Психологія праці (131230)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Професійне самовизначення та покликання

2. Проблема професійного самовизначення особистості

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


Сенсом життя окремої людини і людської спільноти в цілому є, передусім, продовження людського роду, тому в центрі діяльності суспільства має бути людина, її фізичний і духовний розвиток, а найважливішим напрямком діяльності кожної людини незалежно від національності, віросповідання, професії має бути виховання в широкому розумінні цього слова. Кожен громадянин повинен володіти відповідними знаннями в царині виховання як обов'язковим освітнім мінімумом.

Держава створює соціальні інститути, які мають професійно займатися питаннями виховання підростаючого покоління: дошкільні виховні заклади, загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади. Системою соціальних інститутів забезпечується підготовка фахівців у галузі освіти і виховання. Головна роль у виконанні цього завдання відводиться педагогічним навчальним закладам. Актуальність дослідження динаміки професійного самовизначення обумовлена потребами як теоретичного значення, так і потребами практики, насамперед, необхідністю осягнення тих радикальних світоглядних змін, що відбуваються в масовій свідомості людей, потребами досягнення порозуміння між поколіннями, включення молоді в процеси активної взаємодії.

В ході становлення й зміцнення України як незалежної держави відбулися суттєві зміни, насамперед, у формах власності, політичній організації та соціокультурній структурі суспільства, стосунках між особистістю і суспільством, в ідеології та суспільній психології, соціокультурних орієнтаціях людей, особливо молоді. Ці зміни не завжди вписуються в усталені ціннісні схеми, нерідко суперечать традиційним уявленням і звичним способам життя. Їх беззастережне, активне й творче сприйняття прогресивною частиною українського суспільства межує з певною розгубленістю тих, хто звик жити за усталеними нормами та життєвими стереотипами. В центрі цієї суперечності знаходиться молодь.


1. Професійне самовизначення та покликання


На всіх етапах розвитку суспільство піклувалося про передачу підростаючому поколінню професійного досвіду. З розвитком виробництва підвищувалися вимоги до працівників, що потребувало врахування їх уподобань і природних дарувань при профвідборі.

Ще в 1575 р. іспанський лікар і філософ X. Уарте стверджував, що для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тої професії, яка найбільше підходить до його дарувань, королю слід було б виділити уповноважених людей значних розуму і знань, які відкривали б у кожного його дарування ще в дитячому віці, змушували б його обов'язково вивчати ту галузь знань, яка йому підходить, і цим самим не допускали б випадкового профвибору.

На межі XX ст. професійна орієнтація інституалізувалася. Американський учений Р. Парсонс уперше організував у Бостоні спеціальне профорієнтаційне бюро і видав наукову працю "Вибір професії".

У нашій країні профорієнтаційну роботу почали вести в 20-ті рр. Уже у 1934 р. у СРСР нараховувалося 86 бюро, основним завданням яких був професійний підбір вступників до ФЗУ. Постановою ЦК ВКП(б) 1936 р. мережу профконсультаційних бюро було ліквідовано як "извращение в системе Наркомпроса".

Проте в 70—80-х рр. зростала актуальність профорієнтаційної роботи в Україні. В промислових центрах, на великих підприємствах почали створюватися профорієнтаційні міжвідомчі ради, кабінети, лабораторії і профконсультпункти. Центральне місце в системі профорієнтації відводилося виробничим колективам, де профорієнтаційна робота мала вестися в трьох напрямках: профінформація, профконсультація і профвідбір. Усю профорієнтаційну роботу на підприємстві очолювала рада з профорієнтації і виробничої адаптації, яка вирішувала організаційні та методичні питання з профорієнтації школярів, пропаганди певних професій, надання шефської допомоги школам у вияві професійних схильностей школярів, формуванні у них інтересу до певних видів трудової діяльності, визначенні професійної придатності до тих чи інших професій; організовувала професійний відбір та професійне самовизначення[4,с.32].

Проте за радянських часів трудове виховання було спрямоване на закріплення у свідомості людини негативного ставлення до "заробітчан".

Нині поряд зі скороченням зайнятості у сферах матеріального виробництва, зростанням безробіття відбувається поширення нетрадиційних форм зайнятості, а саме: нерегламентованої діяльності, комерційного туризму, скуповування та перепродажу товарів повсякденного попиту (особливо продуктів харчування), валюти тощо.

В останні роки збільшилося трудове емігрування висококваліфікованої робочої сили із країни в пошуках роботи за кордоном, в результаті погіршується трудовий потенціал суспільства.

Крім того, знижується рівень кваліфікації робітничих кадрів і фахівців, які тривалий час не працюють або перебувають у вимушених довготермінових відпустках через відсутність роботи.

Спостерігається втрата цінностей професійної майстерності та освіти, психологічний страх перед ринком праці, неготовність досить значної частини безробітних до сприйняття сучасних реалій, нездатність застосувати свою робочу силу, неспроможність перевлаштуватися адекватно вимогам ринку, а отже — неможливість нормального відтворення власних професійних якостей.

Сформована протягом кількох поколінь орієнтація на стабільність, низька адаптованість до соціальних зрушень, неготовність активно займатися влаштуванням власної долі, відсутність відповідної профагітаційної освіти надзвичайно ускладнює використання особистісного трудового потенціалу.

Професійне навчання кадрів, зростання їх професійної майстерності в період структурних змін починає набувати особливого значення. Надзвичайно важливим є усвідомлення необхідності переорієнтації молоді з "інфантильного" підходу до вибору професії та працевлаштування на уміння орієнтуватися в широкому діапазоні професій і спеціальностей. Молодь повинна розуміти необхідність і можливість освоєння перспективних професій і спеціальностей, які користуються попитом на ринку праці; прагнути успіху, бути активно зацікавленою у власній трудовій кар'єрі, бажати заробляти гроші і, поряд з цим, поважати трудівника, чесну і сумлінну працю[6,с.26].

У нинішніх умовах очевидна необхідність зміни загальної стратегії управління трудовими ресурсами. Замість визнаних раніше пріоритетів зниження плинності та підвищення стабільності кадрів, головними є формування високомобільного працівника, запровадження керованої мобільності. На думку академіка НАНУ О. Богуцького, працівник нового типу має бути освіченим, конкурентоспроможним, мобільним на ринку праці, із сильними трудовими мотивами, раціональною поведінкою, почуттям відповідальності. Все більше поширюються такі професії, як менеджер, підприємець, бізнесмен, посередник, брокер, дилер тощо.

Значну роль у використанні трудового потенціалу України починає відігравати система служби зайнятості. Вона формує ефективні регіональні механізми трудозайнятості, спрямовані на врахування в практиці управління особливостей кожного регіону України, сприяє професійному самовизначенню людини, її профорієнтації.


2. Проблема професійного самовизначення особистості


Професійне самовизначення — це не одноразовий вибір професії, а перманентний процес самопізнання, формування інтересів, визначення напрямків набуття кваліфікації, який пронизує всі етапи навчальної і трудової діяльності людини.

Проблема вибору професії молоддю містить як теоретичний, так і практичний інтерес. З одного боку, в ній віддзеркалюються устремління, намагання молоді, з іншого — конкретне здійснення цих намірів, реалізація особистих планів (реальний вибір професії). Вирішення цієї проблеми можливе у двох напрямках: формування особистих намірів та інтересів у молоді з урахуванням соціально-економічних потреб суспільства; приведення у відповідність устремлінь, особистих планів молоді з можливостями їх реалізації[3,с.60].

Рішення про вибір нової професії може виникати впродовж всього періоду активної трудової діяльності людини. Проте найбільш важливим з погляду реалізації суспільно-політичних інтересів є вплив на вибір професії після закінчення школи, в період самовизначення, становлення особистості. Визначальною формою такої роботи є профорієнтація, основа якої — професійний відбір — процес визначення (вияву) за допомогою науково обґрунтованих методів ступеня і можливості формування фізичної, психофізіологічної та соціальної придатності людини для виконання тої чи іншої роботи. Метою профвідбору є добір із загальної кількості претендентів на певний вид професійної діяльності тих осіб, які за своїми особистісними даними максимально придатні для цього.

Стосовно трудової організації проблема профвідбору полягає у визначенні професійної придатності — сукупності особливостей людини, її здібностей і схильностей, що обумовлюють ефективність певного виду діяльності і задоволеність обраною професією. Наприклад, від операторів вимагається без особливих зусиль зосереджувати і переключати увагу, знаходити оптимальне рішення за найкоротший час. Їх нервові процеси повинні бути динамічними, а поведінка в складних ситуаціях — емоційно стійкою. Водіям потрібні хороший зір і швидка реакція, шліфувальникам — м'язова чутливість і чутливість шкіри, кінчиків пальців. Не всі люди в однаковій мірі здатні освоювати ту чи іншу професію — один легко оволодіває навичками, досягає професійної досконалості, іншому потрібні роки. Трапляється, що в процесі тривалого навчання втрачається інтерес до обраної професії і людина змінює раніше обраний вид діяльності. Призначення профвідбору — зменшити проблеми через незадоволення обраною професією чи відсутність у працівника необхідних здібностей, хисту[5,с.62].


Случайные файлы

Файл
81978.rtf
50783.doc
26313.rtf
57801.rtf
43313.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.