Психологія людини в епоху технічного прогресу (131227)

Посмотреть архив целиком

Психологія людини в епоху технічного прогресу


Ускладнення відносин взаємної залежності, негативним проявом чого є ріст коефіцієнта в'язкості соціального середовища, спричиняє необхідність постійної зміни соціальних ролей. У простій виробничій системі (наприклад, у ремісничій майстерні, у маленької крамниці) людина була засуджена на одну соціальну роль: глави родини й одночасно глави цієї виробничої одиниці. Стабілізована роль сприяла інтеграції її психіки, зростаючись із її особистістю. Це мало свої негативні сторони, тому що замість того, щоб бути самим собою, людина була главою родини й свого робочого місця. Зараз, за винятком, можливо, осіб, що стоять на вершинах соціальної ієрархії (наприклад, великих артистів, художників, державних діячів, які навіть у приватному житті повинні залишатися вірними своєї ролі), кожний протягом дня грає кілька соціальних ролей. На робочому місці виконує, щонайменше, три ролі: підлеглого, начальника, колеги. До цього додаються ролі в сімейному середовищі, ігровий, еротичної, цивільної й т.д. Тут не може бути мови про зрощування особистості з роллю. Внаслідок своєї мінливості роль не може бути інтегруючої, але, навпроти, виявляється фактором, який дезінтегрує. Не можна її приймати занадто серйозно; потрібно бути просто самим собою, що, однак, не таке вуж легеня справа. Життя в сучасному світі вимагає більшого інтеграційного зусилля, тобто мобілізації тенденцій, що впорядковують, ніж у світі минулому, у якому як природна, так і соціальне середовище самі діяли інтегруюче.

В XX-XXI століттях світ піддався стиску; уже навіть рідше говорять про «наш світ», а частіше про «нашу планету», або нашу «кулька». Розвиток засобів комунікації привів до того, що відстані перестали бути проблемою; швидка подорож на іншу сторону земної кулі буде тривати коротше, ніж поїздка в аеропорт. Відстані вже майже не грають ніякої ролі в поширенні інформації. Завдяки телебаченню і Інтернету можна стати майже очевидцем подій у самих віддалених частинах земної кулі і навіть на Місяці. Стиску піддається також і тимчасовий вимір. Завдяки розвитку археології, віддалені епохи стали ближче, виявилися невідомі раніше культури. Одночасно мінливість теперішнього часу, у порівнянні зі стабільністю минулих часів, обумовлює те, що теперішній час виявляється більше тривалим у порівнянні з минулим часом, якщо вимірником часу є число подій, у ньому що відбуваються. Аналогічно день, у якому було багато переживань, здається більше тривалим, ніж день, у якому нічого не змінювалося.

Результатом стиску просторових і тимчасових вимірів сучасного миру є ущільнення інформації. Її занадто багато, щоб можна було успішно неї приймати й упорядковувати. У сигнальному метаболізмі, тобто в одержанні інформації з оточення й реагуванні на неї (реакція організму, у свою чергу, є сигналом для оточення), існують закони, аналогічні законам енергетичного метаболізму, а саме, закон специфічності структури й закон рівноваги між анаболічними й катаболічними процесами. Подібно тому, як субстанції, асимільовані організмом, розбиваються на основні елементи, з яких організм будує свою власну структуру, потоки інформації, що надходять ззовні, перетворяться в специфічні структури (звідси правильність твердження, що кожний живе у своєму власному світі). Здатність інтеграції є однієї із самих істотних рис нервової системи. Кількість енергії, що надходить в організм завдяки його анаболічним процесам (побудови), загалом, зрівнюється з кількістю енергії, що виходить завдяки процесам катаболічним (розпаду). (У період росту вираження переважають анаболічні процеси.) Аналогічно існує певна рівновага між інформацією, прийнятої з оточення й висла в його. Із цим зв'язана людська потреба розрядки творчих тенденцій. Подібно тому, як в енергетичному метаболізмі, у молодості більше приймається, чим віддається.

Аналогії між енергетичним метаболізмом і інформаційним підтверджують вірність відомого вираження «психічне нетравлення». Сучасна людина, незважаючи на те. що живе в незвичайно цікавий час, часто буває пересичений їм, не може переварити те, що до нього безперестану надходить, не в змозі з хаосу інформації створити який-небудь порядок. Це нагадує ситуацію переповненого стравами стола, коли людина більше вже не в змозі з'їсти, і сама смачна їжа викликає в нього тільки позиви до блювоти. Згадувана вже труднощі розрядки творчих тенденцій обумовлюють те, що споживча тенденція переважають над творчою. А це, у свою чергу, веде до «переїдання», почуттю нудьги, пошуку сильних вражень. З іншого боку, сигнал, що висилається в оточення, щоб бути їм сприйнятим, повинен також бути «сильним ударом». Тільки сильний стимул може пробитися через охоронний бар'єр байдужності. Досить звичайні нині симптоми байдужності відносно нещастя іншої людини (наприклад, коли байдуже проходять повз вуличну подію) є предметом негативної моральної оцінки нашого покоління. З іншого боку, однак, важко винити в байдужності людини, що по телебаченню бачать дітей, обпалених напалмом, сцени з гітлерівських концтаборів, людей, що вмирають в Індії з голоду, і т.п. Надлишок інформації про людські страждання викликає, зрештою, байдужність; із психологічної точки зору - це захисний механізм. В'язні в концтаборах також ставали байдужними до виду трупів, нещастя, бруду й людського страждання; стаючи вразливими, вони не змогли б пережити табір. Байдужність до людського страждання є одним із проявів «психічного нетравлення».

Позитивною стороною згущення інформації є необхідність селекції. Потрібно самому вибирати, що варто прийняти, а що краще відкинути. Зростає критицизм. Знижується цінність авторитетів. Удосконалювання засобів комунікації не пішло їм на користь. Щоб зберігати престиж влади, варто триматися на безпечній відстані від підданих. Правда, існують казки про добрих володарів, які переодягненими в селянські одяги ходять серед бідних, але в дійсності вони завжди жили в ізоляції. Самітність є атрибутом влади. Навіть нервова система, що в організмі відіграє роль володаря (керуючої системи), є більше ізольованої щодо інших органів і систем організму. Велич влади на близькій відстані зменшується. Тому телебачення й інші засоби поширення інформації, можливо, небезпечніше для авторитетів, чим всі інші сучасні явища, що впливали на їхню девальвацію (наприклад, високий темп змін).

Самим небезпечним, як представляється, явищем технічної цивілізації є технічний погляд на людину. Ми бачимо навколишній світ так, як ми на нього діємо. Оскільки людина діє на мир за допомогою різного роду знарядь, останні стають як би призмою, через яку ми його сприймаємо. Інакше бачив своє оточення первісна людина, і інакше бачить його сучасна людина, що володіє технічною апаратурою. Інакше бачить його поліцейський, що користується поліцейським кийком, а інакше - художник, що користується кистю й палітрою. Перетворення природного середовища в технічну веде до того, що й на людей починають дивитися як на складові частини технічного миру. Повсякденна мова, як чутливий показник соціальних змін, відбиває це явище в досить розповсюдженому сьогодні використанні у відношенні людей виражень, що ставляться до неживих предметів; наприклад, «висунути», «пересунути», «усунути», «ліквідувати», «зняти», «установити», «поставити» і т.п.

Ніхто не хоче бути трактованим як горезвісне «колесо» у машині; проти цього повстає почуття власної індивідуальності, тому що індивідуальність є однієї з основних рис живої природи. З іншого боку, однак, почуття імпотенції (це один з парадоксів сучасності, що, досягши нечуваної в історії влади над оточенням, людина відчув себе більше неспроможним, чим абиколи в тій же історії) обумовлює те, що люди шукають об'єкти для розрядки незадоволеного прагнення до влади. Коли все робить опір, легше всього здійснити розрядку на іншій, підлеглій людині. Виникає типове невротичне порочне коло, у якому фрустрація почуття влади викликає ще більше її бажання.

Одним з проявів нинішнього настільки мінливого часу є тріумф екзистенціалізму, що, щоправда, останнім часом начебто б трохи слабшає, але, проте, протягом багатьох післявоєнних лет він панував незаперечно. Рідко трапляється, щоб у якусь епоху одна філософська концепція завойовувала настільки широку популярність. Екзистенціалістами ставали навіть ті люди, які цього слова не чули й не виявляли особливого інтересу до письмового слова. Проте вони своєю позицією здійснювали головні тези цієї філософії. З основного судження, що виражає наше існування у світі - «я є» - екзистенціалісти головний акцент ставлять на «є». У світі хаотичному, незбагненному, загрозливому тотальним атомним знищенням, що викликає страх і почуття непевності, у світі, у якому колишні норми поводження й авторитети піддалися колосальної девальвації, у якому людині доводиться розраховувати тільки на саму себе й одночасно почувати своє безсилля, важко визначити власне «я» (есенція); воно втратило свою стабільність, його структура не позначена. Можна, навпроти, сконцентруватися на переживаннях, прагнути до автентичності, красі, силі й т.д.

Європейська культура протягом декількох століть ішла в основному по екстравертному шляху на завоювання миру. Цінність людини визначалася його зовнішніми досягненнями. У результаті цієї установки були досягнуті успіхи, що перевищують будь-які фантазії. Культури з більш інтровертної установкою, наприклад, індійська, залишилися далеко за тім, що стосується перетворення навколишнього світу. Реалізація фантазій і завоювання миру не принесли, однак, очікуваного щастя. Популярність екзистенціалізму свідчить про усвідомлення цього факту сучасним суспільством. Почуття власної поразки завжди болісно. Сірий сум - одна із психологічних рис нашої епохи.


Случайные файлы

Файл
168968.rtf
34599.rtf
101088.rtf
112838.rtf
Kursak_filosof.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.