Психіатрична медична сестра (130785)

Посмотреть архив целиком













Психіатрична медична сестра



У міру нагромадження досвіду психіатричною медичною сестрою збільшуються професійні труднощі й сумніви, які заслуговують обговорення в аспектах лікувально-діагностичному, організаційному й психотерапевтичному.

Не можна відокремити роль психіатричної медсестри від її ролі медсестри, ролі загальної для всіх галузей клінічної медицини. Аналогічно, втім, не можна відокремити ролі психіатра від його ролі лікаря. Спеціалізація не повинна не закреслювати, не послабляти загальну роль лікаря або медсестри. Насамперед варто бути лікарем або медичною сестрою й лише потім фахівцем-психіатром або психіатричною медичною сестрою.

Тому, перш ніж обговорювати специфічність ролі психіатричної медичної сестри, треба як тло обрисувати основні дії, пов'язані з роллю медичної сестри. Формально їх можна розділити на три групи завдань: 1 – діагностико терапевтичні; 2 - організаційні; 3 - психотерапевтичні.

Діагностико терапевтичні завдання охоплюють всі ті дії медсестри, які є розширенням і продовженням активності лікаря. Медсестра, таким чином, є «горезвісною» правою рукою лікаря. Крім різноманітних процедур, характер яких залежить від спеціальності, сюди ставляться такі обов'язки, як постійне спостереження за хворим, турбота про його особисту гігієну й основних фізіологічних функціях, і, насамперед, про його самопочуття, повідомлення лікареві про всі прояви, що турбують, і т.д.

Хворий у контакті зі службою здоров'я повинен почувати себе в безпеці й мати почуття належної опіки. Для цього необхідна певна організація опіки, як амбулаторної, так і стаціонарної. При цьому центр ваги доводиться на медичну сестру. Тому що, насамперед, вона повинна піклуватися про те, щоб хворий не чекав занадто довго лікарської допомоги, мав чисте ліжко, свіжу білизну, щоб санітарне устаткування було в порядку, щоб хворий одержував правильне й регулярне харчування; вона повинна піклуватися про збереження ритму дня хворого, стежити за часом відвідувань лікаря, процедур, візитів рідних і знайомих і т.д.

Психотерапевтична роль медичної сестри часто виконується нею без усвідомлення цієї функції, що, можливо, навіть позитивно впливає на результат цієї своєрідної психотерапії. Спонтанною доброзичливістю, посмішкою, рішучістю, коли вона необхідна, і т.п. медична сестра неодноразово розряджає занепокоєння й внутрішнє напруження хворого, поправляє його настрій, надає віру в результат лікування.

Описані три напрямки активності медсестри не передають її сутності. У кожній хворобі можна спостерігати явище регресії. Хворий почуває себе трошки дитиною, слабким, безпомічним, шукає опіки. Нерідко хворі називають лікаря «батьком», що є, мабуть, найкращої для нього похвалою. У той же час медсестра є як би матір'ю. Вона безпосередньо опікує хворого, утішає його, намагається полегшити його страждання, виконати його побажання й т.д. І ця материнська турбота, як представляється, є сутністю професії медичної сестри й саме завдяки їй ця професія - скоріше покликання, чим професія.

Роль психіатричної сестри в принципі не відрізняється від ролі будь-якої іншої медсестри, тільки особливі завдання в ній сильніше акцентовані. До них ставляться, насамперед, своєрідне материнство й психотерапевтичний підхід, а на далекому плані - організаційні дії. У той же час самі процедури в роботі психіатричної медсестри, у порівнянні з іншими спеціальностями, відіграють другорядну роль. Подібно тому, як і психіатр, психіатрична медична сестра може почувати себе у своїй роботі незадоволення тим, що «занадто мало робить». Безперечно, що в інших медичних дисциплінах існує можливість більшої активності. І лікар, і медсестра можуть безпосередньо спостерігати результати своєї діяльності. У психотерапії вони звичайно бувають невизначеними. Часто ми не знаємо, допомогли ми нашими діями хворому або нашкодили, утішили його наші слова або мали протилежний ефект. Причинні зв'язки тут дуже складні й важко їх розшифровувати.

Павлов розділяв діяльність нервової системи на процеси порушення й процеси гальмування. Цей розподіл був прийнятий сучасною нейрофізіологією й нейрохімією. Дії, пов'язані з гальмуванням, більше тонкі, чим дії, пов'язані з порушенням, і при ушкодженні центральної нервової системи функції гальмування порушуються раніше. Дотримуючись цього класичного розподілу, можна було б прийняти, що професія психіатра або психіатричної медсестри вимагає більшої активності процесів гальмування, ніж процесів порушення. Іноді значно сутужніше загальмувати свої реакції й спокійно обміркувати ситуацію, чим виступити в ній активно, особливо коли є готові моделі цієї активності.

Психіатр займається хворою людиною як психофізичним єдиним цілим, не концентруючись, як в інших галузях медицини, на певних системах, або частинах організму. У зв'язку із цим безліч ситуацій, з якими зіштовхується психіатр або психіатрична медсестра, є практично нескінченним, і немає можливості апріорно вибрати певну модель поводження у відношенні до хворого. Навіть після багатьох лет психіатричної практики бачиш свої промахи й помилки й у багатьох випадках не знаєш, як надійти.

Психіатричний досвід учить, що чим більше робиш, чим сильніше хочеш змінити способи поводження й переживання хворого, тим більше йому шкодиш. Кожна людина й, імовірно, кожна тварина харчує повагу до своєї волі й індивідуальності. Тому що кожна жива істота є індивідуально неповторним. Індивідуальність - основна риса природи, і з нею інтегрально зв'язане почуття волі. Павлов прилічив рефлекс волі до безумовних рефлексів.

Якщо, отже, людини, що внаслідок різних біологічних, психологічних і соціологічних причин втратив так зване «психічну рівновагу» і виявився на краю людей так званих психічно здорових, або виявився виключеним із цього кола, ми повинні повернути його до первинної рівноваги, ми не можемо намагатися зробити це силою, але повинні так впливати на хворого, щоб він сам знайшов кращу, ніж доти, «дорогу» життя й вернулася в суспільство так званих психічно здорових людей. Із чим більшою рішучістю лікар або медична сестра намагаються повернути хворого в нормальний мир, тим більший опір він робить і тим гірше бувають результати лікування.

Психіатричне лікування, подібно етіології, охоплює три більших площини: біологічну, психологічну й соціологічну. Незважаючи на інтенсивні дослідницькі зусилля в цих трьох областях, ми часто не знаємо, на чому ґрунтуються наші дії. Дотепер ми не маємо у своєму розпорядженні детальне знання ні дії психотропних ліків, ні електрошка, ні інсуліну; дотепер нерідкі гарячі суперечки про те, що відбувається при психотерапії: соціальний вплив складається з настільки багатьох факторів, що важко встановити їхню терапевтичну динаміку. У психіатрії усе ще блукають навмання, і вона залишається далеко за з погляду науковості, у порівнянні з іншими медичними дисциплінами.

Правда, у психіатрії, як і в інших галузях медицини діагностика відділяється від лікування, але в дійсності такий поділ неможливо. Не можна спостерігати людини, не діючи на нього.

Ми намагаємося, щоб ця дія завжди мала знак позитивний, але, на жаль, це вдається не завжди.

Психіатрична медсестра зіштовхується із хворим протягом значно більшого часу, чим лікар. Вона бачить його в різних повсякденних ситуаціях, у яких хворий не приймає участі, або його участь мінімально. Вона бачить його вночі, удень, під час прийняття їжі, миття, проведення вільного часу на відділенні й т.п., всі спостереження можуть значно розширити образ хворого, що сформувався в психіатра в ході дослідження. Тому під час обговорення хворих медсестра завжди повинна бути присутнім і не соромитися висловлювати свою думку.

У психіатричній діагностиці спостереження медсестри напевно мають більшу цінність, чим в інших розділах медицини, тому що часто різні дрібні події, деталі, що стосуються поводження хворого відносно інших хворих або персоналу, його емоційні реакції й т.п. можуть значно модифікувати поставлений психіатром діагноз.

Психіатрична діагностика має динамічний характер, а це значить, що образ хворого змінюється але мері кращого й більше частого контакту з ним. І ніколи наше пізнання не буває остаточним. Досліджуваний нами людина увесь час як би показує нове обличчя. Трапляється, що лікар, контакти якого із хворим більше рідкі, чим контакти сестри і який більше її завантажений баластом психіатричних класифікацій, зациклений на одному способі бачення свого хворого. Погляд медсестри звичайно більше динамічний, хоча б уже тому, що вона бачить хворого в різних ситуаціях і, завдяки цьому, нерідко може «освіжити» психіатричну оцінку.

Нам не вдасться пізнати хворого, якщо наш вплив на нього буде негативним. Тоді хворий замкне в собі, буде уникати нас, або прийнятої на себе маскою буде захищатися перед більше безпосереднім контактом. Тоді ми говоримо про «поганий контакт» із хворим.

У такому випадку варто завжди перевірити свою емоційно-почуттєву установку до хворого, чи не є вона случаємо негативної й чи не є «поганий контакт» попросту реакцією хворого на нашу установку.

Психіатричні хворі, подібно дітям, дуже вразливі у відношенні справжньої почуттєвої установки до них. Вони негайно почувають фальш і маску. Нерідко малюк придивляється до іншої людини, перш ніж відгукнеться або почне з ним грати; він хоче зрозуміти, що ховається в цій людині. У психіатрії доброзичливість у відношенні до хворих повинна бути автентичної, а не штучної. Маскування й фальш хворими, особливо психотиками, моментально розпізнаються й ведуть до того, що хворі замикаються в собі й втрачають довіру до лікаря або медичної сестри.


Случайные файлы

Файл
100106.rtf
125178.rtf
28370.rtf
27618.rtf
162204.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.