Психологія публічного виступу (131232)

Посмотреть архив целиком



























Реферат

на тему:

«Психологія публічного виступу»







Переконати велику кількість слухачів значно важче, ніж переконати одного співрозмовника. Насамперед через те, що аргумент, переконливий для одного, може бути непереконливим для іншого. У кожного своя система цінностей і авторитетів. Зокрема, в очах одного мовець може мати високий статус та імідж, а в очах іншого — зовсім навпаки (наприклад, через належність до різних соціальних груп). Правило іміджу й статусу говорить, що аргументи оратора для першого будуть більш вагомими, ніж для другого.

За поняттями одного слухача мовець — приємний співрозмовник: імпонують його зовнішній вигляд, голос, манери. Іншого ж щось дратує в ораторі. Беручи до уваги правило приємного співрозмовника, перший ставитиметься до почутих аргументів доброзичливо, другий — критично.

Для більшості людей виступ перед аудиторією здається нелегким завданням. Сотні років людей хвилює проблема: як викласти свої думки з найбільшою ясністю, легкістю і дохідливістю. Надзвичайно заманливо було б стверджувати, що почуття незручності, страху й трепету перед аудиторією можна перебороти легко й просто. На жаль, це не так. Не існує легкого й швидкого шляху.

Що ж є причиною несподіваних змін у людині, коли їй тільки доручають підготуватися до виступу, викласти свої думки? Чому нормальна людина раптом стає невиразною, починає запинатися, а жести стають безладними? Чому виникає страх перед публічним виступом?

Для більшості розмова з приятелем — це нормальне і приємне проведення часу. У той же час аналогічна розмова на ту ж саму тему перед аудиторією здається вже чимось неприродним і викликає внутрішнє занепокоєння. Чому?

Справа в тому, що змінюється наша роль.

У повсякденному житті, беручи участь у розмові, ми рідко зазнаємо утиску з боку оточення та обстановки, у якій протікає розмова. Ми знаємо, що в будь-яку мить, ледь опинившись у скрутному становищі, ми можемо відмовитися від продовження розмови і зняти із себе яку-небудь відповідальність за неї. Такі умови спілкування дають нам змогу сконцентруватися на головному — передачі своїх думок та інформації.

Інакше стоїть справа, коли ми з’являємося перед аудиторією, незалежно від її розмірів і ступеня доброзичливості щодо нас. Опинившись перед слухачами, оратор знає, що він має до кінця виголосити свою промову. Він усвідомлює, що на нього одного цілком покладена відповідальність за зустріч з аудиторією. Виявившись без звичної підтримки, людина зазнає труднощів.

Далі, у розмові можна зупинитися в будь-який момент, і завжди знайдеться хто-небудь, хто її продовжить. Під час розмови за обличчями й висловленнями ваших співрозмовників ви відразу ж можете оцінити той ефект, що спричинили ваші слова. Звертаючись же з промовою до публіки, у відповідь ми отримуємо лише мовчання. Ніхто, як правило, не реагує на наші висловлення. Ніхто не відповідає на наші запитання, ніхто не висловлює ні підтримки, ні осуду.

Чи зможемо ми довідатися, зрозуміли нас чи ні? Саме тому передусім треба знати ті чинники, які впливають на спілкування, знати й уміти користатися ораторськими прийомами, а також знати правила й принципи побудови промови.

1. Підготовка до виступу. Не можна сісти й підготувати промову на 30 хвилин. Промова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обмірковуйте її у вільний час, обговорюйте її з друзями. Ставте самому собі всілякі запитання на дану тему. Записуйте всі думки й приклади, що приходять вам у голову.

Після того як ви обміркували питання самостійно, йдіть у бібліотеку й попрацюйте з літературою на цю тему.

Досвід показує, що на кожну хвилину виступу припадає в середньому 20—25 хвилин, які треба витратити на визначення теми, збір, аналіз та узагальнення інформації, складання плану й коротких тез.

У процесі підготовки подумайте про свою аудиторію. Подумайте про її інтереси й бажання. Що буде для неї цікаво, а що ні.

Зберіть більше матеріалу, більше інформації, ніж ви можете використовувати. Набудьте все це заради тієї додаткової впевненості в собі, що ви отримаєте, набудьте це заради того впливу, який буде вчинено на вашу свідомість, настрій, на всю вашу манеру говорити.

Якщо матеріалу у вас досить і ви його добре продумали, то варто перейти до плану виступу. Завдання плану — зробити мову стрункою, логічно зв’язаною й послідовною.

Крім того, обов’язково потрібно готувати тези чи конспект виступу. Конспект привчає до стрункості й стислості викладу, чіткості формулювань. Але скласти конспект — це не механічно виписати кілька фраз і завчити їх. Необхідно робити записи під час підготовки — докладні, великі. Можливо, за ними ви будете репетирувати свою промову. Ви безумовно почуватимете себе краще, якщо записи будуть з вами під час виступу, однак ні в якому разі не читайте з папірця. Читання з папірця на 50 % знищує інтерес аудиторії до виступу, тому що при цьому відсутній контакт, близькість, які повинні існувати між оратором і слухачем.

Не треба читати промову з папірця, але й не треба намагатися заучувати її напам’ять слово в слово. Це віднімає багато часу й таїть у собі неприємності. Якщо ви вивчите промову напам’ять, то єдине про що ви думатимете під час виступу, так це про те, як би не збитися й не забути якоїсь фрази. Весь виступ стане відразу ж натягнутим, холодним, безбарвним. Тому не варто даремно витрачати на це час.

Адже коли у вас має бути важлива розмова ділового характеру, ви ж не заучуєте напам’ять те, що говоритимете? Ви обмірковуєте питання доти, поки основні думки не стануть для вас зовсім ясними. Ви можете зробити кілька нотаток і заглянете в деякі документи. Ви скажете собі: «Я висуну таке-то положення. Я скажу, що треба зробити те й те з таких причин». Потім ви перелічите самому собі доводи й проілюструєте їх конкретними прикладами.

Приблизно так само необхідно готуватися й до публічного виступу.

Необхідно не механічне, сліпе заучування, а розумне повторення, вироблене відповідно до певних властивостей сприйняття.

Доцільно не відкладати підготовку до публічного виступу на останній день.

Припустимо, що незважаючи на всю підготовку ви в середині промови раптово все забули й стоїте перед слухачами скам’янівши і не в змозі продовжувати.

Після того як ви обміркували й скомпонували свою промову, репетируйте її про себе, коли ви йдете по вулиці. Усамітнитесь де-небудь і виголосіть промову цілком від початку до кінця, з жестами, давши собі волю. Уявіть собі, що ви звертаєтеся до справжньої аудиторії. Чим частіше ви це робитимете, тим краще ви почуватимете себе, коли настане час вашого публічного виступу.

Справжня підготовка полягає також у тому, щоб витягти щось із себе, підібрати й скомпонувати власні думки.

Необхідна попередня підготовка до виступу. Ви повинні мати ясне й певне уявлення про те, що ви говоритимете. Це має бути щось таке, що зацікавило вас і про що ви неодмінно хочете повідати іншим. Якщо ваш розум і серце справді будуть поглинуті важливою ідеєю і вам дуже захочеться поділитися цією ідеєю і вплинути на розум і серця ваших слухачів, ви раптом відчуєте, що ваша промова ллється сама собою. Вона не буде для вас тягарем, не викликатиме ніяких труднощів. Таким чином, добре підготовлена промова — на дев’ять десятих здійснена промова.

2. Секрет гарного виступу. Отже, ви перед аудиторією... Продумайте все заздалегідь. Почніть з того, як ви повинні з’явитися. Ваша хода повинна бути рівною. Пам’ятайте, що будь-який ваш рух буде моментально помічено. Дивлячись на вас, слухачі повинні відчути значущість вашого виступу.

Як мовець ви для них особистість, а особистість завжди перебуває в центрі уваги. Навчіться використовувати увагу, яку приділяють вам, що не завжди означає, що люди тільки й чекають вашої невдачі.

Найменша помилка — і вас перестануть слухати. Якщо ви почнете запинатися й перепрошувати, то слухачі почнуть сумніватися у вашій компетентності, а також у тому, чи має сенс узагалі вас слухати. Вам необхідно вступити в контакт зі слухачами. Усе повинно відбуватися так само, як у діалозі, тільки границі діалогу надзвичайно розширюються. Проте змінитися повинна лише сила вашого голосу, а стиль мовлення змінюватися не повинен. Так само, як і в діалозі, варто дивитися на слухачів (слухачі повинні бачити ваші очі).

Варто пам’ятати, що багатьом подобається, коли звертаються безпосередньо до них. Оратор не повинен байдуже дивитися поверх людей чи пильно дивитися в стелю. Будь-який слухач повинен відчути, що його побачили. Іноді корисно зупинити погляд на окремому слухачеві (якщо помітно його особливу участь). Цей контакт очей бажано зміцнити (швидкого погляду часто недостатньо). Звертайте свій погляд і на кількох слухачів. Якщо перед вами велика група, то виберіть слухачів у різних частинах аудиторії. Не залишайте без уваги жодного сектору аудиторії, інакше ви ризикуєте в якійсь її частині втратити всіляку підтримку.

Не починайте свій виступ відразу, трохи почекайте. Ніяких метушливих рухів, вони моментально відволікають слухачів від суті виступу і викликають різні асоціації, часто далекі від змісту промови. Виступаючи, не ходіть біля трибуни, тому що слухачі почнуть вас розглядати, а не слухати. Пам’ятайте, що головним психологічним чинником, який впливає на слухачів, є саме ви і слухачі оцінюють, як ви одягнені, як ви тримаєтеся на трибуні, як ви говорите, чи знаєте ви те, про що говорите.


Случайные файлы

Файл
130125.rtf
29623.rtf
169093.rtf
18762-1.rtf
144572.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.