Структуралізм Титченера (131823)

Посмотреть архив целиком















Структуралізм Титченера



Введення


Титченер завжди заявляв про себе як про прихильника системи Вундта, з якої він познайомився під час свого перебування в Німеччині. Однак, приїхавши в США, він зробив у ній вражаючі зміни й розробив свою власну теорію, що одержала назву структуралізму й представлену їм як подальший розвиток поглядів Вундта. У дійсності ж, системи мали принципові розходження, і термін «структуралізм» міг застосовуватися тільки відносно підходу, використаного Титченером. У США структуралізм одержав популярність на початку нашого століття. Він відігравав помітну роль у розвитку американської психології протягом двох десятиліть - доти, поки не був відкинутий новими теоріями. Хоча Титченер безсумнівно був впливовою фігурою у світі науки, проте ще при його житті деякі сучасники почали розробляти свої власні напрямки досліджень.

Вундт визнавав існування елементів свідомості, але його головним завданням була їхня організація або синтез у пізнавальні процеси більше високого рівня за допомогою апперцепції, тобто усвідомленого сприйняття. З погляду Вундта розум має силу для вольової організації елементів психіки. Такий підхід помітно відрізнявся від пасивних, механістичних подань про асоціації, які розділяли більшість британських емпіриків і ассоцианистов.

Титченер зосередив свої зусилля на вивченні елементів психіки і їхнього механічного зв'язку за допомогою асоціації. Однак, він відмовився від використання вундтовского вчення про апперцепцію й сконцентрував свою увагу на самих елементах. З його погляду основне завдання психології полягало у відкритті елементів свідомості, тобто в розкладанні свідомості на частині й визначенні його структури.

Структуралізм - система психології Титченера, що має справу зі свідомим досвідом, що залежить від його суб'єкта, що випробовує.



Едуард Брадфорд Титченер (1867-1927)


Більша частина активного творчого життя Титченера пов'язана з його роботою в Корнельському університеті Нью-Йорка. Кожна його лекція, на якій він незмінно з'являвся одягненим у професорську мантію, являла собою справжня театральна вистава. Сцену для цієї вистави готовили асистенти вченого під його безпосереднім спостереженням. Молодший викладацький склад, займав місця в першому ряді. Через окремі двері входив професор Титченер і направлявся прямо на кафедру. Він думав, що його оксфордська мантія й професорська шапочка дають йому право вважати себе незаперечним авторитетом. Хоча Титченер учився у Вундта всього два роки, він багато в чому нагадував свого вчителя - як автократичним стилем керівництва й прийомами читання лекцій, так і бородою.


Сторінки життя


Титченер народився в Англії, у Чичестере. Він належав до древнього, але збіднілому роду й звик з дитинства розраховувати тільки на свої неабиякі розумові здатності, завдяки яким зміг домогтися одержання стипендій для продовження утворення. Спочатку він учився в Малвернському коледжі, а потім в Оксфордському університеті, де вивчав філософію й класичну літературу, а пізніше одержав посаду асистента-дослідника на кафедрі фізіології.

Перебуваючи в Оксфорді, Титченер захопився теоріями Вундта, однак цей інтерес не розділявся й не заохочувався ніким з його колег і наставників. Тому не дивно, що він почав поїздку в Лейпциг - тодішню Мекку багатьох учених-пілігримів - де став займатися під керівництвом Вундта й одержав ступінь доктора в 1892 році.

У себе на батьківщині Титченер збирався стати першопрохідником в області експериментальної психології. Однак, повернувшись в Англію, він виявив, що його колеги досить скептично ставляться до нового наукового підходу, що так полюбився йому. Тому, проробивши в Оксфорді всього кілька місяців, він відправився в США, щоб викладати психологію й керувати науковою лабораторією в Корнелльському університеті. У той рік, коли він покинув Англію, йому було 25 років. Всю частину, що залишилася, життя він провів у Корнелле.

У період з 1893 по 1900 роки Титченер займався встаткуванням своєї лабораторії, проведенням досліджень і написанням статей, число яких перевалило за шістдесят. У міру того, як його напрямок у психології залучало в Корнелл усе більше й більше студентів, він почав відходити від особистої участі в експериментальній роботі, перекладаючи завдання проведення досвідів на своїх учнів. Таким чином, саме завдяки дослідженням своїх студентів Титченер зумів нагромадити величезний експериментальний матеріал. За 35 років роботи під його керівництвом були написані понад 50 докторські дисертації по психології, більша частина яких носила безпосередній відбиток його ідей. Використовуючи свій авторитет, він вибирав для студентів теми досліджень, які представляли для нього особливий інтерес. У підсумку це дозволило йому створити власну систему, що одержала назву структуралізму, за його словами, «єдину систему в психології, гідну згадування».

Титченер перекладав книги Вундта з німецького на англійський. Закінчивши роботу над перекладом третього видання «Основ фізіологічної психології», він виявив, що Вундт уже видав четверте. Титченер перевів четверте, але до цього часу невтомний Вундт підготував п'яте.

Перелік книг самого Титченера включає «Нариси психології» (An Outline of Psychology, 1896 р.), «Початковий курс психології» (Primer of Psychology, 1898 р.) і чотиритомна праця за назвою «Експериментальна психологія: посібник із практичних занять» (Experimental Psychology: A Manual of Laboratory Practice), що вважався «однієї із самих значних книг в історії психології». Окремі томи останньої книги, викликали в США сплеск активності в області експериментальної психології й вплинули на ціле покоління вчених, що займалися цією проблемою, Всі підручники, написані Титченером, користувалися великою популярністю й були переведені на російську, італійський, німецький, іспанський і французьку мови.

У Титченера було хобі, які відволікали його сили й час від занять психологією. Недільними вечорами він диригував у себе будинку невеликим аматорським оркестром і протягом багатьох лет неофіційно вважався «професором музики» Корнелльского університету доти, поки там не відкрився музичний факультет. Інтерес до нумізматики змусив Титченера узятися - із властивої йому старанністю - за вивчення китайської й арабської мов, щоб мати можливість читати напису на монетах. Титченер листувався з багатьма своїми колегами, причому більшість його листів були видрукувані на машинці й містили додаткові зауваження, зроблені від руки.

З віком він усе рідше з'являвся в суспільстві й усе менше брав участь у науковому житті університету. Титченер став живою легендою Корнелла, хоча багато викладачів не тільки не були з ним знайомі, але навіть ніколи його не бачили. Більшу частину своєї наукової праці він виконував у стінах домашнього кабінету, проводячи в університеті порівняно мало часу. Після 1909 року він читав лекції один раз у тиждень по понеділках тільки протягом весняного семестру. Доступ відвідувачів до Титченеру ретельно контролювався його дружиною, що всіляко оберігала чоловіка від випадкових вторгнень. Навіть його учні могли дзвонити йому додому тільки в самих крайніх випадках.

Хоча Титченер мав деспотичні манери німецького професора, все-таки він міг бути добрим і турботливим відносно своїх студентів і колег - особливо, якщо вони робили йому повага й повага в тій мері, у якій він уважав це необхідним. В університеті розповідалися історії про те, як молоді викладачі й аспіранти, без усякого примуса, мили його машину й вставляли шибки в його будинку, спонукувані лише почуттями щирої поваги й замилування.

Один з його учнів, Карл Далленбах, приводив висловлення Титченера про те, що «нема чого навіть сподіватися стати сьогоденням психологом, не навчившись колись курити». Не дивно, що багато хто його студенти почали курити сигари - принаймні, у присутності знаменитого вченого. Інша аспірантка, Кора Фридлайн розповідала, як під час обговорення її доповіді в Титченера, що постійно курили сигари, раптово задимилася борода. Це трапилося саме в момент його виступу, що ніхто зі слухачів не насмілювався перервати. Нарешті, зібравшись із силами, Кора Фридлайн вимовила: «Прошу прощення, професор, але у вас зайнялися бакенбарди». У результаті інциденту постраждали не тільки борода Титченера, але і його сорочка й навіть нижня білизна.

Турбота Титченера про своїх студентів не закопчувалася із закінченням ними університету, як не закінчувалося при цьому і його вплив на їхнє життя. Приміром, Даллепбах після одержання ступеня доктори збирався йти працювати в медичну школу, але Титченер домігся для нього місця викладача в Орегонском університеті. Далленбах думав, що його вчитель схвалить прийняте їм рішення працювати в школі, але виявився не прав. «Я змушений був поїхати в Орегон, тому що він (Титченер) не бажав, щоб час, витрачений на моє навчання й спільні дослідження, виявилися для нього витраченими дарма».

Відносини Титченера із психологами, нс вхідними в його групу, іноді приймали натягнутий характер. Незабаром після свого обрання в члени Американської асоціації психологів він заявив про свій вихід із цієї організації, тому що асоціація відмовилася виключити зі своїх рядів одного вченого, обвинуваченого їм у плагіаті. Розповідають, що друзі Титченера протягом багатьох лет продовжували платити за нього членські внески, тільки щоб він як і раніше залишався її членом.


Случайные файлы

Файл
93011.rtf
114495.rtf
99720.rtf
34471.rtf
159422.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.