Теорії емоцій і особистості (131928)

Посмотреть архив целиком













Теорії емоцій і особистості


Вступ


Незважаючи на те що Макдугал у своїй теорії вказав на тісний взаємозв'язок емоцій і вольової активності, а його й Фрейда роботи заклали фундамент для вивчення взаємозв'язків між емоціями, мотивацією й поводженням, одна з найбільш серйозних проблем психології полягає в тому, що більшість теорій особистості, теорій поводження й теорій емоцій мало зв'язані одна з одною. Досить характерним є той факт, що автори багатьох теорій особистості навіть не згадують проблему емоцій. Як правило, вони користуються тим або іншим поняттям, пов'язаним з мотивацією, але при цьому вкрай рідко розглядають приватні емоції в якості мотиваційних змінних. Дослідники емоцій також, як правило, аналізують лише одну або кілька факторів емоційного процесу - його експресивний компонент. При цьому вони, за рідкісними винятками, майже не співвідносять свої дані з даними теорій особистості й даними теорій поводження.



Психоаналітична концепція афекту й мотивації


Праці Фрейда і його психоаналітична теорія по праву займають особливе місце в історії психології й в історії наук про поводження. Фрейдом породжені такі евристичні конструкти, як несвідоме, динаміка сновидінь, розвиток свідомості, він увів у науковий побут такі поняття, як «захисний механізм», «витиснення», «придушення», «опір», «перенос», він підняв проблеми дитячої сексуальності й дитячої амнезії. Але в рамках позначеної нами теми особливого згадування заслуговує запропонований Фрейдом спосіб аналізу механізмів функціонування особистості. Він відкрив нову область наукового пізнання - область людської мотивації, зробив її важливою частиною сучасної психології й тим самим став основоположником традиції. Величезний інтерес щодо цього представляє для нас фрейдівська концепція афекту, однак ми будемо розглядати її в загальному ключі, у контексті його теорії мотивації.

У підставі класичної психоаналітичної теорії мотивації лежить фрейдівська теорія інстинктивних потягів. Відносно цієї теорії, як і відносно самого психоаналізу, погляди Фрейда постійно трансформувалися й розвивалися. У цьому зв'язку його погляди майже не піддаються точному визначенню й систематизації, це завдання не під силу навіть учням Фрейда. Узагальнюючий виклад теорії психоаналізу, зроблений Рапапортом, уважається найбільш коректним, і саме він послужило основним джерелом екскурсу, що нижче приводиться.

Рапапорт застерігає від надмірних узагальнень, призиває не перебільшувати роль інстинктивних потягів у мотивації, оскільки, опираючись тільки на інстинктивні потяги, украй важко пояснити поведінкові феномени, такі як феномен психологічного захисту або феномен когнітивного синтезу й диференціації. Потяга ніяк не наблизять нас до розуміння тієї ролі, що грає в поводженні людини зовнішня стимуляція, або тих функцій свідомості, які виникають у результаті уваги до зовнішнього стимулу.

Інстинктивний потяг, або інстинктивний мотив, визначаються Рапапортом як спонукальна внутрішня, або інтрапсихічна сила, якої властиві: а) безумовність; б) циклічність; в) вибірковість і г) заміна. Саме ці чотири характеристики визначають природу, що спонукує, потягів, або мотивів. З іншого боку, пізнавальне, або дослідницьке, поводження в деякому змісті можна розглядати як функцію зовнішнього подразника, детермінанти такого поводження не виявляють циклічності, вибірковості або заміни.

Рапапорт уважає, що перераховані вище чотири властивості інстинктивних потягів являють собою скоріше кількісні, чим якісні характеристики, тобто потяги різняться ступенем виразності кожного із цих властивостей. Крім цього, інстинктивні потяги можна оцінити за допомогою чотирьох інших характеристик, таких як: а) інтенсивність (pressure) - сила потяга й потреби у виконанні тих дій, у яких потяг виражений; б) мета потяга - дія, до якого підштовхує потяг і яке приводить до задоволення; в) об'єкт потяга - те, у чому або за допомогою чого потяг може досягти свій мети або задоволення й г) джерело - фізіологічний процесу тієї або іншої частини тіла, сприйманий як порушення.

Важко дати точне визначення афекту в рамках класичної психоаналітичної теорії. Складність викликана тим, що Фрейд і його послідовники вкрай широко трактували цей термін, навантажуючи його в міру розвитку теорії усе більше й більше різноманітними значеннями. Так, у своїх ранніх роботах Фрейд пише, що афект, або емоція, - це єдина спонукальна сила психічного життя, а у своїх пізніх працях він «уже говорить про афекти як про інтрапсихічних фактори, що будить фантазії й бажання індивіда». Завершуючи огляд психоаналітичних і інших даних, Рапапорт приходить до наступного висновку:

Лише одна з теорій, що пояснюють механізми виникнення емоцій, не суперечить емпіричним даним. Її суть полягає в наступному: сприйнятий ззовні перцептивний образ служить ініціатором несвідомого процесу, у ході якого відбувається мобілізація неусвідомлюваної індивідом інстинктивної енергії; якщо ця енергія не може знайти собі легального додатка (у тому випадку, коли інстинктивні вимоги конфліктні), вона вихлюпується зовні через інші канали у вигляді мимовільної активності; різні види такої активності - «емоційна експресія» і «емоційне переживання» - можуть проявлятися одночасно, по черзі або незалежно друг від друга: відкритий прояв інстинктивного потяга табуйовано культурою, і тому людині властиві постійні емоційні розрядки різної інтенсивності; у результаті цього психічне життя людини насичене не тільки описаними в підручниках «чистими» емоціями, такими як лють, страх і т.п., але й широким спектром інших емоцій, від самих інтенсивних до помірних, конвенціональних, інтелектуально-рафінованих.

У психоаналітичній літературі розглядаються три аспекти афекту - енергетичний компонент інстинктивного потяга («заряд» афекту), процес «розрядки» і сприйняття остаточної розрядки (відчуття, або почуття емоції). При цьому реалізація афекту і її почуттєвий компонент розглядаються тільки в контексті вираження емоції, комунікативна цінність цих аспектів афекту була розпізнана психоаналізом лише після робіт Шехтеля (Schachtel, 1959). Однак Рапапорт ще в 1953 році помітив, що «афект як набір сигналів - настільки ж обов'язковий засіб пізнання реальності, як і мислення». При цьому «заряд» афекту оцінюється кількісної або мірою, у той час як процес «розрядки» сприймається або відчувається індивідом у якісних категоріях.

Теорія Фрейда й психоаналіз у цілому розглядали насамперед негативні афекти, що виникають у результаті конфліктних потягів, - тому зрозуміло їхній особливий інтерес до такого захисного механізму, як репресія. Однак афект по природі своєї є феноменом свідомості й не може бути об'єктом репресії. У свідомість не допускається тільки компонент інстинктивного потяга. Коли спрацьовують репресивні механізми, відбувається сепарація його афективних компонентів. У результаті накладається заборона на катексис його інстинктивних репрезентацій і на вживання асоційованих з ними вербальних образів. Таким чином, за допомогою механізму репресії запобігає конфлікт на одному з рівнів (наприклад, між інтересом, породженим лібідо, і санкцією суперего), і одночасно на іншому рівні знижується ризик формування невротичної симптоматики. Якщо репресивні механізми дають збій - виникає конфлікт між несвідомим і предсвідомим, і якісно інший, уже символізований афект з'являється у свідомості. Цей афект негативний, він породжений конфліктним пофарбованим уявленням, і тому поневолює це й може стати причиною психічного розладу (Singer, 1990).

Афективно-когнітивні структури розуміються не тільки як репрезентації інстинктивних потягів, але і як структури або орієнтації свідомості, що є результатом взаємодії емоції (вихідної мотиваційної умови) і пізнання.

Інше фрейдистське поняття - «бажання» має ще більша подібність із поняттям афективно-когнітивної структури. Фрейд першим заговорив про бажання (про «жагуче бажання втілення») як про мотивуючу силу сновидіння. На несвідомому рівні бажання являє собою інстинктивне спонукання, а на предсвідомому проявляє себе у вигляді сновидінь і фантазій. «Бажання виступає в ролі афективно-організуючого принципу, воно використовує механізми конденсації, заміщення, символізації й вторинній деталізації, щоб сховати щирий зміст сновидіння, щоб виразити себе у формі, прийнятної для свідомості». Поняття афективно-когнітивної структури в теорії диференціальних емоцій відрізняється від фрейдівського «бажання» тим, що в якості організуючого, мотивуючого фактора розглядає афект, а не процеси ідеї. Обидві теорії сходяться в тім, що афективні й когнітивні фактори в тій або іншій комбінації або в тім або іншому зв'язку, так чи інакше визначають людську мотивацію.

Холт (Holt, 1976) рішуче відкинув теорію інстинктивних потягів і висунув свою, цілком переконливу, концепцію афекту й мотивації. Він підкреслює значимість зовнішньої стимуляції й перцептивно-когнітивних процесів, але в той же час визнає важливість феноменів, пов'язаних з вираженням і переживанням емоцій.

Як Холт, так і ряд інших авторів звертають увагу на той факт, що емпіричні дані не дозволяють розглядати інстинктивний потяг як якась психічна енергія або інстинктивна спонукальна сила. На думку Холта, незважаючи на те що сексуальний потяг, агресію, страх і інші афективні феномени можна розглядати як біологічно обумовлені, уроджені («хоча й спостережувані в найрізноманітніших модифікаціях») реакції, вони активізуються лише в результаті усвідомлення індивідом зовнішнього тиску - тобто під впливом значимих аспектів оточення, які найкраще можуть бути визначені в термінах суспільних установлень і приписань.


Случайные файлы

Файл
ref-21070.doc
159446.rtf
35352.rtf
38424.doc
157903.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.