Психічний розвиток особистості (130789)

Посмотреть архив целиком


















ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ




1. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ


З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Однак їхні точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться.

Ці розбіжності стосуються розуміння рушійних сил розвитку, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості.

Одна з найважливіших проблем психології розвитку зв'язана з з'ясуванням ролі біологічного і соціального в особистості людини.

Одна з точок зору на дану проблему, що представляє сьогодні в основному історичний інтерес, полягає у твердженні, що ведуча роль у становленні особистості людини належить біологічним процесам дозрівання організму, що основні психічні властивості як би закладені в самій природі людини, що визначає його життєву долю.

Інша і також не дуже популярна в наші дні теорія, навпаки, пояснює особливості особистості, виходячи зі структури суспільства, способів соціалізації, взаємин з оточуючими людьми.

Сучасна психологія розвитку відмовилася від протиставлення біологічних і соціальних факторів на користь розуміння важливості і тих і інших у психічному розвитку людини. Однак перед психологією стоїть задача розкрити уявлення про їхню єдність.

Це питання інтенсивно вивчає психогенетика. Вже отримані істотні дані про роль генетичних і соціальних факторів у розвитку інтелекту людини, деяких захворювань (наприклад, алкоголізму, аутизму).

Дослідження майже 13000 пар шведських монозіготних і гетерозіготних близнюків, 7000 фінських пар і 3810 пар австралійських близнюків дали такі результати: і по екстравертності, і по невротизму монозіготні близнюки виявили значно більше подібності, демонструючи генетичну обумовленість обох характеристик.

Гени впливають також і на соціальну нестабільність. Дослідження співвідношення розлучень у 1500 одностатевих близнюків середнього віку показало, що якщо один з гетерозіготних близнюків розлучився, то імовірність розлучення іншого близнюка збільшується в 1,6 рази (та ж сама цифра характеризує і можливість розлучення в дітей, чиї батьки розірвали шлюб).

Якщо ж розлучився один з монозіготних близнюків, то імовірність розлучення іншого збільшується в 5,5 рази. Ще одне дослідження 2315 пар близнюків підтверджує, що неприємності в родині, на роботі чи ще десь у монозіготних близнюків набагато більше схожі між собою, ніж у гетерозіготних.

І хоча у монозіготних близнюків середовище, в якому вони виховуються в дитинстві, схоже, усе-таки на подальші події їхнього життя впливає в основному генетичний фактор. У близнюків, які говорять, що виховувалися в схожих умовах у дитинстві, мало підстав стверджувати, що тільки з цієї причини вони зштовхнулися в житті з однаковими неприємностями.

І інші властивості особистості також відображають вплив генів. Джон Ловлін і Роберт Ніколе задали безліч питань 850 парам американських близнюків. Вони знов-таки виявили, що монозіготні близнюки мали між собою більшу подібність, особливо що стосується здібностей, властивостей особистості і навіть інтересів.

Однак більшість монозіготних близнюків визнавали, що відношення до них з боку інших людей було однаковим, і саме цим відношенням, а не генетичними факторами, можна пояснити їхню більшу соціальну подібність у порівнянні з гетерозіготними близнюками.

Генетичним дослідженням адресовані два питання психології розвитку: «Чи змінюється спадковість у процесі розвитку?» і «Як генетичні фактори розподілені на різних вікових відрізках?».

Коли оцінюються ефекти спадковості, то важливим є уявлення, чи зростає її роль в процесі життєвого циклу, або вона стає менш значна. Більшість людей і навіть фахівців, що професійно займаються проблемою розвитку, дадуть відповідь, що роль спадковості стає менш важливою в житті людини з віком.

Здається, що життєві події, освіта, робота й інший досвід акумулюються протягом життя. Цей факт припускає, що навколишнє середовище, особливості способу життя впливають на фенотипічні відмінності, що з необхідністю веде до зменшення ролі спадковості. Спадковість більшості людей представляється раз і назавжди заданою, а генетичні ефекти незмінними від початку життя до його кінця.

Дані генетики поведінки дають інші відповіді на два ці питання. Генетичні фактори стають зростаюче важливими, особливо для загальної когнітивної здібності протягом життя.

Наприклад, лонгитюдне дослідження прийомних дітей у Колорадському проекті представило дані по загальній когнітивній здібності (інтелекту) у діапазоні від дитинства до підліткового віку.

Кореляції між біологічними батьками і їхніми рідними дітьми, що живуть від них окремо, збільшується на 0,18 у немовлят, 0,20 - у 10-літніх дітей і 0,30 - у підлітків. Кореляції між прийомними батьками і прийомними дітьми дорівнювали нулю. Дані означають, що сімейне середовище не так важливе для загальної когнітивної здібності.

Різниця між монозіготними і гетерозіготними близнюками збільшується особливо сильно в дорослому віці. Значення спадковості монозіготних близнюків, що виросли роздільно, оцінювалося на рівні 75 % по сумі п'яти досліджень.

У шведському дослідженні близнюків у віці 60 років, що виросли разом і окремо, спадковість оцінювалася на рівні 80% . Це означає, що різниця між людьми в їхньому інтелектуальному розвитку на 80 % обумовлена дією генів.

Іншим найважливішим фактом для розуміння природи психічного розвитку є дані про зменшення ефектів загального середовища в розвитку. Світова література по близнюках указує, що вплив загального середовища на розвиток інтелекту стає незначним у дорослому віці, тоді як його внесок в індивідуальні відмінності в дитинстві оцінюється на рівні 25 %.

Відповідь на питання про сталість величини генетичних ефектів у процесі розвитку аналізується в області психогенетики за допомогою лонгитюдних досліджень.

Психогенетичні дослідження показали, що вплив генетичних факторів і факторів середовища нерівномірно представлений як у різних аспектах психічного розвитку, так і протягом життя людини.

Дані, отримані на сьогодні, дозволяють виділити два важливих перехідних періоди генетичних впливів у розвитку інтелекту. Перший - це перехід від дитинства до раннього дитинства і другий - перехід від раннього дитинства до молодшого шкільного віку. Усі теорії когнітивного розвитку виділяють ці періоди як найважливіші.

Дані психології розвитку і психогенетики вказують на те, що генетичні і соціальні фактори визначають становлення людини. Великий внесок спадковості в інтелектуальний розвиток є результатом того, що активізовані всі генетичні програми.

Незначний же внесок генетичного фактора на ранньому етапі розвитку інтелекту вказує на те, що для реалізації потенціалу людини фактори середовища (форми навчання, батьки, суспільство) повинні максимально сприяти реалізації її генетичних можливостей.

Сучасна психологія має у своєму розпорядженні значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального періоду (до народження). Одне з основних питань стосується того, чи можна представити хід розвитку у виді безупинних змін, що поступово відбуваються з людиною, чи це процес стрибкоподібний (постадійний)?

Ті, хто дотримують думки про безперервність процесу розвитку, вважають, що розвиток йде не зупиняючись, не прискорюючись і не сповільнюючись, тому яких-небудь чітких границь, що відокремлюють один етап від іншого, не існує. Відповідно до другої точки зору розвиток йде нерівномірно, то прискорюючись, то сповільнюючись, і це дає підставу для виділення стадій чи етапів у розвитку, що якісно відрізняються один від іншого.

Прихильники останньої з обговорюваних позицій зазвичай припускають, що на кожній стадії існує який-небудь головний, ведучий фактор, який визначає собою процес розвитку на цій стадії. Вони також вважають, що всі люди незалежно від їхніх індивідуальних особливостей в обов'язковому порядку проходять через кожну стадію розвитку, не пропускаючи ні однієї і не забігаючи вперед.

Тих, хто дотримує дискретної точки зору на процес розвитку, сьогодні більше. Їхні концепції розроблені більш детально і частіше використовуються в навчанні і вихованні дітей, ніж погляди захисників ідеї неперервності розвитку.

Тому далі ми докладніше зупинимося на дискретній точці зору, представивши в рамках її кілька різних періодизацій розвитку. Відзначимо також, що психологи, що приймають концепцію стадійного розвитку (Ж. Піаже, Л.С. Виготський, Д.Б. Эльконін, Е. Еріксон і ін.), далеко не в усьому згодні один з одним. Однак вони визнають, що стадійність розвитку не виключає, а скоріше припускає безперервність цього процесу. Більш того, безперервність процесу розвитку і забезпечує спадкоємність на різних його стадіях.


2. ПЕРІОДИЗАЦІЇ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ЛЮДИНИ


Розвиток людини є індивідуальним. В її онтогенезі реалізуються як загальні закономірності розвитку представника виду Homo sapіens, так і індивідуальні особливості розвитку кожної людини.

Кожна людина має унікальні варіації генетичних програм і унікальні обставини, у яких ці програми реалізуються.

Таким чином, у розвитку людини можна розглядати універсальні й індивідуальні закономірності життєвого циклу, формування психічних здібностей і становлення психіки в цілому. Однією з закономірностей розвитку людини є його циклічність. Періодизація психічного розвитку - це спроба виділити загальні закономірності, яким підкоряється життєвий цикл людини.


Случайные файлы

Файл
106822.rtf
102216.rtf
141456.rtf
3325.rtf
16972-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.