Девіантна поведінка (132294)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Види девіантної поведінки

2. Динаміка девіантності



Вступ


Існують різні підходи до оцінки поведінкової норми і девіації, нормоцентрічеський припускаючий оцінку діяльності людини з позиції її відповідності нормі - соціальної, психологічної, етнокультуральної, вікової, тендерної, професійної, феноменологічної - і нозоцентрічної (психіатричний), розглядаючий поведінку з позицій пошуку і виявлення симптомів хвороби, психопатології.

В соціальних науках "норма" - це інтервал, "оптимальна зона, в межах якої система не переходить на патологічний рівень". З цієї точки зору проблема "ненормальності" виявляється в прикордонних станах. В цілому, соціальна норма - це соціальні явища, які не представляють реальної загрози фізичному і соціальному виживанню людини.

Проблемну поведінку часто називають девіантною, відхиляється. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. На практиці психологи нерідко стикаються не з тим, що відхиляється, а з дорослими, що не приймаються, відкиданими, відхилюваними, поведінкою. Це часто виявляється в повсякденній педагогічній практиці.

З позицій самого підлітка поведінка, що розглядається дорослими як що відхиляється, вважається "нормальною", відображає прагнення до пригод, завоювання визнання, випробуванню меж дозволеного. Пошукова активність підлітка служить розширенню меж індивідуального досвіду, мінливості поведінки і, отже, життєздатності і розвитку людського суспільства. З цих позицій поведінка, що відхиляється, природно і необхідно. Не випадково відзначає, що в період дорослішання важко провести межу між нормальною і патологічною поведінкою.

Тому, дотримуючись думки М.Ю. Кондратьева, О.Б. Крушельніцкой, Н.І. Озерецкого, можна припустити, що девіантом можна називати того підлітка, який не "просто одноразово і випадково відхилився від поведінкової норми, а постійно демонструє девіантну поведінку", що носить соціально-негативний характер.


1. Види девіантної поведінки


Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, наявність явної або прихованої психопатології, що має на увазі. Цю групу складають наступні типи: астеніки, шизоїди, епілептоїди і особи з акцентуйованим характером. По-друге, ця поведінка, що порушує якісь соціальні і культурні норми, особливо правові. Воно виражається у формі провини або злочинів. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінці.

На підставі ключових положень робіт вітчизняних і зарубіжних учених слід визнати доцільність розподілу девіантної поведінки на злочинну (кримінальне) і аморальну, аморальну (не несуче за собою кримінальної відповідальності). Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського гуртожитку, виявляється в різних формах соціальної патології - пияцтві, наркоманії, крадіжці. Зв'язок між цими видами поведінки полягає в тому, що здійсненню злочинів передує аморальна поведінка. Як не різні форми девіантної поведінки, за твердженням І.С. Кону, вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивність і протиправна поведінка утворюють єдиний блок, так що залучення підлітка в один вид девіантних дій підвищує вірогідність його залучення також і в іншій. Протиправна поведінка, у свою чергу, хоча і не так жорстко, пов'язано з порушенням норм психічного здоров'я. До деякої міри співпадають і сприяючі девіантній поведінці соціальні чинники (шкільні труднощі, травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури або групи).

У вітчизняній і зарубіжній психології розглядаються різні типи (різновиди) девіантної поведінки, виділені з урахуванням особливостей взаємодії індивіда з реальністю, механізмам виникнення поведінкових аномалій, а також особливий тип девіацій, обумовлений гіперздібностями. Приводяться форми, що включають клінічні прояви відхилень від норми, - делінквентної, аддіктивної, патохарактерологичне, психопатологічне, на базі соромливості (В.Д. Мендельовіч).

Багато дослідників до найпоширеніших причин походження девіантних явищ відносять несприятливу соціальну ситуацію розвитку дитини і комплекс його психологічних, властивостей (особливості темпераменту, характеру, особи), які привертають до девіацій. Саме це поєднання в кримінальній психології розглядається як механізм злочинної поведінки (В.Ф. Пирожков). Іншим механізмом поведінки неповнолітніх, що відхиляється, є деформація особи в результаті порушених соціальних відносин з дорослими і однолітками. X. Ремшмідт, вважаючи регулятором поведінки людини його особові якості, відзначає, що поведінка підлітків, що відхиляється, часто зв'язана з певним оточенням і типом ситуацій.

Конкретні причини поведінки неповнолітніх, що відхиляється:

1) прагнення отримати сильні враження;

2) захворювання дитини;

3) підвищена збудливість, невміння контролювати себе;

4) неблагополучна ситуація в сім'ї;

5) прагнення до самостійності і незалежності;

6) недолік знань батьків про те, як справлятися з важкими педагогічними ситуаціями;

7) відставання в навчанні;

8) зневага з боку однолітків;

9) нерозуміння дорослими труднощів дітей;

10) недостатня упевненість дитини в собі;

11) негативна оцінка дорослими здібностей дітей;

12) стресові життєві ситуації;

13) напружена соціально-економічна ситуація в житті дитини (погана забезпеченість, безробіття батьків);

14) приклади насильства, жорстокості, безкарності, одержувані із ЗМІ;

15) надмірна зайнятість батьків;

16) конфлікти з батьками;

17) велика кількість заборон з боку батьків (педагогів);

18) постійні нарікання, лайка в сім'ї;

19) слабкість інтелектуальної сфери дитини;

20) підвищена комунікативність дітей;

21) низький рівень емоційно-вольового контролю у дітей;

22) самотність, нерозуміння іншими;

23) зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);

24) нездатність дітей чинити опір шкідливим впливам;

25) генетична схильність;

26) нерівномірність психофізичного і статевого дозрівання;

27) відсутність навиків соціальної поведінки;

28) зниження культури, інтелектуального рівня;

29) маса вільного часу;

30) нудьга, "просто так";

31) бажання звернути на себе увагу;

32) неповні сім'ї;

33) економічна нестабільність;

34) вплив вулиці.

Серед причин підлітковій і юнацькій девіантності гущавині всього зустрічаються:

причини, пов'язані з психічними і психофізіологічними розладами;

причини соціального і психологічного характеру;

причини, пов'язані з віковими кризами. Відома і нині популярна точка зору И.А. Невського про те, що відхилення у підлітків викликані не якимись жорсткими особовими конструктами, а якимись особливостями, що привертають до формування тих або інших девіантних або делінквентних елементів в поведінці.

В дослідженні Н.В. Майсак встановлено, що особові особливості молодших підлітків з девіантною і нормативною поведінкою схожі в основних своїх характеристиках - в рівні напруженості, підвищенні екстравертності, емоційній збудливості, пов'язаній з початком підліткової кризи, - але відрізняються своєрідністю особових рис. Тоді як молодшому підлітку з нормативною поведінкою властива соціальна лабільність, операціональна напруженість, емпатія, товариськість, орієнтація на соціальні норми і цінності, інтелектуальність, а також позитивний образ батьків, що свідчить про позитивно забарвлені взаємостосунки підлітка в сім'ї, підліток з девіантною поведінкою має свої особливості:

негативну психічну напруженість;

акцентуйовану готовність до ризику;

психічну ригідність;

виражену орієнтацію на норми девіантної підліткової групи;

непередбачуваність поведінки;

високу агресивність.

Виділені особові особливості молодшого підлітка з девіантною поведінкою створюють особливу напруженість, яка підтримує складові умовного "особового комплексу". Прояв і закріплення специфічних особових особливостей молодшого підлітка з девіантною поведінкою залежить від позицій конфронтації у відносинах з батьками і частотності повторення форм поведінки, що відхиляються.

В біологічних, психологічних, соціологічних і культурологічних концепціях пояснюються причини походження поведінки, що відхиляється, або з погляду природи девіантної особи, або з позицій відсутності норм в соціумі і девіантності субкультури. Напевно, правильніше при аналізі причин враховувати поєднання різних взаємодоповнюючих чинників, що обумовлюють поведінку, що відхиляється, - індивідного, психолого-педагогічного, соціально-психологічного, особового, соціального.

На думку більшості психологів і соціологів, найпродуктивнішим вважається соціально-особовий підхід, заснований на використовуванні принципу додатковій як взаємодії ситуативних і трансситуативних (особових) чинників, об'єднуючих біологічні, психологічні і соціальні причини девіацій. Причому детермінуючими поведінку, що відхиляється, є особові чинники, а ситуативні грають роль модулятора, визначаючи варіативна прояви особових особливостей (С.А. Белокобильська, В.П. Ємельянов, Я.Л. Коломінський, А.А. Реан, С.А. Тарарухинідр.).


2. Динаміка девіантності






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.