Природа конформізму (130552)

Посмотреть архив целиком
















Реферат

Тема: Природа конформізму



Висновок про те, що ми є суспільними тваринами, спричиняє одну важливу обставину: ми живемо в стані напруженого конфлікту між цінностями індивідуальності й цінностями, пов'язаними з підпорядкуванням навколишньому, тобто з конформізмом. Джеймс Тербер досить точно помітив у наступному уривку один з типів прояву конформізму:

«...Раптово хтось зірвався з місця й побіг. Не виключено, що ця людина просто згадала, що безнадійно спізнюється на зустріч із дружиною. Як би те не було, він помчався на схід по Броуд-Стріт (імовірно, у напрямку ресторану «Марамор», де звичайно призначають побачення дружинам). Незабаром до нього приєднався ще один що біжить, напевно, хлопчик-газетяр. Потім ще ділового виду джентльмен зненацька перейшов на рись... Коротше, через десять хвилин бігли всі, кому довелось виявитися на Ганьби-Стріт на всім протязі від депо до будинку суду. Поступово з нестрункої юрби викристалізувалося страшне слово «гребля». Невідомо, хто перший закричав: «Греблю прорвало!» - чи була це щупленька бабуся в трамваї, або це був полісмен-регулювальник, або якийсь хлопчисько, але це й неважливо. Дві тисячі чоловік без видимої причини помчалися в одному напрямку. «На схід!» - прокотилося в юрбі, тобто подалі від ріки, у безпечне місце. «На схід! На схід!»

У цей момент повз мене по вулиці мчалася висока струнка жінка з похмурим поглядом і надутими щоками. Незважаючи на крики, що доносилися з юрби, у мене усе ще була відсутня впевненість у причині паніки, тому я з деяким зусиллям наздогнав жінку, що у свої п'ятдесят із зайвим бігла так, що можна було тільки позаздрити її спортивній формі. На одному видиху я запитав неї: «Через що сир-бор?» Вона кинула на мене короткий погляд, буркнувши: «Запитувати потрібно не мене, а Всевишнього!» - і помчалася далі ще швидше.

Хоча наведений фрагмент із Тербера й виглядає комічним, проте він вдало ілюструє природу людського конформізму. Одна-дві людини побігли по якимсь одним ним веденим причинам, і цього виявилося досить, щоб через короткий час із місця зірвалися все. Чому? Тому що бігли інші.

Далі з розповіді Тербера ми довідаємося, що, що коли бігуни нарешті зміркували, що ніякої греблі не прорвало, вони зрозуміли, що поводилися нерозумно. Але хіба вони не почували б себе ще більшими ідіотами, якби із греблею дійсно струсило лихо, а вони не пішли б за іншими?

Конформізм - добре це або погано? У настільки загальному виді це питання абсурдне. Однак, хочемо ми того чи ні, всі слова несуть у собі оцінний момент. Тому, називаючи людини індивідуалістом або нонконформістом, ми звичайно маємо на увазі: «гарну» людину.

Якщо ми будемо більше уважними, то помітимо деяку непослідовність відносно суспільства до конформності (гра в команді) і нонконформності (відхилення від норми).

Приміром, у США в 1950-е рр. одним з бестселерів стала книга Джона Ф. Кеннеді «Нариси мужності», у якій автор високо озивався про деяких політиків, що зуміли протистояти значному тиску й не побажали поводитися конформне. Іншими словами, Кеннеді вдостоїв похвали людей, що не побажали грати в команді, тих, які не хотіли голосувати або діяти так, як від них очікували їхні партії або соратники. Їхнє поводження викликало схвалення з боку Кеннеді, але це трапилося набагато пізніше проявів тієї самої нонконформності; негайна ж реакція колег на дії відступників виявилася досить далека від позитивної. Це історики можуть хвалити нонконформістів, а в книгах і фільмах на них навіть можуть молитися як на ідолів, - подібне відбувається значно пізніше зроблених ними вчинків. Від сучасників, вимогам яких нонконформісти не бажають підкорятися, вони рідко домагаються належної поваги.

Дане спостереження одержало потужне підтвердження в ряді соціально-психологічних експериментів. Один з них проведений Стенлі Шехтером з декількома групами студентів.

Кожна група збиралася для обговорення карного злочину якогось парубка по ім'ю Джонни Рокко, причому студенти були попередньо ознайомлені з обставинами справи. Кожній групі було дане завдання обговорити злочин, зроблений Рокко, і призначити йому покарання по шкалі від «дуже м'якого» до «гранично твердого». Типова група складалася звичайно з дев'яти учасників, шестеро з яких були справжніми випробуваними, а інші троє - найнятими експериментатором «підставними». Діючи один за іншим, підставні члени групи грали одну із трьох попередньо розучених ролей: «модального» члена групи, що зайняли позицію, конформну стосовно усередненої позиції реальних випробуваних, чия позиція була діаметрально протилежної до загальної орієнтації реальних випробуваних; і «перебіжчика», спочатку солідарного з позицією що відхиляється, але в процесі обговорення здійснюючий дрейф у напрямку модальної, конформної позиції. Результати ясно показали: найбільше симпатію викликали «модальні» члени групи, конформні до групових норм; найменшу - які відхилялися.

У більш пізньому дослідженні Ари Круглянські й Донна Уестер виявили, що у випадку, коли нонконформіст висловлював «дисидентську» думку «під завісу», тобто коли в групах росло відчуття кінця заходу, група відкидала цю людину навіть сильніше, ніж у випадках, коли він висловлював своє «особливу думку» у середині обговорення.

Таким чином, дані експериментів показують, що «істеблішменту», або модальній групі, більше симпатичні конформісти, ніж нонконформісти.

Дійсно, існують ситуації, у яких конформність найвищою мірою бажана, у той час як прояву нонконформності можуть викликати неминучу катастрофу. Припустимо, я раптово вирішив, що сито по горло конформним поводженням, а тому я завожу мотор і вирулюю на своєму автомобілі прямо на ліву смугу руху! Не самий удалий спосіб для вираження мого індивідуалізму, що б'є через край, і зовсім несприятливий для тих, хто їде мені назустріч у конформістському стилі по тій же вулиці! Точно так само можна уявити собі дівчину, що бунтує «проти основ» - підлітка, що курить, приходить додому за північ і зустрічається з якимсь хлопцем тільки тому, що це не подобається її батькам. Її поводження демонструє не стільки незалежність, скільки антиконформність, наша героїня не думає самостійно, а автоматично надходить всупереч бажанням і очікуванням навколишніх.

У той же час не можна затверджувати, що конформність завжди адаптивна, а нонконформність - ні. Існують ситуації, у яких конформність може виявитися руйнівної й привести до трагічних наслідків. Більше того, навіть ті, хто приймає рішення, маючи достатні знання й професійну витонченість, можуть стати жертвами деяких видів соціального тиску, закладених у процедури прийняття групових рішень. Розглянемо ряд прикладів.

У своїх мемуарах Альберт Шпеер, один з головних радників Адольфа Гітлера, описує коло його наближених як абсолютно конформістський, де не допускалося ні найменшого відхилення від норми. У такій атмосфері навіть самі варварські дії здавалися виправданими, тому що відсутність інших думок, що створювало ілюзію єдності, не допускало навіть думки про існування можливості вибору.

У нормальних умовах люди, що повертаються спиною до реальності, швидко приходять у себе, коли навколо них відбуваються непорозуміння й конфузи, що неминуче викликають критичні висловлення навколишніх. У третьому рейху подібних корективів не існувало. Навпаки, будь-який самообман тільки примножувався, як у залі із кривими дзеркалами, поступово перетворюючись у незліченне повторення вже створеного фантастичного миру мрій, що не має ніякого відношення до суворого зовнішнього миру. У тих дзеркалах я вже не міг розглянути нічого, крім власної особи.

Як би те не було, коли ви розкриваєте ранкову газету й читаєте нову офіційну версію (складену для приховання істини), що перемінила вчорашню офіційну версію, те починаєте вірити, що сьогоднішня газетна новина і є істина. А от ще один приклад. 28 січня 1986 р. космічний корабель-човник «Челенджер» вибухнув через кілька секунд після старту. Семеро астронавтів, включаючи одну цивільного - шкільну вчительку, загинули у вогненній кулі з полум'я й диму. Рішення про запуск корабля було прийнято незважаючи на те, що схожі неполадки вже зустрічалися під час попереднього польоту «Челенджера», в 1983 р., а також незважаючи на енергійні заперечення компетентних фахівців, що виявила дефекти в особливих кріпильних кільцях ракетних двигунів. Чи були чиновники НАСА настільки безтурботні, щоб проігнорувати небезпека, або ж вони були настільки безрозсудні, щоб грати життями астронавтів?

Більше правдоподібне пояснення включає цілий комплекс причин, сполучення яких і спричинило трагічну помилку в процесі прийняття рішень у НАСА. По-перше, уже відбулося два десятки успішних запусків. Натхнені попередніми досягненнями, чиновники НАСА були орієнтовані на позитивне рішення цього завдання. По-друге, чиновники даного відомства, як і широка публіка, були охоплені ентузіазмом із приводу польоту в космос першої цивільної особи - учительки Крісти Мак-Оліф. Крім того, відповідно до недавнього аналізу Ари Круглянські, існували й додаткові, чисто практичні причини, по яких чиновники НАСА впали жертвою власного бажаного для них ходу думки. Якщо взяти до уваги наступні фактори - необхідність для НАСА будь-що-будь зберегти фінансування космічної програми Конгресом і із цією метою продемонструвати власну ефективність і продуктивність, суспільний інтерес до програми «Учителька в космосі», бажання НАСА показати свої технологічні можливості, то «...запуск був, мабуть, більше кращим рішенням, ніж його відстрочка. Будь-яке згадування про яких-небудь неполадки в системі припускало необхідність додаткових витрат, а подібний висновок було для НАСА неприйнятно у світлі зобов'язань боротися за економію й ефективність». Нарешті, у цій атмосфері ентузіазму й зовнішнього тиску ніхто зі співробітників НАСА не хотів, щоб йому нагадували про можливість виникнення яких-небудь подій і неполадок, тому ніхто цього й не робив.


Случайные файлы

Файл
162151.rtf
975.doc
9910-1.rtf
91067.rtf
VDV-1423.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.