Роль підліткових та юнацьких груп у вихованні (131468)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Харківський педагогічний коледж








РЕФЕРАТ

з психології


на тему:

Роль підліткових та юнацьких груп у вихованні”



План



Вступ.

1. Основна частина

2.1.Причини виникнення груп.

2.2. Причини виникнення підліткових груп.

2.3. Причини виникнення юнацьких груп.

2.4. Позитивна роль груп у вихованні.

2.5.Негативна рольт груп у вихованні.

2.6.Що ж робити?

Висновок.


Швидкий зріст неофіційних молодіжних об'єднань, які відмічаються у останні роки, типовий для багатьох великих міст. Так, за маючими даними, лише у Києві кількість самодіяльних молодіжніх груп перебільшило тисячу, а у Львові їх більше трьохсот. Молоді люди у віці від 14 до 22 років об'єднуються у групи найрізноманітніших направлень: музичні і спортивні, екологічні, історичні, соціальні та ін. Серед них виділяються об'єднання, маючі різну міру стійкості та характер організації – фіксовані та нефіксовані, аморфні та жостко структуровані, постійно функціонуючі та швидко распадаючі. Поширені неоднорідні групи, які мають соціально-політичну та націоналістичну спрямованість.

Розкриття цього складного, різнопланового, багаторівневого явища, в котрому чітко спостерігаються деякі тенденції диференціації за спрямованістю інтересів, характеру діяльності, мотивам, специфіки взаємовідносин і відносин із суспільством потребує психологічного осмислення, розвернутого дослідження соціологів та педагогів, юристів та істориків.

Виникнення молодіжних об'єднань має давню історію. Наприклад, скаутізм, з'явився у першому десятиріччі ХХ столітті в Англії, поширився у десятках країн, охопив біля 6млн. юнаків та дівчат. Цей процес має спільні причини, які обусловлюються, по-перше, інтенсифікацією соціально-політичного життя; по-друге, збільшенням соціальної активності молоді. Головне значення для підлітка є, по-перше, побудова відносин з товарищами, по-друге, втрата інтересу до дорослих і актуалізація інтересу до однолітків. Причини чого кроються у протиріччі між прагненням молодих людей до признання їх у ролі в суспільстві та відсутністю реальних можливостей ствердити свою соціальну позицію. Однак, надаючи можливість самоствердження, спілкування у групах однолітків не дає можливості зайняти соціальну позицію у світі дорослих, будує тим самим ситуацію спільної незрозумілості у дорослому суспільстві, що і призводить до прояви різного роду компаній. Розуміння даного положення виключно важливо для проникнення у психологічну сутність самовиникаючих підлітково-юнацьких груп. Проведений ретроспективний аналіз особливостей психічного розвитку підлітків та юнаків показав, що їх мотиви та інтереси, цінності орієнтації за останні 20 років стали якісно іншими – збільшилася стеля особистих притязань, попит на самореалізацію, тоді як їх практична участь в екологічному і політичному житті світу зведено до мінімуму.

З одного боку, для підліткового віку характерні негативні прояви, дисгармонійність у побудові особистості. Звернення встановленої системи інтереів дитини, протестуючий характер поведінки по відношенню до дорослих. З іншого боку, цей період відмінний і масою позитивних факторів: зростає самостійність, більш багатогранними і змістовними стають всі відносини. Головне, даний період відмінний виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, в котрій реально формуєтсья його осознане відношення до себе як члену суспільства.

Але як і у любому періоді онтогенезу процес розвикту дитини у підлітковому віці має різні рівні соціального дозрівання, фіксуємого в стадіальному становленні особистості.

І стадія.

Проведений аналіз мотивів, інтересів, цінносних орієнтацій, особливостей розвитку самосвідомості 10-15 річних дітей показав, що перша стадія підліткового періоду характеризується тим, що у 10-11 річної дитини з'являється тенденція до самостійності у дорослому світі, де його „Я” виступає нарівні з іншими. Для дитини у цей час типово спрямованість і потреба бути значним серед дорослих, бажання увійти до кола широких суспільних відносин.

Головне для 10-11 річного підлітка – отримати з боку інших визнання своєї можливості, добитися довіри. Звідси пошук таких видів діяльності, потребі отримуються суспільно корисне значення та отримують позитивну оцінку на різних рівнях соціальних зв'язків.

ІІ стадія.

Друга стадія даного періоду (12-13 років) характеризується формуванням рівня самосвідомості дитини у системі суспільних відносин, осознання себе суспільно корисним суб'єктом.

Спрямованість проявитися у суспільстві веде до розвикту соціальної відповідальності як можливості відповідати за себе на рівні дорослого, активізації себе в нших, вихід за межі самого себе, коли „Я” не розчиняєтсья у системі взаємозв'язків, а проявляє силу – „Я для усіх”, - приводя до розвикту свідомого відношення к іншим людям, до оточуючого, спрямованістю знайти своє місце у колективі.

ІІ період.

Формування готовності функціонуванню в суспільстві породжує на третій стадії підліткового періоду (14-15 років)осознання своєї соціальної прищепності , загострює потребує у самовизначенні, самореалізації, підводять до межі переходу у юнацький період онтогенезу.

У юнацькому віці розвивається рефлексія на власний життєвий шлях, спрямованість до самодетермінації, потреба зайти відповідь на питання про суть власного існування, що виникає необхідність зайняти позицію відповідної соціальної групи, яка дає можливість на самореалізацію. Саме в ці періоди особистісного становдення розвитку зв'язків і відносин до людей та речей настільки активізується, що розгортання соціальної активності проходить не лише у звичних, суспільносхвалених, стереотично сприйнятих, але і в парадоксальних формах, іноді шокуючих суспільство. І хоча форми самостверджених проявляютсья спроби самоствердження молодих людей у суспільстві, виділення себе, в більшості випадків щовсів неасоціальні, неможна невідмітити, що вони все ж нерідко знижуть рівнь активного людського „Я”, призводя до розвитку немалої частини юнаків пасивної тенденції слідкування „за усіми” (ця тенденція проявляється у моді на одяг, у музиці та ін.).

Саме соціальний розвиток, його рівень забезпечує розвиток і інтелектуальний, відбиваясь у спрямованості людини зайняти якісно нову соціальну позицію. Ця спрямованість, характеризуєтсья для усіх міжвікових переходів. В групах граються благоприємні перспективи для розвитку творчої самодіяльності особистості, відкриваютсья можливості інтенсивного розвитку соціальної актиності, які проявляютсья у найрізноманітніших формах.

У 1932р. Шо в перше показав, що групова діяльність буває ефективніша за індивідуальну. Коли учні займаються спільною навчальною діяльністю, вони досягають великих успіхів, включаючи краще засвоєння матеріалу, збільшення навчальної мотивації, покращення відносин з однолітками.

Спільне навчання почали вивчати ще 100 років тому, але до наших днів мало спеціалізованих знань про спільний екзамен. Дослідження розполагають достатньо сильним доказом того, що кооперавтине навчання більш сприяє академічним досягненням, збереженню психічного здоров'я і більш позитивним міжособистісним відношенням у групах, чим індивідуальне чи конкретне навчання.

У рамках теорії соціальних взаємозалежностей вважають, що кооперація сприяє досягнення спільної мети, різними індивідами. Курс Левін (1948) встановив необхдіність взаємозалежностей групової мети. Ці взаємозалежності продуцирують, народжують групи такі як „динамічної цілостності”. Згідно цієї теорії виділяють три типу взаємодії позитивний (кооперативний), негативний (конкурентний) і забороняючий проявам індивідуальності.

В рамках теорії когнитивного розвитку процес кооперації чи співробітництва розуміють як основу розумового розвитку. Піаже (1965) більність уваги приділяв соціо-когнитивному конфлікту, котрий породжує когнитивну нестійкість, що в свою чергу, стимулює пізнавальний розвиток та розумові здібності. Л.Виготський вірив, що конструкції знань та їх трансформація в особистісні переконання та обдумування основаної на взаємодії та співробітництві. Обидва і Піаже, і Виготськиц казали про спільне навчання як про основу інтелектуального росту і пізнавального розвитку.

У рамках підходу герменевтичної феноменології стверджується, що коли ми підіймаємо питання, збираємо данні, описуємо питання, збираємо дані, описуємо феномени і конструємо текстуальні інтерпретації, ми поступаємо як дослідники, які стоять на педагогічному шляху. З'єднав усі чотири теоретичних підходи, ми можемо відмітити кластери, кожний з котрих відбиває відповідне комплексне судження.

І кластер.

Перший кластер склав 3% обстежених. Молодь охарактерезувала екзамен, який проводився при груповій діяльності як менш стресовий, ніж індивідуальний . „Цей екзамен сплотив нашу команду”, „Ми зрозуміли, як досягати мети спільними зусиллями”, - так вони коментували ситуацію.

ІІ кластер.

Другий кластер дібрав 42% обстежених, котрі характеризувати відношення, як довірливі. У якості головної переваги відмічено зниження тревожності.

Поглиблення знань по індивідуальній темі відмітили 39%. „Кожний член групи був відповідальний за успіх на екзамені у своїй теми” – це головний коментар студентів.

Поглиблення в інформацію відмітило 3% студентів.

5 % останніх почували, що їх партнери гірші, слабкіші орієнтуються у питаннях. Більшість не хотіла допомогати лінтяям. Але, з іншого боку, важні такі коментарії як „Це підштовхує мене вчитися, я не хочу бути слабкою ланкою”.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.