Мислення як пізнавальний процес (132557)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і сприйнять (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі), і такими властивостями і відносинами, які можна пізнати лише опосередковано і завдяки узагальненню, тобто за допомогою мислення. Мислення – це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними.

Перша особливість мислення – його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме – через відоме. Мислення завжди спирається на дані плотського досвіду – відчуття, сприйняття, уявлення – і на раніше придбані теоретичні знання. Непряме пізнання і є пізнання опосередковане.

Друга особливість мислення – його узагальненість. Узагальнення як пізнання загального і істотного в об'єктах дійсності можливо тому, що всі властивості цих об'єктів пов'язані один з одним. Загальне існує і виявляється лише в окремому, в конкретному.

Мислення – вищий ступінь пізнання людиною дійсності. Плотською основою мислення є відчуття, сприйняття і уявлення. Через органи чуття – ці єдині канали зв'язку організму з навколишнім світом – поступає в мозок інформація. Зміст інформації переробляється мозком. Найбільш складною (логічної) формою переробки інформації є діяльність мислення. Вирішуючи розумові задачі, які перед людиною ставить життя, він роздумує, робить висновки і тим самим пізнає суть речей і явищ, відкриває закони їх зв'язку, а потім на цій основі перетворить мир.

Мислення виступає головним чином як рішення задач, питань, проблем, які постійно висуваються перед людьми життям. Рішення задач завжди повинне дати людині щось нове, нові знання. Пошуки рішень іноді бувають дуже важкими, тому розумова діяльність, як правило, – діяльність активне, вимагаюче зосередженої уваги, терпіння. Реальний процес думки – це завжди процес не тільки пізнавальний, але і емоційно-вольовий.

Мислення – функція мозку, результат його аналітико-синтетичної діяльності. Воно забезпечується роботою обох сигнальних систем при провідній ролі другої сигнальної системи. При рішенні розумових задач в корі мозку відбувається процес перетворення систем тимчасових нервових зв'язків. Знаходження нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв'язків в новому поєднанні.



1. Поняття мислення


В процесі відчуття і сприйняття людина пізнає навколишній світ в результаті безпосереднього, плотського його віддзеркалення. Проте внутрішні закономірності, суть речей не можуть відобразитися в нашій свідомості безпосередньо. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Чи визначаємо ми, дивлячись у вікно, по мокрих дахам, чи був дощ або встановлюємо закони руху планет – в тому і іншому випадку ми здійснюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами опосередкований, зіставляючи факти. Людина ніколи не бачив елементарної частинки, ніколи не бував на Марсі, проте в результаті мислення він одержав певні відомості і про елементарні частинки матерії і про окремі властивості планети Марс. Пізнання засноване на виявленні зв'язків і відносин між речами.

Пізнаючи мир, людина узагальнює результати плотського досвіду, відображає загальні властивості речей. Для пізнання навколишнього світу недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні пізнавальні задачі.

Мислення дає відповідь на такі питання, які не можна вирішити шляхом безпосереднього, плотського віддзеркалення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.

Мислення – опосередковане і узагальнене віддзеркалення істотних, закономірних взаємозв'язків дійсності. Це узагальнена орієнтація в конкретних ситуаціях дійсності. У мисленні встановлюється відношення умов діяльності до її мети, здійснюється перенесення знань з однієї ситуації в іншу, перетворення даної ситуації у відповідну узагальнену схему. Встановлення загальних взаємозв'язків, узагальнення властивостей однорідної групи явищ, розуміння суті конкретного явища як різновиди певного класу явищ – така суть людського мислення.

Але мислення, виходячи за межі відчуттів і сприйняття, завжди залишається нерозривно пов'язаним з плотським віддзеркаленням дійсності. Узагальнення формуються на основі сприйняття одиничних об'єктів, а їх істинність перевіряється практикою.

Мислення, будучи ідеальним віддзеркаленням дійсності, має матеріальну форму свого прояву. Механізмом мислення людини є прихована беззвучна, внутрішня мова. Вона характеризується прихованою, непомітною людини артикуляцією слів, мікрорухами органів мови. Останні пов'язані збудженнями в зоні кори головного мозку. Особливістю внутрішній мові є її скороченість, конспективність, згорненість. Але при виникненні розумових утруднень внутрішня мова приймає розгорнену форму і нерідко переходить в шепітну або гучну мову. Це дозволяє краще аналізувати і закріплювати абстрактний мовний матеріал:

формулювання, умови завдань і т. п.

Мислення соціально обумовлене, воно виникає лише в суспільних умовах існування людини, воно засноване на знаннях, тобто на суспільно-історичному досвіді людства. Мислення людини було безпосередньо вплетено в його матеріальну діяльність, людина мислила, діючи практично. Але поступово з практичних дій виділялися самостійні розумові, розумові дії, які готують орієнтують практичні дії. В процесі історичного розвитку розумові дії стали підкорятися певним логічним правилам; постійно повторюючись і перевіряючись на практиці, ці правила закріплювалися в свідомості людини і набули для нього аксіоматичного характеру.



2. Психологічна суть мислення і його особливості


Мислення як феномен, що забезпечує родову особливість людини, в структурі психіки людини відноситься до психічних пізнавальних процесів які забезпечують первинне віддзеркалення і усвідомлення людьми дій навколишньої дійсності.

Традиційні в психологічній науці визначення мислення звичайно фіксують два його істотних ознаки: узагальненість і опосредствованность.

Тобто мислення є процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення дійсності в її істотних зв'язках і відносинах. Мислення представляє собою процес пізнавальної діяльності, при якому суб'єкт оперує різними видами узагальнень, включаючи образи, поняття і категорії.

Суть мислення – у виконанні деяких когнітивних операцій з образами в внутрішній картині миру. Ці операції дозволяють будувати і добудовувати змінну модель світу.

Специфічність мислення полягають в тому, що:

– мислення дає можливість пізнати глибинну суть об'єктивного світу закони його існування;

– лише в мисленні можливо пізнання того, що стає, змінюється світу, що розвивається;

– мислення дозволяє передбачати майбутнє, оперувати з потенційно можливим планувати практичну діяльність.

Процес мислення характеризується наступними особливостями: носить опосередкований характер; завжди протікає з опорою на наявні знання; виходить з живого споглядання, але не зводиться до нього; у ньому відбувається віддзеркалення зв'язків і відносин в словесній формі; пов'язано з практичною діяльністю людину.



3. Типологія і якості мислення


Форми мислення. У психологічній науці розрізняють такі логічні форми мислення як: поняття; думки; висновки.

Поняття – це віддзеркалення в свідомості людини загальних і істотних властивостей предмету або явища. Поняття – форма мислення, яка відображає одиничне і особливе, таке, що є одночасно і загальним. Поняття виступає і як форма мислення, і як особлива розумова дія. За кожним поняттям приховано особлива наочна дія.

Загальне поняття є думка, в якій відображаються загальні, істотні

і відмітні (специфічні) ознаки предметів і явищ дійсності.

Одиничне поняття є думка, в якій відображені властиві тільки окремому предмету і явищу ознаки.

Залежно від типу абстракції і узагальнень, лежачих в основі поняття бувають емпіричними або теоретичними.

Емпіричне поняття фіксує однакові предмети в кожному окремому класі предметів на основі порівняння

Види мислення

У психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення по таких різних підставах як:

1) генезису розвитку;

2) характеру вирішуваних задач;

3) ступені развернутости;

4) ступені новизни і оригінальності;

5) засобам мислення;

6) функціям мислення і т.д.

1. По генезису розвитку розрізняють мислення:

наочно-дієве;

наочно-образне;

словесно-логічне;

абстрактно-логічне.

Наочно-дієве мислення – вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарний вид мислення, що виникає в практичній діяльності і що є основою для формування складніших видів мислення.

Наочно-образне мислення – вид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетвориться в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення – вид мислення, здійснюваний допомоги логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати істотні закономірності і неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.


Случайные файлы

Файл
72982-1.rtf
169861.rtf
61776.rtf
93982.rtf
167483.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.