Динамічна психологія й психосинтез (132779)

Посмотреть архив целиком













Динамічна психологія й психосинтез



Перші оригінальні відкриття в області дослідження психології самосвідомості були зроблені П’єром Жані. Вивчаючи явища «психічного автоматизму», він виявив, що є такі форми психічної діяльності, які не залежать від свідомості пацієнта, що існують навіть дійсні «другі особистості», які живуть, не стикаючись із повсякденною особистістю людини, і здатні підмінювати її.

Незабаром після Жані до дослідження несвідомих психічних процесів звернувся віденський лікар Зиґмунд Фрейд. Відправним пунктом для нього послужив катарсичний метод Брейера - відродження у свідомості пацієнта забутої психічної травми, що викликала симптоми захворювання, і вивільнення пов'язаних з нею сильних емоцій. Сам Брейер застосовував із цією метою гіпноз, але Фрейд незабаром виявив, що того ж результату можна досягти за допомогою двох властиво психоаналітичних методів, а саме: методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Фрейд показав, що різні фізичні симптоми й психологічні порушення викликаються інстинктами, потягами, фантазіями й т.д., які сховані в несвідомому й утримуються там за допомогою різних захисних механізмів. Він виявив також, що багато проявів нашого повсякденного життя - сновидіння, жарту, випадання з пам'яті, помилки й помилки в поводженні - і навіть деякі добутки живопису й літератури зобов'язані своїм виникненням тим же психологічним механізмам, які визначають патологічні симптоми у випадку хвороби.

У Фрейда було багато учнів і послідовників. Деякі з них вносили в його навчання різні доповнення й зміни, не виходячи при цьому за рамки класичного психоаналізу; такі Карл Абрагам, Шандор Ференці, Вільгельм Штекель, Мелани Клейн й інших. Навпроти, ряд його перших учнів і співробітників устав на незалежні й навіть ворожі позиції, створивши свої власні методи, концепції, а іноді й школи. Найбільш відомі з них Альфред Адлер, що підкреслював важливість прагнення до самоствердження або волі до влади; Карл Юнг, що досліджував більше глибокі шари несвідомого, виявив там колективні по своїй природі образи й символи, а також зробив оригінальний внесок у класифікацію й опис психологічних типів;

Отто Ранк, що надавав особливого значення проблемі відокремлення і єднання, а також функції волі. Згодом Карен Хорні вказала на важливість актуальних конфліктів і потреби в безпеці, а Еріх Фромм підкреслив роль соціального тиску на індивіда.

Якщо ми звернемося тепер до більше широкої області, то виявимо, що значний внесок у справу пізнання й удосконалювання природи людини внесли й менш відомі для неспеціалістів галузі медицини й психології, а також незалежні культурні руху. До їхнього числа ставляться:

1. Психосоматична медицина, що бурхливо розвивалася в останні роки й показала, що будь-які захворювання, включаючи багато хвороб органічного характеру, у великій мері обумовлені впливом психологічних факторів.

2. Психологія релігії, що вивчає різні прояви релігійної свідомості й містичних станів. У цій області працює багато дослідників; тут можна згадати Вільяма Джемса з його класичною книгою «Різноманіття релігійного досвіду», Андерхил, Хейлера, У. Холу й інших. Останнім часом з'явився ряд книг, у яких обговорюється зв'язок між психологією й релігією.

3. Дослідження зверх свідомого (і його проявів типу інтуїції й осяяння), геніальності, творчій діяльності, а також психології обдарованих дітей.

4. «Психічні дослідження», або парапсихологія, одержала свій розвиток у працях таких учених, як Джемі, Лодж, Рише, Джилі, Ості, Раїн й інших. Вони засвідчили існування наднормальних психофізичних здатностей: поза чуттєвого сприйняття, ясновидіння, телепатії й телекінезу. Було зібрано також багато матеріалів про життя після смерті.

5. Східна психологія (особливо індійська), як древня, так і сучасна. У цей час її досягнення починають інтегруватися з досягненнями західної психології.

6. «Творче розуміння» - плин, що особливо підкреслює творчу силу духовного розуміння. Головним поборником цього напрямку є Герман Кейзерлинг, що роз'ясняв його у своїх численних добутках й в «Школі Мудрості», довгий час працював у Дармштадте (Німеччина).

7. Холістичний підхід і психологія особистості. Ідея такого підходу, спочатку висунута Шмутцем у його книзі «Холізм й еволюція», була прийнята багатьма американськими психологами й психіатрами, такими як Олпорт, Ангьял, Голдстейн, Маслоу, Мерфи, Перлз, Прогофф. Погляди зазначених авторів добре резюмовані Келвином Холом у книзі «Теорії особистості». Паралельно у Швейцарії розвивався рух за назвою «Лікування особистості», початок якому дав Турньє з Женеви, а продовжили Медер, Бодуан й інші.

8. Міжособистісна й соціальна психологія й психіатрія, а також антропологічне вивчення людини. Цей широкий рух містить у собі різні незалежні напрямки. Ми знаходимо тут Салливана з його «Міжособистісною теорією психіатрії», Курта Левина, потім дослідників групової динаміки з Мічиганського університету, дослідників людських взаємин з Гарвардського університету, роботи П. Сорокіна (також з Гарварда) про альтруїстичну любов і т.д.; у Європі акцент на моральних і соціальних аспектах психіатрії роблять Барук і Хаузер. Антропологічний підхід досить повно представляє, наприклад, Маргарет Мид.

9. «Активні методи лікування й розвитку особистості». Спочатку виникли гіпноз, вселяння й самонавіяння, описані представниками двох «Нансийських шкіл» (Льебо, Бернгейм, Куе) і, з більшою науковою строгістю, Бодуаном; далі йде аутогенне тренування Шульца, «пробуджений сон» Дезуаля, раціональний підхід Еллиса й Харпера, медитативний метод Хаппиха, психодрама Морено й інші форми групової психотерапії, наприклад, Баха й Берні. Крім того, існує безліч методів розвитку окремих психічних функцій - пам'яті, мислення, уяви й волі.

Щоб проілюструвати дану концепцію, ми скористаємося наведеною нижче схемою. Зрозуміло, це схематичне й украй спрощене зображення, здатне дати лише структурне, статичне, чи не «анатомічне» подання про будову нашого внутрішнього миру, тоді як більше важливий саме динамічний його аспект. Однак тут, як і у всякій науці, кроки повинні бути послідовними, а уточнення поступовими. Маючи справу з такою пластичною й невловимою реальністю, як наше психічне життя, важливо не випускати з очей головні її напрямки й існуючі між ними корінні розходження; у противному випадку численні деталі можуть заслонити від нас цілісну картину й перешкодять усвідомити значення, призначення й цінність різних її частин.

Дійсний перелік носить увідно-ознайомлювальний характер, а список згаданих дослідників далеко не повний. Єдине призначення цього короткого огляду - показати, як різноманітні й несхожі шляхи, що ведуть до розкриття таємниць людини.

Однак «людина з вулиці» і навіть багато хто ви неосвічені люди не обтяжують себе самоспостереженням і не бачать цієї різниці, - вони пасивно пливуть по поверхні «потоку думки», ототожнюючи себе з кожною наступною хвилею, зі змістами, що переміняються, своєї свідомості.

Вище Я

Свідоме «я», як правило, не тільки занурене в потік змістів свідомості, але, очевидно, зовсім зникає, коли ми засинаємо, зомліваємо, є під впливом наркозу, наркотиків або в стані гіпнозу. Але, коли ми пробуджуємося або опритомнюємо, «я» таємничим образом з'являється знову, невідомо як і звідки, - факт, при ближчому розгляді, дійсно незбагненний і збиває з користі. Цей факт змушує нас припустити, що за або над свідомим «я» існує щире Я, постійний центр, з якого «я» повертається у свідомість.

З'ясувати, чи дійсно існує Я, можна різними шляхами. Багато з людей, які випробували більш-менш тривале свідоме збагнення Я, дорівнювали це переживання за рівнем вірогідності до переживання мандрівника, що вступив на невідому раніше землю. Подібні свідчення можна знайти в «Космічній свідомості» Р. М. Бака, «Третьому Органоне» П. Д. Успенського, «Містицизмі». Андерхил й інших книгах. Я можна усвідомити також завдяки використанню деяких психологічних методик, «пробудженого сну» Дезуаля, прийомів Раджа Йоги й т.д.

Крім того, у нас є підтримка з боку таких філософів, як Кант і Гербарт, які провели ясне розмежування між емпіричним его й ноуменальним, реальним Я. Це Я перебуває над потоком думки й станами тіла й не піддане їх.

Вище Я в жодному разі не слід змішувати із фрейдовським супер-его («поверх-я»), що, відповідно до теорії Фрейда, являє собою не дійсне «я», а штучний продукт. Вище Я відрізняється також від будь-яких концепцій «я», або его, а особисте, свідоме «я» варто розглядати як його відбиття, «проекцію» на поле особистості. На даному етапі психологічного вивчення вищого Я о ньому не можна сказати майже нічого певного; але важливість цього синтезуючого центра служить гарним гарантом подальших досліджень.

Колективне несвідоме

Людські істоти не відірвані друг від друга, це не «монади без вікон», як уважав Лейбниц. Часом людина може випробовувати суб'єктивне почуття відірваності, самітності, однак усвідомлює цей факт концепції не відповідають дійсності ні в психологічному, ні в духовному плані.

Зовнішню лінію овалу діаграми варто розглядати не як «відділяючу», а як «розмежувальну». Її варто розглядати як аналог клітинної мембрани, що забезпечує постійний активний обмін речовин між організмом і кліткою. Між нами й іншими людьми увесь час протікають процеси «психічного осмосу», протікають вони також між нами й навколишньої нас психічним середовищем. Остання відповідає тому, що Юнг назвав «колективним несвідомим»; але він не дав ясного визначення цьому терміну, відносячи до колективного несвідомого різні й навіть протилежні по своїй природі елементи, а саме: примітивні архаїчні структури й вищу, новаторську діяльність поверх свідомого порядку.


Случайные файлы

Файл
81578.rtf
94976.rtf
60004.rtf
8598-1.rtf
prnalog.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.