Психологія сім’ї (131236)

Посмотреть архив целиком

НАЦІОНАЛЬИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ім. М.П. ДРАГОМАНОВА











РЕФЕРАТ

На тему: Психологія сім’ї





РОЗРОБИЛА: КАМЕНЄВА Т.В.

ПЕРЕВІРИЛА:









КИЇВ 2007р.


Зміст


Вступ 3

Розділ 1. Психологія сімейного виховання 5

1.1 Система і розвиток 5

1.2 Характеристика сім’ї як інституту соціалізації 5

1.3 Соціально-психологічні особливості сімейного виховного впливу 9

1.4 Стиль сімейного виховання 11

1.5 Порушення сімейного виховання 14

1.6 Визначення показників, рівня психокорекції 17

Розділ 2. Задачі і методи сімейної діагностики 18

2.1 Задачі сімейної діагностики 18

2.2 Загальне сімейно-діагностичне інтерв’ю 19

2.2.1 Тематична структура і часова послідовність сімейно-діагностичного інтерв’ю 20

2.3 Психокорекційне заняття на тему: Як поліпшити стосунки з батьками, друзями, вчителями, оточенням 21

Додаток 1 26



Вступ


Основним напрямом проведеної психокорекційної роботи

є психокорекція порушеного стилю виховання у сім’ї, сімейних стосунків та конфліктів; психокорекція неконструктивних між особистісних стосунків в групах та колективах (в тому числі і в діловому спілкуванні), конфліктів та конфліктних відносин у мікро групах, учнівських колективах, професійній діяльності.

Нашою основною задачею є висвітити направлення, методи психокорекційної, психотерапевтичної роботи що стали корисними при лікуванні психічних порушень у дітей і підлітків, які виникли в результаті між особистісних конфліктів в сім’ї та інших сферах життєдіяльності.

Не дивлячись на велику кількість та розбіжність сімейно-терапевтичних методів, можна виділити головні засади, що відбивають змістовну сторону сімейної терапії і застосовуються більшістю психологів та сімейними психотерапевтами.

Індивід і система: щоб зуміти правильно зрозуміти поведінку і переживання людини, необхідно враховувати його життєві обставини, знати його оточення; поведінка кожного індивіда складає частину впорядкованої системи (сім’я, соціальне, економічне і культурне середовище) і розуміється з цих позицій.

Сім’я і психічний розлад: психічні порушення у дітей і підлітків можуть вказувати на проблеми в структурі сімейних взаємовідносин. Особистісні відхилення дитини можуть бути симптомом лежачого в їх основі конфлікту в сімейних стосунках. Іноді симптоми душевної хвороби можуть навіть розглядатися як важливі і доцільні спроби зберегти стабільність сімейної системи. Але і в інших випадках психічні розлади у дітей призводять до зміни сімейних відносин, і часто симптоматика дитини підтримується або підсилюється в результаті сімейних конфліктів.

В психокорекцій ній роботі з дітьми й підлітками потрібно враховувати ситуацію в сім’ї пацієнта та його оточення в цілому.

В роботі ми визначимо методи психокорекційної роботи між особистісних відносин в сім’ї та з оточуючими.

Представимо цілий комплекс опитувальників і методик, що найбільш популярні серед психологів, які займаються проблемами сім'ї.

1


Розділ 1. Психологія сімейного виховання


1.1 Система і розвиток


При всебічному аналізі психічних розладів потрібно враховувати, що причиною проблем може стати сімя, оточення, суспільство.

Взаємозв’язок між сімєю і психічними порушеннями представляється занадто однобічним. Звинувачувальні тенденції по відношенню до сімї часто не допомагають ділу, бо причинно-наслідкові відношення в реальності більш складні. Психічні порушення або недорозвиток в одного з членів сім’ї впливає на сімейні відношення і сімейне життя в цілому, а динаміка відносин в свою чергу впливає на поведінку індивіда. Такі поняття теорії систем, як „циркулярність”, „взаємозв’язок”, „взаємозалежність”, „коеволюція”, розкривають ці складні в cистемі залежності.

Системна орієнтація означає, що психічну проблему потрібно розглядати не тільки на рівні індивіда, але й на рівні взаємовідносин, взаємозв’язків (системних трансакцій).

В психокорекцій ній роботі мова йде про альтернативи і шляхи рішення проблем пацієнта і при цьому використання ресурсів і можливостей подолання цих проблем, що мають місце в сім'ї. Саме від батьків можна отримати найбільш важливу для дитини поміч. Тому ми повинні пропонувати підтримку не тільки дітям, але і їх батькам.


1.2 Характеристика сім’ї як інституту соціалізації


Погляд на дитину як на суб’єкт соціалізації, який змінюється в ході виховання сам і змінює своїх вихователів, - це підсумок історичного розвитку людства. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства сама по собі дитина не мала особливої цінності: суворі умови життя й велика дитяча смертність не давали людям змоги приймати близько до серця факт народження або смерті дитини, особливості її розвитку. Сімєю на той час для дитини були всі люди, які її оточували. У пізніші часи дітей віддаляли від сім’ї, віддаючи їх на виховання до монастиря або в дім багатших родичів, або ж просто „підкидали” тим людям, які мали змогу піклуватися про дітей.

У часи Середньовіччя практикувалась тотальна залежність дитини від батьків, і повна підлеглість їх волі. З початком Новітньої історії дитина в очах батьків починає виступати як автономна істота, з якою дорослі прагнуть теплих емоційних контактів, намагаються виходити з її бажань, потреб та інтересів, а це, без сумнів, впливає й на соціально-психологічну структуру родини.

Гуманне ставлення до дитини як до повноцінного члена сімї, врахування її інтересів і бажань – це результат історичного розвитку

сімї як соціального інституту. З одного боку, статус дитини в сім’ї визначає її повну залежність від дорослих, з іншого, - сучасна дитина в сім’ї часто володіє привілейованим статусом людини, по відношенню до якої люблячі батьки буквально реалізовують відоме соціалістичне гасло: „Усе найкраще – дітям”. За таких умов дитина опиняється в центрі соціальної структури сім’ї й навіть починає виконувати функції управління, оскільки навколо забезпечення саме її потреб організовується активність усіх інших членів сім’ї. Орієнтації виховної стратегії батьків на природний, вільний розвиток дитини, яка сама визначає, що їй потрібно, викликала до життя приховані інтелектуальні й фізичні резерви розвитку сучасних дітей, розширила сферу їхньої свідомості й самосвідомості. Разом з тим, за умов такої орієнтації, характерний для дитячого віку егоцентризм особистісний. Така риса, як нездатність людини враховувати думки, бажання й потреби інших, гіпертрофована впевненість у власній правоті й непомильності своєї точки зору, перешкоджає досягненню особистістю соціальної зрілості.

Ще святий Августин розумів важливість батьківського впливу на долю людини і навіть суспільства, коли писав: „Дайте мені інших матерів, і я дам вам інший світ”. Зрозуміло, що цей вислів є певним перебільшенням, оскільки батьківське ставлення до дітей органічно пов’язане із загальними орієнтаціями культури й власним досвідом самих батьків, які не можна змінити вмить. З іншого боку, при всій значимості батьківського впливу він ніколи не є єдиним усемогутнім вершителем доль дітей. Більше того, оцінити реальний ступінь батьківського внеску у формування особистості дитини без урахування інших чинників її соціалізації практично неможливо.

Отже, поряд із закладами освіти, громадянськими організаціями й релігійними установами, сім’я є одним з основних інститутів соціалізації людського індивіда. Виступаючи для дитини з перших років її життя первинним осередком соціалізації, задовольняючи її життєві потреби, сім’я формує її особистість через специфічну цілеспрямовану активність і ставлення до дитини її батьків, бабусь і дідусів та інших дітей. Це і є сімейне виховання.

Оцінюючи потенційний рівень і реальний вплив сімейного виховання, потрібно враховувати багато факторів. Основні з них такі:

Вік дитини. В ранньому дитинстві центральною фігурою соціалізації виступає, як правило, мати. Далі з нею урівнюється, й навіть іноді переважає її за впливом, батько. Пізніше їх обох відсувають по шкалі значимості однолітки дитини й суспільні інститути соціалізації.

Стать дитини. Батьки по-різному й з різним успіхом виховують дітей своєї статі і протилежної. Як правило, інтенсивніші й ефективніші тут одностатеві комунікації. При цьому для хлопчиків поза сімейне оточення важливіше, ніж для дівчат.

Наявність інших агентів соціалізації як у сім’ї (доросліші діти), так і поза нею (наприклад, яскрава особистість учителя)

Специфічні особливості трансмісії (передавання) культурних цінностей від покоління до покоління у певному суспільстві й у певний період (мається на увазі величина розбіжностей в умовах життя й у ціннісних орієнтаціях батьківського покоління й покоління дітей, які сприяють більш-менш повному сприйманню або відкиданню дітьми життєвих установок батьківської родини).

Амбівалентність батьківських почуттів і їхні соціально-психологічні наслідки. Так, дітоцентризм суспільної психології Новітнього часу означав посилення піклування про дітей, але одночасно й обмеження їхньої внутрішньої свободи, примусову інфантилізацію. Наслідком цього є байдужість і соціальна безвідповідальність сучасної молоді, на що скаржаться батьки, не розуміючи зв’язку таких характеристик дітей з їхньою власною виховною практикою.


Случайные файлы

Файл
132834.rtf
ref12092.doc
37186.rtf
169406.rtf
178393.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.