Соціальний психолог як учасник соціальних змін (131705)

Посмотреть архив целиком













Соціальний психолог як учасник соціальних змін



Вступ


Дискусії про кризу західної соціальної психології, що розгорнулися в 70-ті роки, були викликані не тільки внутрішніми протиріччями розвитку самої науки. Важливу й, бути може, головну роль зіграли труднощі в рішенні прикладних завдань і пов'язане із цим падіння в суспільній думці престижу соціальної психології, визнання за нею нездатності ефективно вирішувати актуальні соціальні проблеми.

Як і ряд інших суспільних наукових дисциплін, соціальна психологія пройшла у своєму розвитку етапи скептичного відношення до неї в довоєнний період, безмежної поваги й завищених очікувань, що підкріплювалися необґрунтовано щедрими обіцянками соціальних психологів, у післявоєнний період до кінця 60-х років і, нарешті, з 70-х років вступила в етап гострої критики «праворуч» за практичну безпорадність, відхід в «камерні», чисто академічні проблеми, а «ліворуч» - за перетворення науки у слухняний інструмент соціального маніпулювання. Таким чином, висуваючи свою альтернативу, західноєвропейські соціальні психологи були змушені вирішувати, крім академічних питань, проблему соціальної правдивості їхньої науки.

Як вплинули теоретичні установки (моделі людини й суспільства, прагнення до системного аналізу соціального процесу, уявлення про предмет соціальної психології) на теорію й практику прикладної соціальної психології Західної Європи? Чи вдалося західноєвропейським соціальним психологам за допомогою нової методології зробити їхню науку ефективним засобом рішення соціальних завдань?

Для відповіді на ці питання необхідно розглянути відношення до цінностей як регуляторам прикладного дослідження; відношення теоретичної й прикладної науки; специфіку й відношення методів теоретичного й прикладного дослідження; основи нової парадигми прикладного дослідження; роль соціальних психологів у рішенні соціальних завдань.

1 Відношення до цінностей як регуляторам прикладного дослідження


У дискусіях 70-х років у Західній Європі був остаточно розвіяний міф про ціннісну нейтральність соціальних наук. Образ об'єктивного вченого, що безпристрасно дивить на соціум, зник зі сцени під впливом усвідомлення вирішальної ролі ідеології й ціннісних орієнтацій, що функціонують у суспільній, груповій і індивідуальній свідомості, у виборі й рішенні соціальних проблем. Як писав відомий англійський соціальний психолог Дж. Тернер: «Деякий клас соціальних явищ визначається кимсь як соціальна проблема», а потім передбачається, що соціальна психологія може поправити положення... на жаль, соціальні проблеми рідко визначаються на основі соціально-психологічних критеріїв; більш часто вони встановлюються, виходячи з політичних і ідеологічних ціннісних суджень».

Неважко догадатися, яка соціальна група ховається за мрячним «кимсь». Давно не секрет, що саме правлячі класи ставлять завдання перед прикладними науками й фінансують їхнє рішення. Вони ж оцінюють ефективність прикладних досліджень і блокують через систему відповідних соціальних інститутів дослідження «небезпечних» в ідеологічному відношенні проблем. Так, наприклад, соціальними психологами замічено, що безробіття повинна була досягти астрономічних розмірів, щоб стати об'єктом нечисленних прикладних досліджень.

Таким чином, ідеологічна регуляція при виборі соціальної проблеми, здійснювана ззовні замовником на соціально-психологічні знання, - явище досить відоме в академічних колах соціальних психологів Західної Європи.

Настільки ж широко усвідомлюється факт внутрішньої регуляції прикладного дослідження через ціннісні нормативи як академічних учених, що намагаються вирішувати реальні соціальні проблеми, так і практиків, що прагнуть обпертися на ту або іншу теорію.

Опираючись на ідеї И. Ізраела, Г. Брейкуелл у своїй книзі «Моделі в дії: використання теорії практиками» показала, як ціннісні посилки теоретиків, зафіксовані у відповідних концепціях, переломлюючись у діяльності практиків, реалізуються у фактичному рішенні соціальних проблем. По її вираженню, не практики використовують теорію, а «теорія використовує практиків».

Звідси досить своєрідні цілі всієї роботи: навчити практиків а) виявляти вихідні (у тому числі ціннісні) постулати, на яких заснована та або інша, обирана ними для керівництва теорія; б) усвідомлювати власні вихідні установки й ціннісні нормативи, що регулюють їхня діяльність.

Звертаючись до практиків, Г. Брейкуелл розкрила перед ними ціннісну, «упереджену» природу будь-якої теорії соціального поводження й соціального процесу. Вона попереджала, що за кожною теорією коштує певний світогляд, що задає якийсь спосіб мислення й сприйняття й може блокувати інші способи бачення явищ. На закінчення Г. Брейкуелл сформулювала десять положень, які, на її думку, дозволять практикам раціонально вибирати й плідно застосовувати різні теоретичні моделі.

1. Моделі не повністю описують явища, які покликані пояснити або пророчити.

2. Моделі пов'язані з явищами набором посилок, яких мають довільний характер.

3. Оскільки моделі соціальних явищ існують у соціальному світі, вони можуть змінити його так, що самі втратять пояснювальну силу.

4. Оскільки посилки (у силу їхньої довільності) не підлягають порівняльній оцінці, порівнювати моделі один з одним неправомірно.

5. Моделі повинні оцінюватися з погляду їхніх власних посилок, як якби інші моделі не існували.

6. Практикам необхідно вибирати з наявних моделей ту, котра щонайкраще відповідає актуальним практичним цілям.

7. Оцінка моделі щодо мети визначається знанням про можливі наслідки застосування моделі, тому апріорна пропаганда тієї або іншої моделі може створювати помилкове уявлення про її цінність.

8. Оцінки двох моделей щодо однієї й тієї ж мети не порівнянний, тому єдиний критерій порівняння - це суб'єктивне ціннісне судження про те, яке з відповідних двох практичних дій варто вважати успішним.

9. Кожний практик, ідучи від практичного рішення, може побудувати свою власну модель і тому стати теоретиком.

10. Практики не завжди вибирають модель за критерієм ефективності, оскільки вона може бути також засобом раціоналізації у фрейдівськом змісті, засобом демонстрації своєї прихильності груповим нормам і т.п.

У цитовані вище положеннях наочно виражена широко розповсюджена в прикладній соціальній психології тенденція до еклектичного застосування самих різнорідних теоретичних моделей. Ця тенденція зводиться тут в основний принцип з єдиною вимогою - усвідомлювати це, з огляду на довільність вибору моделі, що ґрунтується на такому суб'єктивно-ціннісному критерії, як успішність практичної дії.

Робота Г. Брейкуелл - типовий приклад сполучення традиційного прагматичного підходу з характерним для альтернативної парадигми увагою до цінностей як регуляторам наукового дослідження.


2 Відношення теоретичної й прикладної науки


У традиційній соціальній психології теоретичні й прикладні дослідження представляють дві відносно автономні частини цієї науки. Уперше положення про цьому «згубному розколі» було сформульовано американським соціальним психологом Р. Хельмрайхом. Відзначений розрив став предметом різкої критики. Учасники дискусії про соціальний правдивості соціальної психології пропонували як головний спосіб його ліквідації стимуляцію інтересу академічної науки до реальних соціальних проблем. Очевидно, представники теоретичної соціальної психології відгукнулися на цю пропозицію. У всякому разі, кількість досліджень, що йменуються прикладними, зросло й становить нині більше половини всіх публікацій у соціально-психологічних журналах.

Вся ця діяльність по підвищенню соціальної релевантності соціальної психології відбувається на загальному тлі, для якого характерний явний поворот (з різним ступенем глибини й щирості) психологічної науки до реальних проблем людського життя.

У цьому плані ілюстрацією може служити еволюція психології у ФРН у період 1960-1975 р. Вона виглядає в такий спосіб. Психологія у ФРН в 60-е роки через освоєння основних принципів неопозитивізму міцно закріпилася у своїй орієнтації на природниче-науковий підхід. Однак в 1968 р. з'їзд, психологів ФРН констатував, що знання, добуті відповідно до прийнятої орієнтації, практично не застосовні, не володіють зовнішньої валідностью.

З початку 70-х років психологія у ФРН систематично звертається до проблеми практичного додатка знань академічної науки. Кожні два роки готується «спеціальна доповідь» про положення психології, у якому розглядаються проблеми підготовки кадрів, ступінь участі психологів у практичному житті й т.п. Однак, на думку авторів огляду, це скоріше зовнішня, «вербальна» (по їхньому вираженню), реакція на вимоги практиків, деяких учених і студентів. В основному розвиток академічної науки йде по колишньому, неопозитивістському шляху.

Таким чином, по суті розрив зберігся. Переважна більшість соціально-психологічних досліджень не знаходить відгуку в реальному житті. Термін «прикладна» уживається скоріше для демонстрації того, що вчений також стурбований проблемами, над якими б'ється суспільство. Більша частина досліджень поставляє дані, які застосовні лише потенційно. Хто їх буде застосовувати, у яких умовах, з якими шансами на успіх - всі ці питання звичайно опускаються, оскільки дослідників більше хвилюють звичайні академічні проблеми: внести вклад у науку, опублікуватися в престижному журналі й т.п. У таких журналах майже не публікуються результати робіт реальних практиків. Більше того, із класифікації Р. Хельмрайха ця численна група випала зовсім. У результаті зміст самого терміна «прикладна» виявляється не зовсім певним і повним.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.