Соціальні ролі та особистість (131706)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Вивчення теми «Соціальні ролі та особистість» актуальне, тому що, зрозумівши значення та місце особистості у суспільстві, її роль не лише в сім'ї та родині, у будь-якому колективі, на робочому місці, а й для покоління загалом, можна визначити власне місце в суспільстві й відповідно моделювати та коригувати власну поведінку, а також передбачати поведінку інших відповідно їх соціальних ролей.

Мета реферату полягає у тому, щоб дослідити місце особистості в суспільстві та її поведінку згідно соціальної ролі.

Виходячи з мети, потрібно розвязати наступні завдання:

  • визначити, хто це – особистість;

  • з’ясувати, як національний менталітет впливає на особистість;

проаналізувати соціальні ролі та їх зв'язок з особистістю;

дослідити місце особистості в суспільстві.

Для написання реферату було використано сучасну літературу та твори відомих вчених-психологів.




1. Особистість та вплив національного менталітету на особистість


1.1 Особистість – дзеркало світу


Людина як творча істота постійно створює власний світ і саму себе. Тому людське «Я» – це світ розвитку людських сутнісних сил. В світі людини знаходиться об'єктивний зміст її родової сутності. Цей світ – не середовище і умова існування людини, а сама людина в її об'єктивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людина є у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетворення світу, перш за все, і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини.

Будучи суспільною істотою, людина разом з тим є окремою індивідуальністю. Як спосіб буття особистості, як суб'єктивність, яка формується в результаті власної діяльності, індивідуальність – це не риса і не специфічність, а сама особистість, яка є дзеркалом світу.

Особистості поза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повинен набути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості видаються не як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як реалізація її соціальної сутності, як відображення соціального в індивідуумі. Індивідуальність не означає незалежності індивіда від суспільства, а спосіб буття в ньому.

Індивід є не тільки одиницею роду, але й його найсуттєвішою характеристикою. У людському індивідуумі інтегруються соціально значущі риси. З одного боку, «світ людини» – це суспільне існування індивідів, з іншого боку, «світ людини» є автономним, він є об'єктивною цілісністю, що підпорядкована об'єктивним законам. Суперечливість системи «людина-світ» є джерелом як самого розвитку людини, так і її світу.

Потенційно людина як особистість – це безкінечна, універсальна, загальна істота, актуально вона завжди обмежена. Це протиріччя вирішується у процесі того, як індивід, розвиваючись в особистість, розширює своє буття у часі, включаючи себе у час роду (історію). Історія є процес послідовного вирішення протиріччя між потенційною безкінечністю людини і її актуальною обмеженістю та породженням цього протиріччя у нових соціально-культурних умовах. Чим ширшими й багатшими є зв'язки людини з оточуючим світом, іншими людьми, тим більшими можливостями вона користується у розвитку своєї особистості, тим більш універсальною постає форма її культурного життя. Адже культура є головним показником не якогось особливого, а саме суспільного розвитку людини.

Освоюючи свою родову сутність у формах культури, індивід стає культурно-історичним суб'єктом, що робить історичне минуле його власним минулим, а майбутнє, як його майбутнє, за яке він відповідає. І цією подвійною залежністю визначається діяльність індивіда у теперішньому, а також його свобода і відповідальність. У цьому випадку він перестає бути функціонером, він стає особистістю.

Особистість є завжди своєрідним зв'язком унікальності і універсальності. У ній передбачають одне одного і протиборствують різні «Я», що рухаються в сторону унікальності, неповторності, самостійності окремого «Я» і в сторону його універсальності, зверненості до безкінечного світу.

Таким чином, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою цей її індивідуальний, особистий світ вміщує в себе «світ людини».


1.2 Вплив національного менталітету на особистість


Основною рисою українця прийнято вважати перевагу особистого над загальним. В індивідуальному житті виявляється це в підкреслюванні свого «я» і в змаганні до самовияву. В родині є мала родина, тобто після одруження діти відділяються від батьків, отримують власне окреме майно, символізоване власною хатою; їхній зв'язок з батьками є виключно почуттєвого характеру. Громада в українців – це «добровільне товариство людей». В Україні історично склалося так, що «народна воля стоїть понад князівським правом». Потреба князя була неминуча, його вибирали, але коли він не задовольняв потреб народу, або ж коли зловживав своєю владою, його проганяли. Крім того, українці схильні до федералізму.

В Україні міцне почуття Божої всеприсутності, внутрішня розмова з Богом, тайне думання про Божу волю над собою.

Українець – інтровертивний тип, в ньому переважають почуття, підсвідоме. Українська поезія не розлучається з природою: природа оживляє її, поділяє з нею радощі й журбу людської душі; трави, дерева, птаство, звірята, світила неба, ранок і вечір, весна і сніг – усе дише, думає, відчуває разом із людиною, все відгукується до неї чарівним голосом, – голосом то співчуття, то надії, то осуду. На Україні квітками пишається майже чи не кожний двір хлібороба.

З поетичності українця випливає любов до жінки.

Чуттєвість українського народу призводить до заперечення раціоналізму, є навіть схильність до пасивізму, що виявляється у нереальному мрійництві, яке призводить до творення утопій. При пропорційно заслабій волі та інтелігентності пояснюється легка запальність і швидке охолодження; пояснюється також дратівливість на дрібниці і байдужість до дійсно важливих речей. З притаманною для українців релігійністю віра нашого народу в добро скрізь ототожнюється з свободою.

Корінь нашого лиха в надмірному обособленню та індивідуалізмі. Українські люди, не зв'язані між собою ні в просторі, ні в часі посідають сталу тенденцію до диференціації (поділу) при великій нездатності до інтеграції (об'єднання).

Брак визнання авторитету одностайно підкреслюється як важливий недолік українця. Вшанування авторитету розвинулося в українців у формі вшанування ідеї, яка набирала сили закону. Навіть людина здобувала значення не завдяки успіхам, становищу, розумові, а передусім, тому що зуміла підпорядкувати себе ідеї. В обороні ідеї українці розвивають глибоку жертовність, якої не можна було сподіватися при їх малій агресивності.

Аналіз історичних процесів доводить, що тільки завдяки глибокому відчуттю традицій український народ не перетворився на етнографічну масу.

Отже, національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.


2. Соціальні ролі


Соціальна-типові риси – це природний атрибут кожної людини. Будучи відносно стійкою якісно визначеною соціальною реальністю, соціально-історичний тип особистості не існує до і поза індивідами.

Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соціальних груп і організацій, завдяки яким вона бере участь у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні і становленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. На основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емоційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об'єктивних (суспільних) і суб'єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Ще Платон стверджував, що на самоті людина поводиться раціонально, а у натовпі – вона жертва стадних інстинктів.

Соціальність, що виявляється в сумісній поведінці людей, має особливу властивість, яка полягає у великій силі впливу на окремих індивідів, в автоматичності механізму її дії, в його підсвідомості і блискавичності спрацьовування.

Становлення «Я» відбувається дійсно в ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди – це прості реакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується особистість, в них вона усвідомлює себе, не просто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними.

Соціальні ролі існують в колективах, групах, де кількість людей невелика, обмежена, об'єднує їх спільна функція, мета, робота та ін. Кожен член групи набуває відповідного статусу, як тільки потрапляє до неї. Статус – сукупність об'єктивно властивих людині характеристик, що визначають сприйняття її іншими членами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системах групових відносин.


Случайные файлы

Файл
91769.rtf
29117-1.rtf
23678.rtf
41801.rtf
47540.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.