у відповідності із широкими ієрархічними правилами зв'язку, включається в більш загальні понятійні системи і як наслідок, є більш доступною для використання. Абстрактність є необхідною умовою категоризації. За її допомогою формуються узагальнені образи дійсності, які дозволяють виділити в ній значимі для діяльності зв'язки та відношення об'єктів, відгородивши їх від інших. Діагностуються методиками на узагальнення. Таким чином, психологи виділяють різні когнітивні стилі та їх параметри, в залежності від того, як підстава лежить в основі класифікації. Дослідниками виділено та теоретично обґрунтовано шість підстав, на основі яких виділено когнітивні стилі: диференційованість поля, тип реагування, ригідність, когнітивна диференційованість, особливості побудови класифікації, концептуалізація. Найбільш теоретично обґрунтовані і набули найбільше визнання когнітивні стилі, які були виділені на основі диференційованості поля та типу реагування. При дослідженні когнітивних стилів "полезалежність поленезалежність" зарубіжні дослідники відмітили, що ступінь залежності від поля сприйняття - суттєвий момент, який визначає структуру, та направленість психічних процесів. Використання особистістю внутрішніх референтів (орієнтація на себе) свідчить про незалежність від поля оточення, впливу зовні. Ця незалежність однозначно виражається у перевазі аналізу як сприйняття, так і в мисленні; тут вона виступає як загальна характеристика відображення всіх рівнів дійсності, являє собою вміння людини розкласти той, чи інший предмет (ситуацію) на окремі частини, згідно з умовами задачі. Аналогічно розглядається полезалежність, в основі якої лежить недостатнє вичленення "Я" від "не-Я", як наслідок - використання зовнішніх референтів (орієнтація на оточення), що втілюється в "синтетичності" та синкретичності пізнавальної сфери суб'єкта Синтетичність однаково (без змін) проявляється від сприйняття до мислення; вона рівнозначна оперуванню складними, склеєними поняттями чи образами, у невмінні виділити компоненти структури пред'явленого стимулу. Полезалежність - поленезалежність звично розглядається у якості "пронизуючої" характеристики, яка пронизує усі рівні психічного розвитку. Це підтверджують кореляційні відношення між залежністю - незалежністю і самооцінкою особистості, рівнем її інтелектуального розвитку і т.д. Стійкі відмінності у переважаючих перцептивних стратегіях тягнуть за собою і відмінності у навчальній діяльності. Поленезалежні люди вчаться у цілому краще, ніж полезалежні. Особливо вірогідна перевага у випадках завдань, тісно пов'язані із сприйняттям, які базуються на наглядному уявленні матеріалу та потребуючих тонких сенсорних відмінностей. Гуднау робить висновок, що незалежні від поля індивіда включаються у процес навчання скоріше як його активні учасники, ніж глядачі. Тому в ефективності навчання незалежних від поля суб'єктів ведучу роль відіграє у них наявність внутрішньої мотивації. Навчання ж поле залежних суб'єктів є більш ефективним у ситуаціях негативного підкріплення. Особливості сприйняття, які переважають у суб'єкта є індивідуально-типовими, але одночасно з цим залежать відвіку індивіда Постулювалося збільшення поленезалежності із віком. Найбільш точні дані були отримані у лонгітюдному дослідженні двох груп, одна з яких спостерігалась із 8 до 13 років, а друга із 10 до 24 років. Було зафіксовано зростання незалежності поля 17 років. У подальшій роботі ця змінна залишалась на місці. При цьому індивідуальна ступінь полезалежності є на диво стабільною: хто сприймав полезалежно у 10 річному віці, зберігає цей тип сприйняття і в 24 роки. Дана закономірність є справедливою і для інших параметрів когнітивного стилю: їх вираженість змінюється на протязі онтогенетичного розвитку, але залишається на рідкість стабільною у кожної даної людини. При вивченні когнітивного стилю рефлексивність - імпульсивність експериментальне було показано, що ті люди, які відповідають дуже швидко, багато помиляються (імпульсивність), в той час коли ті респонденти, які використовують паузи для пошуку альтернативи, частіше праві у відповіді. Суб'єкт із вираженою імпульсивністю бажає швидкого успіху, після того, як прочитає завдання одразу дає відповідь, але майже завжди невірну. Суб'єкти, що використовують у процесі пізнання рефлексивні стратегії (надалі будемо умовно їх називати "рефлексивними") навпаки намагаються не допускати помилок. Вони довго думають над завданням, розглядаючи можливі рішення. Рефлексивні індивіди тільки після цього дають відповіді. Каган, Пірсон довели, що за час відповіді тексту прямо пов'язаний із кількістю окремих поглядів на фігури. Чим більший час відповіді, тим більше окремих поглядів на стандарт і варіант. "Рефлексивні" респонденти більш точно оцінюють стимули. Драйк довів, що рефлексивні респонденти послідовно збирають більше інформації про стимули перед відповіддю Другі дослідники підтвердили ці висновки та описали специфічні стратегії (скануючі), які використовують у своїй пізнавальній діяльності рефлексивні респонденти та респонденти із вираженою імпульсивністю (на далі імпульсивні").


Случайные файлы

Файл
12983-1.rtf
146857.rtf
47297.rtf
149233.rtf
20197.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.