Психотерапія. Професія - психотерапевт (131287)

Посмотреть архив целиком














Психотерапія. Професія - психотерапевт



Ціль роботи: розглянути завдання, мети й методи психотерапії в різних психотерапевтичних школах. Роль психотерапевта. Способи досягнення поставленої психотерапевтом мети.

Психотерапія сьогодні популярна. Уявлення про неї поступово мінялося в масовій свідомості: від малоцікавої області медицини до модного проводження часу інтелігентів і багатіїв.

Останнє видання "Психологічного словника" визначає психотерапію як "лікування людини (пацієнта) за допомогою психологічних засобів впливу" і - ширше - як "надання психологічної допомоги здоровим людям у ситуаціях різного роду психологічних утруднень, а також у випадку потреби поліпшити якість власного життя.

Далі терміни "психологічне консультування", "психотерапія", "психологічна допомога" будуть уживатися як рівнозначні, обговорення розходжень між ними можна знайти в роботах Ю.Е.Алешіної, А.Ф.Бондаренко, Ф.Е.Василюка, В.В.Столина. Взаємозамінні слова "терапевт", "психолог", "консультант", а другий учасник психотерапевтичного процесу буде йменуватися клієнтом. Отже, метою психотерапії є допомога при психічних і особистісних розладах легкого й середнього ступеня важкості, сприяння в вирішенні проблем і подоланні психологічних утруднень, в актуалізації резервів особистісного росту. Психотерапія буває короткострокової й тривалої, груповий або індивідуальної, релігійно пофарбованої або поза конфесійною. Сферою зусиль психотерапевта може бути несвідома сфера психіки (всі види глибинної, аналітичної психотерапії), мислення й свідомість (когнітивна психотерапія, гештальт-терапія), емоції й почуття, процес співпереживання (роджеріансьтво), сенсорно-перцептивний досвід і його словесне втілення (програмування), людське тіло й процеси в ньому (тілесно-тілесно-орієнтовані підходи).

Психотерапевт - це людина, що одержав психологічну або медичну освіту й має спеціальну професійну підготовку в одній або декількох галузях психотерапії. У своїй практиці він опирається на відповідні наукові знання й подання, має свідому стратегію впливу на клієнта, володіє конкретними техніками впливу й здатний експлікувати, описати й пояснити психологічні механізми власної терапевтичної діяльності.

Психотерапією не є ворожіння, гадання, хіромантія, астрологія, всі види екстрасенсорного впливу, щоб там про себе не думали люди, що займаються ними. Слово "магія" уживається в психотерапії лише як метафора, образне порівняння, або служить для опису певних дій в особливих, змінених станах свідомості. Зняття пристріту й псування, , голодування в повню, хиропрактика як і раніше проходять по заснованому Остапом Бендером відомству матеріалізації духів і роздачі слонів. Все це може бути діючим, оскільки є психічною реальністю для тих, хто в це вірить, але професійна психотерапія в усьому світі, так само, як і в нас, воліє гидливо триматися осторонь від подібних речей.

Психотерапевти різної орієнтації по-різному описують зміст своєї діяльності. Зиґмунд Фрейд говорить, що психоаналітична терапія - це звільнення людини від його невротичних симптомів, заборон і аномалій характеру, Карл Густав Юнг називає нею сприяння процесу особистісного росту. Ролло Мей уважає найважливіший розвиток людської волі, індивідуальності, соціальній інтегрованості й духовній глибині. Фредерик Перлз учить сприйняттю свідомого, Антоніо Менегетті - умінню слухати голос своєї сутності (ін-сі) і ігнорувати особистості, що йдуть у шкоду здоров'ю, впливу монітора відхилень (джерела перекручувань і перешкод у системі психіки). Ерік Берн розповідає про маніпуляції й ігри у відносинах між людьми, описує життєві сценарії, які діти успадковують від батьків, Вільгельм Райх і Олександр Лоуен зосереджені на тілесних корелятах невротичних порушень характеру. Джон Гриндер і Ричард Бендлер допомагають розпізнавати обмеження в моделях навколишньої реальності й розширюють можливості вибору й прийняття рішень, Вірджинія Сейтер усуває неконгруентність у поводженні. Віктор Франкл сприяє процесу пошуку й знаходження змісту людського життя, Носсрат Пезешкиан учить бачити позитивні сторони життєвих подій, Пауль Тиллих - мужності бути.

У чому складається специфіка психотерапевтичної діяльності, що відрізняє її від інших видів психологічної практики? Аналіз діяльності в психології припускає виділення її джерела (потреби), мотивів, цілей і умов здійснення й опис структури - окремих дій і операцій, що входять у її склад. Про потребу й мотиви клієнтів психотерапевтичної діяльності написаний досить - запит на неї існував завжди. У різні історичні епохи він задовольнявся те жерцями, то шаманами, то священиками, то лікарями, а нині ми є очевидцями своєрідної "боротьби за клієнта" між представниками всіх цих груп. Однак, наскільки мені відомо, практично не вивчалася потреба в психотерапії самих психотерапевтів, їхні мотиви.

Очевидна прагматична сторона цієї проблеми - дана професія, як і будь-яка інша, дозволяє заробляти на життя. Хоча тут у психотерапії є свої особливості, що стосуються плати за послуги професіонала. Найбільше стругаючи регламентація існує в класичному психоаналізі, де оплата є одним з факторів терапевтичного процесу. Цікаві міркування висловлює А.Менегетті. Але що спонукує людину стати саме психотерапевтом?

Навіть такий визнаний класик, як Карл Роджерс, описуючи поводження, що допомагає, і специфіку відносин, що допомагають, - тих, "у які принаймні одна зі сторін має намір сприяти іншій стороні в особистісному росту, розвитку, кращій життєдіяльності, досягненні зрілості, в умінні ладити з людьми", зберігає належну скромність відносно своїх мотивів.

Зрозуміло, у будь-якого психотерапевта є сформована система загальгуманістичних цінностей, у регістрі яких інтерес до людей і бажання допомогти іншій людині займають одне із провідних місць. Образно говорячи, існують три основних способи або шляху знаходження й збереження людиною своєї сутності - шлях боргу, шлях думки (або пізнання) і шлях любові. Психотерапії з'єднує їх разом, перетворюючись тим самим у спосіб не тільки знаходження й збереження, але твердження сутності - своєї й іншої особистості, пацієнта або клієнта.

І все-таки можна виділити, принаймні, два типи терапевтів, залежно від того, які мотиви для них є ведучими - пізнавальні або пов'язані з людинолюбством, умовно - "тип Юнга" і "тип Роджерса". Це не виходить, начебто "прагнучі зрозуміти" менш гуманні, а "прагнучі допомогти" ігнорують пізнання. Але от для порівняння опис практики двох видатних психотерапевтів XX сторіччя, Карла Роджерса й Карла Юнга:

Якщо я можу створити відносини, що характеризуються з моєї сторони щирістю й прозорістю моїх щирих почуттів, теплим прийняттям і високою оцінкою іншої людини як окремого індивіда, тонкою здатністю бачити його мир і його самого, як він сам їх? бачить, тоді індивід у цих відносинах буде випробовувати й розуміти свої якості, які колись були їм подавлені, виявить, що стає більше цілісною особистістю, здатної корисно жити, стане людиною, хворіє схожим на того, якої він хотів би бути, буде більше самокерованим і впевненим у собі, стане людиною з більше вираженою індивідуальністю, здатним виразити себе, буде краще розуміти й приймати інших людей, буде здатний успішно й спокійно справлятися з життєвим проблемами

Я багатьом заподіяв біль; як незабаром я бачив, що мене не розуміють, я йшов. Мені потрібно було йти вперед. Я був нетерплячий з усіма, крім моїх пацієнтів. Я діяв за внутрішнім законом, він накладав на мене певні обов'язки й не залишав мені вибору... З деякими людьми я був дуже близький, принаймні доти, поки вони була якось пов'язані з моїм внутрішнім миром; але потім могло трапитися так, що я раптом відсторонявся, тому що не залишалося нічого, що могло б мене з ними зв'язувати. До мене із працею доходило, що люди продовжують існувати - навіть коли їм уже нема чого сказати мені. До багатьох я ставився з живою участю, але лише тоді, коли вони були мені в чарівному світлі психології; у наступний момент промінь прожектора йшов убік, і на колишнім місці вже більше нічого не залишалося.

Мети психотерапії єдині, незважаючи на розходження парадигм, концепцій і підходів. В історії становлення даної області наукового знання існували різноманітні, найчастіше альтернативні подання про те, до чого варто прагнути практикуючому психотерапевтові. Однак, незважаючи на безліч формулювань, всі терапевти хочуть допомогти своїм клієнтам (пацієнтам) знайти більшу самостійність, незалежність і автономність, несуперечність і цілісність, упевненість у собі й віру в людей. Психологічна допомога адресована всієї особистості, а не окремим труднощам або проблемам, тому психотерапія завжди надлишкові в порівнянні із запитом. Поділювані терапевтами гуманістичні цінності припускають постійне розширення простору, де такі принципи справедливі й природні. На думку Абрахама Маслоу, досягнення щастя є головною метою людських відносин, і до цьому важко додати що-небудь ще.

Психотерапевтична ситуація сама по собі досить специфічна. Сутність її найкраще розкривається поняттям "зустріч", узятим у всій його екзистенціальній глибині. Зустріч терапевта із клієнтом - це зустріч двох особистостей, відносини між якими визначені взаємним інтересом, відкритістю й прийняттям. Їхні відносини завжди будуть відносинами Я и ТИ в тому розумінні, як про це пише відомий філософ і теолог Мартін Бубер. Він говорить, що "усяке дійсне життя є зустріч", і терапевтична ситуація теж. Карл Роджерс уважає рівність позицій учасників терапевтичного процесу необхідною умовою його ефективності. Він пише:


Случайные файлы

Файл
158446.rtf
32596.rtf
80768.rtf
11144-1.rtf
64302.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.